95 Біохімічне дослідження крові

Визначення кількості гемоглобіну в крові

Гемоглобін - це дихальний фермент крові, який міститься в еритроцитах і забезпечує транспорт кисню з легень до тканин та вуглекислоти з тканин до легень, входить до складу гемоглобінової буферної системи крові, яка бере участь у регуляції кислотно-основного балансу. Гемоглобін належить до групи хромопротеїнів, складається з простетичної групи - гема, яка включає двовалентне залізо, і білкового компонента - глобіну. Синтезується гемоглобін у червоному кістковому мозку, а руйнується через 110-130 днів життя еритроцитів у клітинах системи фагоцитувальних мононуклеарів. Існують фізіологічні й патологічні типи гемоглобіну. До фізіологічних відносять гемоглобін А, тобто гемоглобін дорослих з його трьома видами (Нb А1 Нb А2 і Нb А3), та гемоглобін фетальний (Нb F), який становить основну кількість гемоглобіну плода. Патологічні види гемоглобіну (В, С, D, Е та ін.) виникають у результаті уродженого

дефекту синтезу гемоглобіну, вони передаються потомству і є основою розвитку гемоглобінопатій (гемоглобінозів), які можуть бути причиною анемій гемолітичного типу.

Гемоглобін може вступати в сполуки не лише з киснем (оксигемоглобін) та вуглекислотою (карбгемоглобін), але й з іншими газами та речовинами. При з'єднанні з окисом вуглецю (СО) утворюється карбоксигемоглобін, причому швидкість його утворення у 160 тис. разів вища, ніж швидкість дисоціації (для порівняння зазначимо, що швидкість утворення оксигемоглобіну перевищує швидкість дисоціації його лише в 1 тис. разів, що пояснює механізм токсичного впливу СО на респіраторні органи). При з'єднанні гемоглобіну з нітритами (нітритотоксикоз) утворюється метгемоглобін, у якому залізо тривалентне й тому не приєднує кисень, що призводить до розвитку гіпоксії, а при сполученні з сульфаніламідами - сульфгемоглобін, який також не може транспортувати кисень. Запропоновано кілька методів визначення гемоглобіну: колориметричний (гематиновий, метод Салі); ціанметгеміглобіновий; фотометричний; газометричний, коли гемоглобін насичують киснем або вуглекислотою і за їх кількістю визначають уміст гемоглобіну; за вмістом заліза в гемоглобіні. Як стандартний рекомендують геміглобінціанідний метод за Л. М. Піменовою та Г. В. Дервізом. Уміст гемоглобіну в крові тварин різних видів коливається у значних межах

Збільшення вмісту гемоглобіну в крові тварин (плейохромія, гіперхромемія) спостерігається при згущенні крові (діарея, утворення ексудатів, транссудатів), серцево-легеневій недостатності і збігається, як правило, зі збільшенням кількості еритроцитів.

Зменшення кількості гемоглобіну (олігохромемія) спостерігається при анеміях різного походження, причиною яких є дефіцит міді, кобальту, заліза, вітамінів В2 , В1 2 , Вс , С, кровотечі, посилений гемоліз еритроцитів при піроплазмідозах, лептоспірозі, інфекційній анемії коней, пригнічення функції кісткового мозку різними токсинами.

Визначення кислотно-основного балансу крові

Більшість біологічних процесів в організмі перебігає у нейтральному або слаболужному середовищі (за винятком травлення у шлунку), яке забезпечується рівновагою між кислотними (Н+ ) і лужними (ОН) іонами і виражається водневим показником (рН). У плазмі крові величина рН постійна і утримується в межах: у корів - 7,35-7,45, овець - 7,46-7,52; коней - 7,30-7,50; свиней - 7,44-7,47. На стан кислотно-основного балансу значно впливають як кислоти, що утворюються з білків і ліпідів у результаті проміжного обміну речовин у клітинах й тканинах, бродильних процесів в органах травлення, так і луги, які надходять в організм з рослинними кормами, утворюються в процесі обміну речовин (аміак, аміни та ін.). Кислоти і луги також утворюються при розвитку різних патологічних процесів. Незважаючи на вплив кислот і лугів, водневий показник крові – величина досить стабільна. Постійність рН забезпечується насамперед буферними системами крові, а також активною діяльністю нирок, які виводять з організму лужні й кислі продукти обміну речовин, легень, що виділяють залишки вуглекислоти, органів травлення, шкіри.

При порушенні кислотно-основного балансу може розвиватися ацидоз (збільшення концентрації іонів водню, порівняно з нормою) або алкалоз (концентрація іонів водню знижується, а нагромаджуються

лужні компоненти). Якщо ацидоз і алкалоз перебігають без зрушення рН крові, то їх називають компенсованими, а якщо рН змінюється - декомпенсованими. За походженням ацидоз і алкалоз можуть бути метаболічними (обмінними) і респіраторними (газовими).

Визначення загального білка і білкових фракцій

Білки сироватки крові - досить велика група білків, які різняться між собою структурою, фізико-хімічними властивостями та функціями. Загальну кількість їх визначають за допомогою рефрактометра або біуретовим методом, а окремі компоненти - електрофорезом. Залежно від методу розподілу можна одержати від 5 до 100 фракцій білків. Електрофорезом на папері в сироватці крові виявляють 4-5 фракцій: альбуміни, альфа (інколи альфа-1 і альфа-2), бета- і гамма- глобуліни, а електрофорезом в агаровому, крохмальному й поліакрил-амідному гелях - значно більше (до 30). Кількість загального білка і співвідношення між окремими фракціями в сироватці крові тварин різних видів коливається у визначених

межах (табл. 13). У молодняку вміст загального білка нижчий, ніж у дорослих: у телят віком 1-10 днів – 56-70 г/л, новонароджених поросят - 45-50,ягнят - 46-54 г/л.

Зменшення вмісту загального білка в сироватці крові - гіпопротеїнемія розвивається при недостатньому надходженні в організм білків, незбалансованості раціону за окремими незамінними амінокислотами, оскільки синтез білка обмежується тією амінокислотою, якої надходить найменше (тому її називають лімітувальною); недостатньому перетравленні білка і всмоктуванні амінокислот у кишечнику, що зумовлено зниженням секреторної функції шлунка, кишечнику, підшлункової залози, низькою активністю протеолітичних ферментів (при гастроентеритах, пневмоніях будь-якої етіології); порушенні синтезу білка в печінці при цирозі, рідше - при гепатодистрофії та гепатиті, оскільки в печінці синтезується 95-100 % альбумінів; при втраті білка внаслідок захворювань нирок (нефроз, нефрит), кровотечі, розвитку обширних ексудатів і транссудатів, злоякісних пухлинах. Зменшення кількості білка в сироватці крові найчастіше відбувається за рахунок альбумінів - фракції, яка легко проходить через судинні мембрани та стінки клубочків нирок.

Гіперпротеїнемія зустрічається рідше. Вона може бути відносною (спостерігається за згущення крові внаслідок втрати рідини при зневодненні) і абсолютною, яка майже завжди супроводжується збільшенням кількості гамма-глобулінів. Абсолютна гіперпротеїнемія спостерігається при надмірному згодовуванні кормів, багатих на білки, гепатиті, гепатодистрофії хронічних інфекціях, токсикозах внаслідок подразнення імунокомпетентних клітин мононуклеарної системи, а також при появі патологічних білків - парапротеїнів.

Визачення кератину и вітаміну А

Визначення глюкози

Визначення Кальцію

Визначення мікро і макро елементів

Вопроси 66-70