
- •1. Габітус та його значення
- •2. Загально-клінічні методи дослідження.
- •3. Гарячка та її види.
- •4. Схемі клінічного дослідження та її діагностичне значення.
- •5. Дослідження шкіри та волосяного покриву та їх діагностичне значення.
- •6.Патологічні зміни шкіри та підшкірної клітковини
- •7.Дослідження слизових оболонок та їх діагностичне значення
- •8.Дослідження лімфатичних вузлів та їх діагностичне значення
- •10.Перкусія ділянки серця та її діагностичне значення.
- •12. Пункти найкращої чутності клапанів серця
- •13.Зміни тонів серця
- •14.Шуми серця
- •15.Дослідження периферичних судин
- •16. Якість пульсу та його діагностичне значення
- •17. Дослідження вен та його діагностичне значення.
- •18. Електрокардіографія та її значення.
- •19. Дослідження артеріального та венного пульсу та його значення.
- •20. Аритмії.
- •21. За яким планом досліджують систему дихання?
- •22. Дослідження верхніх дихальних шляхів і діагностичне значення
- •23. Зміни ритму дихання
- •24. Дослідження кашлю
- •25. Дослідження гортані і трахеї
- •26. Дослідження грудної клітки
- •27. Задишки та їх діагностичне значення.
- •28. 29..Перкусія грудної клітки та зміни перкусійних звуків.
- •30. Аускультація грудної клітки та її діагностичне значення.
- •31. Основні дихальні шуми і як вони змінюються у здорових і хворих тварин?
- •32. Пат дихальні шуми і яке значення вони мають у діагностиці захв легень і плеври?.
- •33. Дослідження приймання корму та води, їх діагностичне значення.
- •34. Жуйка та її розлади.
- •35. Блювання та його різновиди.
- •36. Дослідження рота та органів ротової порожнини.
- •37. Зівники та їх значення.
- •38. Дослідження глотки та стравоходу та їх діагностичне значення.
- •39. Зонди
- •40. Зондування тварин та його значення.
- •41. Дослідження передшлунків і сичуга жуйних тварин та його діагностичне значення.
- •42. Дослідження шлунка у моно гастричних тварин
- •43. Дослідження кишечнику.
- •44. Дефекація та її розлади.
- •45. Дослідження печінки у різних видів тварин.
- •46. Дослідження сечоутворення та сечовиділення.
- •47. Дослідження нирок.
- •48. Дослідження сечоводів, сечового міхура та уретри.
- •49. Катетеризація різних видів тварин.
- •50. Дослідження фізичних властивостей сечі та його діагностичне значення.
- •51.Хімічне дослідження сечі.
- •52. Дослідження осаду сечі (організовані, неорганізовані).
- •53. Дослідження поведінки тварин.
- •55. Дослідження органів чуття
- •56.У чому полягає діагностичне значення дослідження чутливості.
- •58. Дослідження рефлексів
- •59. Дослідження поверхневої чутливості
- •60.62. Дослідження глибокої чутливості
- •61. Види болю при порушенні поверхневої чутливості. 57. Що таке гіпо- та анестезія
- •63. Дослідження рухової сфери
- •64. 67. Судоми.
- •65.Чим характеризуються гіперкінези?
- •66. Парези та паралічі
- •68. Атаксія
- •69. Дослідження фізичних властивостей крові.
- •70. Дослідження гемоглобіну.
- •71. Дослідження кислотно-основного балансу крові.
- •72. Визначення загального білка і білкових фракцій.
- •73.Визначення каротину та вітаміну а в сироватці крові
- •74. Визначення загального кальцію в сироватці крові
- •75. Визначення мікроелементів
- •76.Визначення глюкози в крові
- •77. Визначення кетонових тіл у крові
- •78. Визначення білірубіну.
- •79. Визначення еритроцитів. 88. Підрахунок кількості лейкоцитів. 92. Еритроцитопенія та її біологічне значення.
- •80. Визначення лейкоцитів. 89. Підрахунок кількості лейкоцитів.
- •81. 90. Лейкоцитози і лейкопенії їх діагностичне і прогностичне значення.
- •82. Дослідження еозинофілів і їх діагностичне значення.
- •87. Патологічні зміни лейкоцитів
- •92.Лейкограма периферичної крові і її діагностичне значення
- •93. Виготовлення мазків крові
- •94. З яких судин беруть кров для дослідження у тварин.
- •95 Біохімічне дослідження крові
- •96. За яким планом досліджують систему крові?
- •97. Яке значення мають біохімічні дослідження крові в діагностиці порушень обміну речовин?
52. Дослідження осаду сечі (організовані, неорганізовані).
«Організованими» компонентами осаду сечі є еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби та бактерії. Збільшення кількості еритроцитів у сечі називають еритрсцитурією. Виражена еритроцитурія, яка може перейти в гематурію, спостерігається при гострому нефриті, сечокам'яній хворобі, пієлонефриті, уроциститі та пухлинах нирок. Збільшення кількості лейкоцитів у сечі називається лейкоцитурією, а велика кількість їх, що надає сечі гнійного характеру, - піурією. Лейкоцитурія спостерігається, як правило, при гострих запальних процесах у сечовій системі. У сечі здорових тварин епітеліальні клітини зустрічаються досить рідко. При патології органів сечовидільної системи відбувається посилене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді розрізняють плескаті, циліндричні та круглі епітеліальні клітини. Циліндри - це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів називають циліндрурією. Циліндри зберігаються лише в кислій сечі, у лужній вони швидко розпадаються і розчиняються при зберіганні. Розрізняють справжні й несправжні циліндри.
« Неорганізовані» компоненти осаду сечі - це кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі, утворюються різні сполуки солей. При кислій реакції в ній з'являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію оксалат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечокислого амонію, фосфорнокислої аміак магнезії. У здорових тварин в осаді сечі виявляють такі неорганізовані кристали: у коней - кальцію карбонат, кальцію оксалат, кальцію сульфат, гіпурову кислоту; у великої рогатої худоби - кальцію оксалат, кальцію карбонат, кальцію сульфат та гіпурову кислоту; у свиней - кальцію оксалат і трипельфосфат; у собак - кальцію оксалат, сечову кислоту і трипельфосфат.
53. Дослідження поведінки тварин.
Поведінка тварини - це відповідна реакція організму на різні подразники. Поведінку досліджують спостереженням за змінами положення тіла, рухів очей, вушних раковин, хвоста, кінцівок, приймання корму та води. Поведінка тварини залежить також від типу нервової системи. Серед тварин розрізняють чотири типи нервової системи: збудливий тип (холерик) - сильний, неврівноважений, рухливий; рухливий тип (сангвінік) - сильний, урівноважений, рухливий інертний тип (флегматик) - сильний, урівноважений, малорухливий; слабкий тип (меланхолік) - слабкий, неврівноважений, малорухливий. Здорові тварини помірно реагують на подразники.
Розладами поведінки є пригнічення і збудження тварини. Сонливість (ступор) виражається послабленням уваги до навколишнього середовища, гальмуванням вольових функцій. Сплячка або сопорозний стан (сопор) межує з втратою свідомості. При цьому виражені більш глибокі розлади з боку кори головного мозку. Коматозний стан (кома) характеризується повною втратою свідомості, відсутністю рефлексів, послабленням вегетативних функцій.
Збудження характеризується підсиленням рухових і психічних функцій. Воно може бути слабким, сильним і буйним. Проявляється нестримним рухом вперед, нервовістю, агресивністю, лякливістю. Характерно проявляються стадії збудження при сказі. Найбільш різке збудження спостерігається при губчастоподібній енцефалопатії у великої рогатої худоби, менінгіті, енцефаліті, сказі, отруєннях.
54. Дослідження черепа та хребта
При дослідженні черепа звертають увагу на його об'єм, форму, наявність
деформацій, температуру шкіри, болісну чутливість, консистенцію
кісток, їх цілість, характер перкусійного звуку. Ці показники визначають
за допомогою огляду, пальпації, перкусії. У здорових тварин череп звичайного об'єму, характерної для тварин кожного виду форми, шкіра помірної температури, кістки тверді, перкусійний звук у ділянці лобних і
верхньощелепних пазух тимпанічний (коробковий).
Деформації черепа у вигляді місцевого випинання спостерігаються
при новоутвореннях у мозку та пошкодженнях черепа. Підвищення
температури шкіри і місцеву болісність виявляють при запаленні мозку
та його оболонок, лобної пазухи, новоутвореннях, ценурозі овець,
механічних пошкодженнях черепної коробки. Прогинання кісткової
пластинки, зменшення твердості кісток черепа буває при значних порушеннях мінерального обміну у високопродуктивних корів (остеодистрофія). Аналіз перкусійного звуку в ділянці черепної коробки дає змогу виявити локалізацію патологічного процесу. Перкусію черепа проводять безпосередньо пальцем або зворотним боком перкусійного молоточка. Різке притуплення звуку спостерігається за наявності пухлин,
міхурів ценура.
За допомогою огляду і пальпації досліджують хребет, визначаючи
чутливість, температуру, викривленість. Дифузна болісність хребта
буває при гострому спинальному й цереброспинальному менінгітах,
обмежена - при травмах і здавлюванні спинного мозку. Серед змін
хребта відмічають різного роду викривлення: лордоз, кіфоз, сколіоз.
Лордоз - викривлення хребта вниз, виникає при демінералізації кісткової
тканини, що призводить до деформації кісток хребта. Викривлення
хребта вверх - кіфоз - виявляють при паралічі і парезі задньої
його ділянки. Сколіоз (викривлення хребта в здоровий бік) виникає
при однобічному ураженні кісток або м'яких тканин. Може спостерігатися
викривлення хребта в шийній ділянці за рахунок судорожних
скорочень дорсальної мускулатури шиї і спини із закиданням голови
назад (опістотонус). Скручування шиї у птиці в хворий бік буває при
паралічі вестибулярного нерва.