2.Дослідження шлунка у моногастричних тварин

У коней шлунок досліджувати важко внаслідок особливостей його положення в черевній порожнині. У зв’язку з цим під час діагностики захворювань шлунка у коней застосовують зовнішній огляд, зондування, гастроскопію, ректальне та лабораторне дослідження вмісту й соку.

Під час огляду можна виявити ряд своєрідних змін і симптомів, характерних для гострого й хронічного гастриту, функціональних розладів секреції і виразкової хвороби шлунка.

При гострому розширенні шлунка спостерігаються сильне занепокоєння тварин, вимушені пози (поза сидячого собаки), ядуха, блювання, а інколи незначне випинання 15–17 міжребер-них проміжків зліва над серединою грудної клітки.

У свиней шлунок досліджують внизу зліва біля краю реберної дуги, оскільки він розміщується на нижній черевній стінці в лівому підребер’ї. При цьому застосовують огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію, а якщо треба – зондування, ендоскопічне і рентгенологічне дослідження.

У дорослих свиней внаслідок товстого шару жиру в підшкірній клітковині й сальнику, сильного занепокоєння тварин досліджувати шлунок загальними клінічними методами досить важко.

Шлунок м’ясоїдних (собак, котів тощо) досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією, зондуванням, ендоскопією і рентгенівським дослідженням. Під час огляду звертають увагу на об’єм і форму живота, а також на наявність симптомів, характерних для захворювань шлунка. Шлунок пальпують з обох сторін позаду реберних дуг, поступово натискаючи пальцями в напрямку вперед і всередину. При цьому визначають розміщення шлунка, ступінь його наповнення, болючість, наявність сторонніх предметів і пухлин. Для виявлення шумів плеску застосовують поштовхоподібну пальпацію.

Перкусія ділянки шлунка дає тимпанічний звук при скупченні в ньому газів і тупий – при переповненні шлунка кормовими масами.

Ефективними методами є зондування, ендоскопічне і рентгенологічне дослідження.

Дослідження шлунка у птахів проводять тільки пальпацією і рентгенологічно.

Варіант 28

1.Глюкозурія та кетонурія, їх діагностичне значення

Виділення глюкози з сечею називають глюкозурією. Спостерігається вона при рівні глюкози в крові, вищому за нирковий поріг, який у моногастричних тварин становить 8—9 ммоль/л, а у жуйних — 5—6. При ураженні нирок канальці втрачають здатність до реабсорбції глюкози, тому величина порогу знижується і глюкоза починає виділятися з сечею при нормальній її концентрації у крові. Розрізняють фізіологічну та патологічну глюкозурію. Фізіологічна глюкозурія спостерігається при поїданні тваринами великої кількості вуглеводних кормів, після значного фізичного навантаження, в перед- і післяродовий періоди, при введенні в організм кофеїну, діуретину, кортикостероїдів, внутрішньовенній ін'єкції гіпертонічного розчину натрію хлориду і глюкози. Короткочасна глюкозурія є наслідком нервового збудження.

Патологічна глюкозурія спостерігається при захворюваннях центральної нервової системи (неінсуляторна), інсуляторного апарату підшлункової залози та інших залоз внутрішньої секреції ( ендокринна), а також при ураженні нирок ( реальна).

Неінсуляторна глюкозурія розвивається при ураженні ЦНС (сказ, чума собак, лістеріоз, менін-гоенцефаліт, травми мозку), отруєнні скипидаром, хлороформом, хлоралгідратом. Серед ендокринних глюкозурій, спричинені недостатньою секрецією інсуліну (діабетична), гіперфункцією надниркових залоз ( мозкової речовини і рідше – кори), гіпофіза та щитоподібної залози. Сюди ж належить печінкова глюкозурія, яка спричинюється порушенням глікогенсинтезувальної функції печінки.

Ренальна глюкозурія зумовлюється зниженням реабсорбції глюкози в ниркових канальцях (‘’ренальний’’) діабет і може спостерігатися при хворобах нирок ( гломерулонефрит, нефроз, нефросклероз). У таких випадках рівень глюкози в крові нормальний або дещо зменшений.

Дослідження глюкози в сечі майже завжди пов’язане із цукровим діабетом.

Досліджують глюкозу якісними і кількісними пробами. Для експрес-аналізу використовують індикаторні смужки. Якісні проби грунтуються на відновлювальних властивостях глюкози. Це проби Бенидикта, Гейнеса, Ніляндера, Фелінга та ін. Кількісне визначення цукрів у сечі проводять методом зброджування у цукрометрах Ейнгорна, Ласара-Кона, Альтгаузена, орто-толуїдиновим та глю-козо-оксидазним методами. У сечі здорових тварин містяться сліди цукру (глюкози), які не виявляються хімічними реакціями, що застосовуються в лабораторіях. Тому сечу прийнято вважати вільною від глюкози та інших цукрів. Визначення глюкози слід проводити зразу після одержання сечі, оскільки при зберіганні проб в умовах кімнатної температури відбувається ферментативне зброджування вуглеводів під дією ферментів мікроорганізмів і грибків. Серед усіх цукрів сечі найбільш важливе значення має визначення глюкози, оскільки інші вуглеводи містяться у незначній концентрації, тому не мають діагностичного значення.

Збільшення вмісту кетонових тіл в сечі називають кетонурією. Пов'язана вона з недостатнім забезпеченням жуйних тварин легко-перетравними вуглеводами в поєднанні з високим вмістом в раціонах білків і жирів та при згодовуванні кормів, які містять кетоген-ні речовини (масляну кислоту). Кетонурія є наслідком тривалого' голодування, виснаження, підвищення температури тіла. Діагностують кетонурію при цукровому діабеті, нирковій глюкозурії, ке-тозі, діареях, важких інтоксикаціях, захворюваннях печінки, центральної нервової системи (сказ, лістеріоз, еклампсія). Визначення кетонових тіл у сечі є високоінформативним і раннім тестом при діагностиці прихованої форми кетозу корів, овець, свиноматок.

2. Артеріальний та венний тиск. Діагност. знач.

АКТ-‘ це тиск, який чинить кров на стінки судин ( боковий тиск) і на стовп крові, який наповнює судину ( кінцевий). АКТ залежить від трьох основних факторів: функціонального стану серця, т’ону’су п’е’риферичних артеріальних судин і кількості та в’язкості циркулюючої в організмі крові. У період серцевого циклу рівен кров’яного тиску в артеріях коливається , досягаючи максимуму, коли в ділянку артерії, де вимірюється тиск, надходить нова порція крові, що відповідає моменту надходження пульсової хвилі ( максимальний тиск). Після проходження крові через ділянку тиск у ній знижується, досягаючи свого мінімуму безпосередньо перед проходженням наступної пульсової хвиі ( мінімальний тиск).При вимірюванні АКТ визначають максимальний, середній, мінімальний і пульсовий тиск. Максимальним тиском (Мх) називають найвищий тиск в артеріальній системі під час систоли серця, тому його ще називають систолічним. Мінімальний тиск (Мп) — це найнижчий тиск в артеріальній системі під час діастоли. Його називають діастолічним. Він залежить в основному від тонусу периферичних артеріальних судин, особливо артеріол і капілярів. Максимальний тиск лабільніший за мінімальний. Різниця між Мх і Мп тиском становить пульсовий тиск, який відповідає висоті пульсової хвилі і характеризує систолічний об'єм серця. Середній артеріальний тиск (Му) найбільш стабільна величина із показників АКТ, яка відповідає дійсному внутрішньосудинному тиску. Його визначають за найбільшими осциляціями артерії.

Вимірювання АКТ проводять за допомогою ( сфігмоманометра) Осциляторний метод та за допомогою Аускультації – вислухування звуків, що виникають у артеріях під час пульсації, за допомогою фонендоскопа та вимірюванні кров'яного тиску ртутним або пружинним манометрами.

АКТ у клінічно здорових тварин різних видів коливається у невеликих межах (табл. 4). На нього впливають ряд фізіологічних факторів — стать, вік, конституція, темперамент тварин, сезон року, час доби, годівля, водопій, фізичне навантаження. Так, у жеребців АКТ дещо вищий, ніж у кобил. У молодих тварин він нижчий, ніж у старих. У коней астенічного типу конституції АКТ вищий, ніж у коней мускульного і пікнічного типів конституції. Взимку АКТ вищий, ніж влітку. Після фізичного навантаження, годівлі він підвищується. АКТ може бути підвищеним у вагітних тварин, високопродуктивних корів у період максимальної лактації. Після нічного відпочинку тиск знижується, а на вечір підвищується. Найбільш виражене підвищення (гіпертонія) АКТ спостерігають при захворюваннях нирок — запаленні клубочків нирок (нефрит), нефросклерозі, при артеріосклерозі, деяких пороках серця (недостатність клапанів аорти) і при їх компенсації; при деяких хворобах, що супроводжуються болями (механічні травми, м'язовий і суглобовий ревматизм, кольки, перитоніт).Зниження АКТ (гіпотонія) може бути при хворобах серця (міокардит, міокардоз, ексудативний перикардит), при парезі артеріальних судин внаслідок інфекційних хвороб та інтоксикацій, при колапсі, значних крововтратах, анемії, деяких пороках серця (стеноз аортального отвору).

Визначення венозного кров'яного тиску (ВКТ). Методика вимірювання ВКТ у тварин розроблена й запропонована І. Г. Шара-бріним у 1936 p., який замінив запропонований Моріцем і Табо-рой кров'яний метод визначенням ВКТ. Флеботонометр І. Г. Щара-бріна являє собою водяний манометр, який складається із U-подіб-ної скляної трубки з внутрішнім діаметром 4 мм. Одне з колін манометра з'єднане з гумовою трубкою довжиною 60—70 см, у кінець якої вставлена канюля для приєднання голки, яку вводять у яремну вену на межі верхньої і середньої третин шиї. В гумову трубку накапують кілька крапель 3—5%-ного розчину натрію цитрату, потім вводять голку в вену і з'єднують її з гумовою трубкою приладу. При цьому нульову поділку шкали приладу установлюють на рівні введення голки. ВКТ визначають у мм водяного стовпа (табл. 5). Необхідно ураховувати, що тиск у правій яремній вені дещо нижчий, ніж у лівій, оскільки анатомічні умови відтоку крові до правого передсердя в правій яремній вені кращі. ВКТ залежить також від місця вимірювання: чим дальше від серця, тим він буде більшим.

Венозний кров'яний тиск залежить від таких основних факторів: функціонального стану серця, тонусу венозних судин, кількості циркулюючої в організмі крові, тонусу скелетних м'язів, величини артеріального кров'яного тиску. Підвищення його спостерігається після фізичного навантаження, при збудженні, хворобах міокарда, пороках серця, особливо в стадії декомпенсації, при травматичному перикардиті. Знижується ВКТ при недостатності або відсутності моціону, анемії, крововтратах, при хворобах з вираженою інтоксикацією і зниженням тонусу венозних судин і скелетних м'язів.

Варіант 20 Тигра