
- •1. Габітус та його значення
- •2. Загально-клінічні методи дослідження.
- •3. Гарячка та її види.
- •4. Схемі клінічного дослідження та її діагностичне значення.
- •5. Дослідження шкіри та волосяного покриву та їх діагностичне значення.
- •6.Патологічні зміни шкіри та підшкірної клітковини
- •7.Дослідження слизових оболонок та їх діагностичне значення
- •8.Дослідження лімфатичних вузлів та їх діагностичне значення
- •10.Перкусія ділянки серця та її діагностичне значення.
- •12. Пункти найкращої чутності клапанів серця
- •13.Зміни тонів серця
- •14.Шуми серця
- •15.Дослідження периферичних судин
- •16. Якість пульсу та його діагностичне значення
- •17. Дослідження вен та його діагностичне значення.
- •18. Електрокардіографія та її значення.
- •19. Дослідження артеріального та венного пульсу та його значення.
- •20. Аритмії.
- •21. За яким планом досліджують систему дихання?
- •22. Дослідження верхніх дихальних шляхів і діагностичне значення
- •23. Зміни ритму дихання
- •24. Дослідження кашлю
- •25. Дослідження гортані і трахеї
- •26. Дослідження грудної клітки
- •27. Задишки та їх діагностичне значення.
- •28. 29..Перкусія грудної клітки та зміни перкусійних звуків.
- •30. Аускультація грудної клітки та її діагностичне значення.
- •31. Основні дихальні шуми і як вони змінюються у здорових і хворих тварин?
- •32. Пат дихальні шуми і яке значення вони мають у діагностиці захв легень і плеври?.
- •33. Дослідження приймання корму та води, їх діагностичне значення.
- •34. Жуйка та її розлади.
- •35. Блювання та його різновиди.
- •36. Дослідження рота та органів ротової порожнини.
- •37. Зівники та їх значення.
- •38. Дослідження глотки та стравоходу та їх діагностичне значення.
- •39. Зонди
- •40. Зондування тварин та його значення.
- •41. Дослідження передшлунків і сичуга жуйних тварин та його діагностичне значення.
- •42. Дослідження шлунка у моно гастричних тварин
- •43. Дослідження кишечнику.
- •44. Дефекація та її розлади.
- •45. Дослідження печінки у різних видів тварин.
- •46. Дослідження сечоутворення та сечовиділення.
- •47. Дослідження нирок.
- •48. Дослідження сечоводів, сечового міхура та уретри.
- •49. Катетеризація різних видів тварин.
- •50. Дослідження фізичних властивостей сечі та його діагностичне значення.
- •51.Хімічне дослідження сечі.
- •52. Дослідження осаду сечі (організовані, неорганізовані).
- •53. Дослідження поведінки тварин.
- •55. Дослідження органів чуття
- •56.У чому полягає діагностичне значення дослідження чутливості.
- •58. Дослідження рефлексів
- •59. Дослідження поверхневої чутливості
- •60.62. Дослідження глибокої чутливості
- •61. Види болю при порушенні поверхневої чутливості. 57. Що таке гіпо- та анестезія
- •63. Дослідження рухової сфери
- •64. 67. Судоми.
- •65.Чим характеризуються гіперкінези?
- •66. Парези та паралічі
- •68. Атаксія
- •69. Дослідження фізичних властивостей крові.
- •70. Дослідження гемоглобіну.
- •71. Дослідження кислотно-основного балансу крові.
- •72. Визначення загального білка і білкових фракцій.
- •73.Визначення каротину та вітаміну а в сироватці крові
- •74. Визначення загального кальцію в сироватці крові
- •75. Визначення мікроелементів
- •76.Визначення глюкози в крові
- •77. Визначення кетонових тіл у крові
- •78. Визначення білірубіну.
- •79. Визначення еритроцитів. 88. Підрахунок кількості лейкоцитів. 92. Еритроцитопенія та її біологічне значення.
- •80. Визначення лейкоцитів. 89. Підрахунок кількості лейкоцитів.
- •81. 90. Лейкоцитози і лейкопенії їх діагностичне і прогностичне значення.
- •82. Дослідження еозинофілів і їх діагностичне значення.
- •87. Патологічні зміни лейкоцитів
- •92.Лейкограма периферичної крові і її діагностичне значення
- •93. Виготовлення мазків крові
- •94. З яких судин беруть кров для дослідження у тварин.
- •95 Біохімічне дослідження крові
- •96. За яким планом досліджують систему крові?
- •97. Яке значення мають біохімічні дослідження крові в діагностиці порушень обміну речовин?
72. Визначення загального білка і білкових фракцій.
Білки сироватки крові - досить велика група білків, які різняться між собою структурою, фізико-хімічними властивостями та функціями. Загальну кількість їх визначають за допомогою рефрактометра або біуретовим методом, а окремі компоненти - електрофорезом. Залежно від методу розподілу можна одержати від 5 до 100 фракцій білків. Електрофорезом на папері в сироватці крові виявляють 4-5 фракцій: альбуміни, альфа (інколи альфа-1 і альфа-2), бета- і гаммаглобуліни, а електрофорезом в агаровому, крохмальному й поліакриламідному гелях - значно більше (до 30).
Кількість загального білка і співвідношення між окремими фракціями в сироватці крові тварин різних видів коливається у визначених межах. У молодняку вміст загального білка нижчий, ніж у дорослих: у телят віком 1-10 днів - 56-70 г/л, новонароджених поросят - 45-50, ягнят - 46-54 г/л. Зменшення вмісту загального білка в сироватці крові - гіпопротеїнемія розвивається при недостатньому надходженні в організм білків, незбалансованості раціону за окремими незамінними амінокислотами, оскільки синтез білка обмежується тією амінокислотою, якої надходить найменше (тому її називають лімітувальною); недостатньому перетравленні білка і всмоктуванні амінокислот у кишечнику, що зумовлено зниженням секреторної функції шлунка, кишечнику, підшлункової залози, низькою активністю протеолітичних ферментів (при гастроентеритах, пневмоніях будь-якої етіології); порушенні синтезу білка в печінці при цирозі, рідше - при гепатодистрофії та гепатиті, оскільки в печінці синтезується 95-100 % альбумінів; при втраті білка внаслідок захворювань нирок (нефроз, нефрит), кровотечі, розвитку обширних ексудатів і транссудатів, злоякісних пухлинах. Зменшення кількості білка в сироватці крові найчастіше відбувається за рахунок альбумінів - фракції, яка легко проходить через судинні мембрани та стінки клубочків нирок.
Гіперпротеїнемія зустрічається рідше. Вона може бути відносною (спостерігається за згущення крові внаслідок втрати рідини при зневодненні) і абсолютною, яка майже завжди супроводжується збільшенням кількості гамма-глобулінів. Абсолютна гіперпротеїнемія спостерігається при надмірному згодовуванні кормів, багатих на білки, гепатиті, гепатодистрофії хронічних інфекціях, токсикозах внаслідок подразнення імунокомпетентних клітин мононуклеарної системи, а також при появі патологічних білків - парапротеїнів.
Порушення оптимального співвідношення білкових фракцій називають диспротеїнемією. Найбільш виражені диспротеїнемії бувають при ураженні органів, де
синтезуються білки. Особливо часто зменшується кількість альбумінів (гіпоальбумінемія), які виконують важливі функції щодо підтримання колоїдно-осмотичного тиску крові, регуляції водного обміну між кров'ю й міжтканинним простором, зв'язування та транспортування вуглеводів, ліпідів, гормонів, вітамінів, пігментів, мінеральних речовин.
Гіпоальбумінемія розвивається внаслідок білкового голодування і є типовою ознакою хвороб печінки (гепатиту, гепатодистрофії, абсцесів, цирозу і пухлин), оскільки в ній синтезуються всі альбуміни. Спостерігається вона при різних незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах, коли настає вторинне ураження печінки (пневмонії, кетоз, перикардит, міокардоз, лейкоз, туберкульоз, сальмонельоз, колібактеріоз, диспепсія, гострі респіраторні хвороби та ін.). Вираженою буває гіпоальбумінемія при хронічних захворюваннях нирок (нефроз, нефрит), які супроводжуються втратою білка з сечею (протеїнурія) та розвитком набряків.
Гіпергаммаглобулінемія спостерігається при всіх імунологічних реакціях, які супроводжуються посиленим синтезом глобулінів (вакцинації), і зумовлюється підвищенням умісту майже всіх класів імуноглобулінів та неспецифічних антитіл при багатьох бактеріальних інфекціях (стрепто-, стафіло- і пневмококових), хронічних гепатитах, цирозі печінки, деяких паразитарних хворобах.