67. «Відлига» та національний рух 50-60-х рр. Хх ст.

Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов'язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

• люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

• відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

• зросла роль Рад - яку центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

• засуджено культ особи Сталіна.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, зали шилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

Спроба розширення прав республік

Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, у т.ч. й України:

• українці частіше висувалися на керівні посади в республіці.

• розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

• активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. - 29;

• унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956 р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

68. Правозахисний рух в Україні протягом 60-80 рр.

У 50-х роках виникає рух дисидентів(незгодних). Це був перший великий сусп.-пол. рух у РС, учасники якого виступали проти існуючого пол.. режиму. Дисидентами найчастіше були представники інтелігенції, хоча серед них було багато і представників інших соціальних груп. їх головним завданням була боротьба за права людини та за національні права укр.народу. Їхніми головними методами були агітація і проведення громад. заходів. Дис. рух в україні мав три напрямки: загльнодемократ. релігійний, і національний. Після смерті Сталіна, як вважають, в Україні починає зароджуватись правозахисний рух та громодянський опір правлячому режиму. Перший документ цього руху -- «Відкритий лист до ООН», що його передали в 1955 українські політичні в'язні з таборів у Мордовії.Молоде покоління українських інтелектуалів, які щиро повірили в оголошений Хрущовим на ХХ з'їзді КПРС курс на десталінізацію суспільного житгя, своєю творчістю протестували проти пануючої задушливої атмосфери, боролися за українські культурні цінності, національну свободу і людську гідність. Важливою формою руху протесту були підпільні групи, які мали на меті домогтися не тільки демократичних прав, але й самостійності Україні. В 1953-1959 рр.виникли: Український національний комітет (УНК), Український націо-нальний фронт (УНФ), Об'єднана Партія Визволення України та ін.

На початку 60х років відбулись судові процеси над дисидентами з Донецька, Запоріжжя, Рівного, Тернополя, Чернівців, Луганська, Києва. На Україні в пресі критикувались за «формалістичні викрутаси» Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч та ін. Головними акціями , проведеними дисидентами, були: виступи біля пам'ятника Шевченкові в Києві, конференція з питань культури української мови в Київському університеті. Багато дисидентів ставили вимоги лише часткового поліпшення існуючої системи, але й цього було достатньо щоб потрапити під пильне око КДБ.Члени українського правозахисного руху та громадянського опору виступали також в обороні інших народів, зокрема, проти дискримінації євреїв, кримських татар.