2.Гіпопротеїнурія (гіпопротеїнемія)

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона буває преренальною (переднирковою), ренальною (нирковою) і постренальною (післянирковою). Передниркова (преренальна) протеїнурія зумовлюється появою в плазмі крові підвищеної кількості білків. Ниркова (ренальна) протеїнурія буває функціонального або органічного походження, а залежно від місця ураження - клубочковою або канальцевою. Функціональна ниркова протеїнурія спостерігається в новонароджених тварин протягом перших 10-ти днів життя. Органічна ниркова протеїнурія виникає внаслідок структурних змін у нирках і спричинюється підвищеною проникністю ниркових клубочків (клубочкова) або пошкодженням канальців (канальцева протеїнурія). Післяниркова протеїнурія розвивається при захворюваннях сечового міхура, уретри та уролітіазі.

Зменшення вмісту загального білка в сироватці крові — гіпопротеїнемія розвивається при недостатньому надходженні білків в організм, незбалансованості раціону за окремими незамінними амінокислотами, оскільки синтез білка обмежується тією амінокислотою, якої надходить найменше (тому її називають лімітую­чою); недостатньому перетравленні білка і всмоктуванні аміно­кислот у кишечнику, що зумовлене зниженням секреторної функ­ції шлунка, кишечника, підшлункової залози, активності протео­літичних ферментів (при гастроентеритах, пневмоніях будь-якої етіології); порушенні синтезу білка в печінці при її хворобах (гепатит, гепатоз, цироз), оскільки в печінці синтезується 95— 100 % альбумінів; при втраті білка внаслідок захворювань нирок (нефроз, нефрит), кровотечі, обширних ексудатах і транссудатах, злоякісних пухлинах. Зменшення кількості білка в сироватці крові частіше всього відбувається за рахунок альбумінів — фракції, яка легко проходить через судинні мембрани та стінки клубочків нирок.

Варіант 11

1.Пункти оптимуму – пункти найкращої чутності тонів і шумів серця.

2. Топографічна перкусія легень

Перкусією грудної клітки визначають межі легень (топографіч­на перкусія) і характер звуку (порівняльна перкусія).При перкусії у ділянці легень одержують своєрідний чіткий легеневий або атимпанічний звук, основна властивість якого — неможливість для нашого вуха ви­значити його висоту. У ве­ликих тв. застосовують інструментальну перкусію, у дрібних- дигітальну. Слабкі удари способом легато рекоменду­ється наносити при топографічній перкусії.

Ділянку грудної клітки, на якій виявляють чіткий легеневий звук, називають полем перкусії легень. Зона поширення чіткого легеневого звуку не відповідає топографічним межам легень (у коня поле перкусії зменшене на '/з усієї поверхні легень). Грудне поле перкусії розміщується за лопаткою і має форму трикутника. Передня перкусійна межа його проходить по лінії анконеусів- лінії, проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба, верхня межа паралельна остис­тим відросткам грудних хребців на відстані від них у великих тварин на ширину долоні, а у дрібних — на 2—3 см. Ці межі прак­тично не змінюються, а діагностичне значення має визначення задньої перкусійної межі легень.

У ВРХ виявля­ють ще перед лопаткове поле, що розміщене над плечовим суглобом, і йде вверх майже до середини лопатки. Відведення груд­ної кінцівки назад збільшує розміри передлопаткового поля пер­кусії. У ДРХ також є передлопаткове поле перку­сії, але вено зливається з грудним. Задню межу легень у коней, свиней, собак визна­чають за трьома горизонтальними лініями: маклака, сідничного горба; плечового суглоба, а у ВРХ і ДРХ— по двох — маклака і плечового суглоба. Перкусію здійс­нюють послідовно по міжреберних проміжках, орієнтуючись на відповідні горизонтальні лінії, спрямовані від лінії анконеусів і назад. Про межі легень судять по переходу чіткого легеневого звуку в тупий або тимпанічний. У ВРХ і ДРХ задню перкусійну межу лі­вої половини легень визначають по лінії маклака в 11-му міжре­берному проміжку, по ЛПС —у 8-му, а місце перетину задньої межі правої легені по лінії маклака — в 10-му міжреберному проміжку.

У коней задня межа легень перетинає лінію маклака на 16-му, сідничного горба—14-му, ЛПС —10-му між­реберних проміжках, у собак — відповідно по 11-, 9- і 8-му міжреберних проміжках. У свиней, на відміну від собак, зад­ня межа легень по лінії плечового суглоба проходить по 7-му між­реберному проміжку, а по решті ліній — збігається.

Залежно від характеру патології буває одно-або двобічне збільшення чи зменшення перкусійних меж легень. Зміни: Збільшення задньої межі – каудально – АЕЛ. Однієї легені назад – однобічна пневномія, обтураційний ателектаз. Зменшення меж – зміщення задньої межі вперед – однобічне –хвороби печінки, двобічне – тимпанія рубця, ГРШ, метеоризм. Зменшення грудного поля перкусії легень спостерігається вна­слідок збільшення об'єму серця, зумовленого ексудативним пери­кардитом, водянкою серцевої сорочки — гідроперикардіумом. При цих хворобах нижня перкусійна межа лівої половини легень змі­щується вверх, інколи навіть до лінії плечового суглоба.

Варіант 9, 23