82. Дослідження еозинофілів і їх діагностичне значення.

Збільшення кількості еозинофілів у крові називають еозинофілією, зменшення - еозинопенією, а відсутність їх у крові - анеозинофілією. Еозинофілія спостерігається при захворюваннях, які перебігають з явищами алергії (екземи, кропивниця, сироваткова хвороба); при паразитарних хворобах (трихінельоз, фасціольоз, ехінококоз, фіноз) кількість еозинофілів може досягати 30—40 %, що пояснюється посиленням надходження у кров гістаміну; при хронічному мієлолейкозі, бешисі свиней, хронічній альвеолярній емфіземі у коней. За даними М.Н.Дороніна із співавторами (1975), еозинофілія характерна для великої рогатої худоби неблагополучних щодо лейкозу стад.

Еозинопенія зустрічається при сепсисі, травматичному перикардиті, гострому міокардиті, пневмоніях, інфекційних і протозойних захворюваннях з гострим перебігом, тяжких інтоксикаціях. Вона також характерна для стресу.

Прогностичне значення еозинофіли та еозинопенії слід оцінювати в комплексі з іншими клінічними ознаками та змінами крові. Поява в крові еозинофілів при захворюваннях, які супроводжуються еозинопенією, на фоні деякого зменшення кількості нейтрофілів і збільшення лімфоцитів може розглядатися як сприятливий симптом (його називають "зорею одужання"). Еозинопенія, яка перебігає на фоні лейкопенії, недостатньо вираженої нейтрофіли, особливо при запальних процесах, що проявляються, як правило, нейтрофілією, вважається ознакою зниження імунного опору організму і є несприятливим показником.

87. Патологічні зміни лейкоцитів

У нейтрофілах спостерігаються анізоцитоз, підвищена сегментація ядра, втрата зв'язку між сегментами, вакуолізація, пікноз і рексис ядра, вакуолізація й токсична зернистість цитоплазми.

У лімфоцитів цитоплазма містить вакуолі, ядро забарвлюється нерівномірно, рихле, бувають двоядерні лімфоцити. У моноцитів вакуолізована цитоплазма дифузно-сірого кольору з жовтуватим відтінком, ядро сегментоване, поліморфне. У еозинофілів, крім круглих, у цитоплазмі є овальні гранули, які забарвлюються в червоно-фіолетовий колір, ядро гіперсегментоване зі зміненим забарвленням.

92.Лейкограма периферичної крові і її діагностичне значення

Лейкограма периферичної крові

Визначення загальної кількості лейкоцитів не дає уявлення про кількість окремих видів лейкоцитів. Такі дані можна одержати при виведенні лейкограми - процентного співвідношення між окремими видами лейкоцитів . Визначають її на забарвлених мазках крові диференційованим підрахунком 100 або 200 лейкоцитів за методами Меандра або Філіп- ченка.

Вивівши лейкограму і підрахувавши загальну кількість лейкоцитів, можна визначити абсолютну кількість кожного виду клітин в 1 мкл крові і з'ясувати характер лейкоцитозу чи лейкопенії: відносні вони чи абсолютні.

Усі лейкоцити крові поділяють на дві групи: гранулоцити (зерни­сті) і агранулоцити (незернисті). До групи гранулоцитів відносять базофіли (клітини з базофільною зернистістю), еозинофіли (клітини з ацидофільною зернистістю) і нейтрофіли, або гетерофіли, зерна яких забарвлюються по-різному: у собак, котів та свиней зернистість нейтрофілів має більшу спорідненість з нейтральними фарбами і за Романовським забарвлюється у рожево-фіолетовий колір, а в корів, овець та коней ці зерна мають більшу спорідненість з кислими фарбами. Агранулоцити не мають цитоплазматичної зернистості (лімфоцити) або мають дрібну азурофільну зернистість, яка не визначає функціо­нальне значення клітини (моноцити).