2.Протеозурія

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона буває преренальною (переднирковою), ренальною (нирковою) і постренальною (післянирковою).

Передниркова (преренальна) – протеїнурія зумовлюється появою в плазмі крові підвищеної кількості білків, які фільтруються до канальців у кількості, що перевищує їх реабсорбційну ємність. До такої патології належать гемаглобінурія при гемолітичних синдромах та міоглобінурія внаслідок пошкоджень мязів. Тривала преренальна протеїнурія спричинює пошкодженя клубочків і розвиток нефротичного синдрому із значною втратою білка.

Ниркова ( реальна) – протеїнурія буває функціонального і органічного походження, а залежно від місця ураження – клуб очковою або канальцевою.Функціональна ниркова протеїнурія характеризується короткочасним перебігом, не супроводжується будь-якими клінічними симптомами, часто пов'язана з фізіологічним станом організму. Вона спостерігається у новонароджених тварин протягом перших десяти днів життя, у корів в останній тиждень перед отеленням. Функціональна протеїнурія може розвиватися при серцевій недостат ності, гарячці та гіпертонії.Органічна ниркова протеїнурія виникає внаслідок структурних змін у нирках. Вона пов'язана із збільшенням проникності ниркових клубочків і порушенням структури канальців (нефрит, нефроз, амілоїдоз) нирок. Високий вміст білка в сечі поєднується з розвитком набряків. Протеїнурія при нефриті і пієлонефриті становить близько 1—2 %, а при нефрозі до 3—5 %. Органічна протеїнурія стійка і проявляється разом з клінічними ознаками ураження нирок.

Клубочкова протеїнурія – зустрічається найчастіше. Характер протеїнурії залежить від пошкодження клубочків: при незначних пошкодженнях виділяється білок з малою молекулярною масою ( альбумін і трансфери). Прогресування хвороби призводить до зростання протеїнурії внаслідок підвищення проникності клубочків, через які починають проходити білки.

Канальцева протеїнурія – спричинюється порушенням реабсорбції білків у канальцях і характеризується зростаючим виділенням із сечею білків у канальцях і характеризується зростаючим виділенням із сечею білків із малою молекулярною масою, які вільно проходять через стінку клубочків. Це – β2- макроглобулін, лізоцим, α1 – мікроглобулін та ряд інших білків. При нефротичному синдромі протеїнурія становить 1-‘5%. Канальцева протеїнурія часто поєднується із клубочковою.

Післяниркова протеїнурія – розвивається при захворюваннях сечового міхура, уретри та уролітазі. Кількість білка в сечі при цьому не перевищує 1 г\л.

Варіант 6, 19, 29

1.Лейкограма і її діагност значення

Лейкограма — процентне співвідношення між окремими видами лейкоцитів. Визначають її на забарвлених мазках крові підрахунком 100 або 200 лейкоцитів за методами Меандра або Філіпченка. Вивівши лейкограму і підрахувавши за­гальну кількість лейкоцитів, можна визначити абсолютну кіль­кість кожного виду клітин в 1 мкл крові і вияснити характер лейкоцитозу чи лейкопенії: відносні вони чи абсолютні.

Усі лейкоцити крові поділяють на дві групи: гранулоцити і агранулоцити. В групу гранулоцитів від­носять базофіли (клітини з базофільною зернистістю), еозинофіли (клітини з ацидофільною зернистістю) і нейтрофіли, зерна яких забарвлюються по-різному. Агранулоцити не мають цито­плазматичної зернистості (лімфоцити) або мають дрібну азурофільну зернистість, яка не визначає функціональне значення клі­тини (моноцити).

Зміни лейкограми. При патології кількість якого-небудь виду лейкоцитів може збільшуватися (базофілія, нейтрофілія, лімфо-і моноцитоз) або зменшуватися (базопенія, еозинопенія, нейтропенія, лімфоцитопенія, моноцитопенія). Збільшення або зменшен­ня кількості окремих видів лейкоцитів може бути абсолютним і відносним.

Основною метою написання лейкограми є постановка діагнозу.