44. Дефекація та її розлади.

Дефекація - це складний рефлекторний акт видалення з кишечнику калових мас. Частота: врх - кількість дефекацій на добу становить близько 15 - через кожні 1,5-2 год, у коней - близько 10 - через кожні 2-3 год, у собак при м'ясному кормі - один раз на добу, інколи рідше. Тривалість дефекації у врх 3-10 с, значно скоріше вона відбувається у дрх, повільніше - у коней і найповільніше - у собак.

Пронос (діарея) - проявляється частим видаленням рідкого калу. Легкий і мимовільний пронос часто спостерігається при швидкій зміні раціону, згодовуванні подразливих, водянистих і зіпсованих кормів, аліментарній диспепсії. Тривалий частий пронос виникає при рота- і коронавірусних ентеритах, колібактеріозі, сальмонельозі телят і поросят, чумі собак, свиней, врх, кокцидіозі, гельмінтозах та інших хворобах.

Запор - це тривала затримка калу в кишечнику. Органічні запори є наслідком механічних перешкод у кишечнику, які затримують евакуацію його вмісту. До них відносять звуження або часткове закупорення отвору кишки рубцями, спайками, пухлинами, сторонніми тілами, гельмінтами та ін. Функціональні запори в свою чергу поділяють на атонічні (при недостатньому моціоні, порушеннях у годівлі, рефлекторному впливу з інших органів, запаленні кишечнику, отруєнні тварин та впливу інших факторів, що послаблюють моторну функцію передшлунків і кишечнику), спастичні (при судорожних скороченнях окремих ділянок кишечнику) та проктогенні (при послабленні чутливості слизової оболонки прямої кишки, що порушує рефлекторний акт видалення з неї). Відсутність дефекації часто буває наслідком непрохідності кишечнику (копростазу).

Мимовільна дефекація - несподіване, без відповідної підготовки виділення калу в будь-якому положенні тіла. Причини: послаблення або параліч сфінктера прямої кишки, що нерідко зумовлене захворюваннями крижового відділу см (травми, запалення тощо), а також профузний пронос, виснаження і тривале вимушене залежування тварин.

Болюча дефекація: при травматичному ретикуліті врх, ентериті, проктиті, перитоніті, міозиті у ділянці попереку, стійких запорах тощо.

Напружена дефекація (тенезми) проявляється дуже частими і болючими позивами до дефекації з відсутністю виділення калу або виділенням його в невеликій кількості. Тенезми можуть виникати внаслідок подразнення кишок (головним чином - прямої), при проносах і запорах, а у випадку непрохідності кишечнику вони можуть стати безперервними й спричинити випадіння прямої кишки.

45. Дослідження печінки у різних видів тварин.

Функції печінки: білоксинтезувальна, вуглеводна, ліпідна, пігментна, антитоксична, сечовиноутворювальна, бере участь в обміні ферментів, вітамінів, гормонів, мінеральних речовин. Зв'язуючи портальне і загальне кола кровообігу, знешкоджує токсичні продукти, які надходять до неї із шлунково-кишкового каналу в процесі травлення.

У тварин печінка розміщується в черевній порожнині, більша частина її - у правому підребер'ї, безпосередньо за діафрагмою. У коней задній край печінки у правому підребер'ї досягає середини 14-16-го ребра. У лівому підребер'ї вона знаходиться в ділянці 7-12-го ребер. З обох боків печінка повністю прикрита легенями.

У врх печінка розміщена в правому підребер'ї (від 6-го міжребер'я до вертебрального кінця 13-го ребра) і в нормі не виходить за останнє ребро. Нижній край печінки в дорослих тварин не опускається нижче реберної дуги, а в телят він може злегка виходити за неї. Жовчний міхур звисає з правої частки печінки в 9-11-му міжребер'ях над книжкою, не опускаючись нижче лпс. В дрх печінка розташована подібно до врх, лише нижній край її і жовчний міхур можуть виходити за реберну дугу. У свиней печінка в правому підребер'ї доходить до 14-го ребра, у лівому - до 10-го, вентрально розташована в ділянці мечоподібного відростка і прилягає до черевної стінки. У м'ясоїдних вона знаходиться переважно в правому підребер'ї і доходить до 12-го ребра, зліва - до 8-го, а в ділянці мечоподібного відростка прилягає до черевної стінки. Печінку досліджують основними (загальноклінічними) методами -оглядом, пальпацією, перкусією і спеціальними - лабораторними та інструментальними.

Оглядом виявляють жовтяничність (іктеричність) склери, видимих слизових оболонок і шкіри на непігментованих ділянках.

Пальпацію печінки у врх проводять за останнім ребром та у 12-му, 11- і 10-му міжреберних проміжках. У здорових тварин печінка не виходить за останнє ребро. При патології вона може збільшуватися (гепатомегалія), тому пальпується за останнім ребром у правій голодній ямці, особливо в кіз і молодняку врх при гнійному гепатиті (абсцесах печінки), гіпертрофічному цирозі, розвитку ехінококових міхурів та пухлин. При значному збільшенні печінки можна визначити її консистенцію та стан поверхні. Щільну консистенцію і горбисту поверхню із заокругленими краями виявляють при абсцесах печінки, цирозі, туберкульозі та ехінококозі.

У врх,дрх за допомогою проникаючої пальпації у 10-му, 11- і 12-му міжребер'ях визначають болючість у ділянці печінки, яка спостерігається при гострому перебігу її запалення та гнійному гепатиті, рідко - при хронічному паренхіматозному гепатиті і гепатодистрофії, запаленні жовчних протоків (холангіті), жовчного міхура (холециститі) та жовчно-кам'яній хворобі (холе-літіазі).

У коней поштовхову пальпацію проводять у ділянці 12-14-го міжреберних проміжків справа і зліва. Для цього лікар стає з правого боку коня, кладе ліву руку на його спину, а правою долонею, прикладеною до середньої третини 12-14-го ребер, здійснює швидкі і ритмічні поштовхи в краніомедіальному напрямі.

У всеїдних і м'ясоїдних пальпація є основним методом клінічного дослідження печінки. Печінка здорових свиней майже недоступна для пальпації.

Перкусією в жуйних визначають ділянку печінкового притуплення, її збільшення або зменшення, болючість. У здорових тварин ділянка печінкового притуплення знаходиться у верхній частині правого підребер'я у 10-12-му міжреберних проміжках і має форму неправильного чотирикутника. Передня лінія печінкового притуплення розміщується в 10-му міжребер'ї по задній межі легень. Задня межа печінки йде по лінії, проведеній від латерального краю поперечнореберного відростка першого поперекового хребця вниз і вперед - до місця перетину меж легень із 10-м ребром. Верхню межу печінкового притуплення у 12-му міжребер'ї визначити не можливо, оскільки печінка прикрита м'язами спини, а нижній край її опускається до лінії маклака. В 11-му міжреберному проміжку перкусію проводять від найдовшого м'яза спини. На початку міжребер'я звук тимпанічний, потім він переходить у тупий (верхня межа печінки), а за нижнім краєм печінки, який співпадає з лінією, проведеною через середину лопатки, - тимпанічний. Ширина притуплення печінки в дорослої великої рогатої худоби становить у цьому місці 6-10 см.

Збільшення печінки виявляють при хронічному паренхіматозному і гнійному гепатитах, гіпертрофічному цирозі та амілоїдозі печінки, рідше - при гепатодистрофії, фасціольозі, ехінококозі, лейкозі, туберкульозі,пухлинах.

В овець і кіз перкусію печінки проводять у 10-му, 11- та 12-му міжребер'ях.

Перкусію печінки коней проводять з правого боку - з 10-го по 16-й і з лівого - з 7-го по 9-й міжреберний проміжок. У коней печінка розміщена глибоко в куполі діафрагми і закрита легенями, діафрагмою, шлунком і кишечником, тому в здорових тварин виявити зону її притуплення неможливо.

У свиней перкусію печінки можна виконувати лише в молодняку. У правому підребер'ї печінка доходить до 12-го, а в лівому - до 10-го ребер. газами, атрофічному цирозі та зміщенні сичуга вправо.

Жовчний міхур досліджують проникаючою пальпацією в 10-11-му міжребер'ях, дещо вище лінії плечового суглоба. Болючість виявляють при запаленні слизової оболонки жовчного міхура (холециститі).

Для оцінки білоксинтезувальної функції печінки у сироватці крові визначають уміст загального білка і його фракцій. При захворюваннях печінки вміст загального білка може зменшуватися (гіпопротеїнемія), збільшуватися (гіперпротеїнемія) або залишатися незмінним. Вуглеводну функцію печінки оцінюють за вмістом глюкози, молочної і піровиноградної кислот у крові та результатами навантаження галактозою. зниження вмісту глюкози (гіпоглікемія) або збільшення (гіперглікемія).

Порушення жирового обміну виявляють при жировому гепатозі, цирозі, гепатиті та жовчно- кам'яній хворобі. При холестазі виникає гіперліпідемія. Кількість білірубіну в сироватці крові збільшується (гіпербілірубінемія) через надпродукцію вільного пігменту, порушення його поглинання, зв'язування та екскреції в жовч.

Підвищення концентрації білірубіну спостерігається при гемолітичній жовтяниці і не завжди пов'язане із захворюваннями печінки. Ураження паренхіми печінки призводить до збільшення вмісту як вільного, так і зв'язаного білірубіну (паренхіматозна жовтяниця). При закупорці жовчовивідних протоків (жовчно-кам'яна хвороба, пухлини печінки, фасціольоз, ехінококоз) та холангіті виникає застій жовчі (холестаз), порушується виділення кон'югованого білірубіну із жовчю, тому його частка переважає в загальній кількості пігменту (механічна жовтяниця). Кількість уробіліну в сечі збільшується (уробілінурія) при ураженнях печінки та гемолітичній жовтяниці.

Інструментальні методи дослідження печінки - біопсія, аспіраційна пункція, лапароскопія, ехографія.

Біопсія - це прижиттєве одержання тканини печінки з діагностичною метою. Виконують її спеціальними голками з мандренами або троакарами. У великої рогатої худоби біопсію виконують у ділянці печінкового притуплення в 11-му міжреберному проміжку справа на долоню нижче поперечних відростків грудних хребців. У коней біопсію печінки виконують в 11-14-му міжребер'ї під лінією маклака.

Аспіраційна пункція печінки — це метод прижиттєвого одержання ізольованих клітин з наступним виготовленням і фарбуванням мазка для цитологічних досліджень. Ультразвукове дослідження печінки і жовчного міхура (ехографію, сонографію) проводять при виявленні таких симптомів, як гепатомегалія, асцит, жовтяничність видимих слизових оболонок, шкірний свербіж та відхилення у біохімічних тестах, які характерні для патології печінки. У великої рогатої худоби УЗД печінки проводять справа за останнім ребром та з 12-го по 9-е міжребер'я.

При хворобах печінки і жовчних ходів розвиваються наступні синдроми: жовтяниці, печінкової надостатності (гепатодепресивний), портальної гіпертензії, запалення, холестазу, цитолізу, гепатоенцефалічний, гепаторенальний, гепатогенної фотосенсибілізації.

Жовтяниця - це синдром, для якого характерні забарвлення в жовтий колір видимих слизових оболонок, склери і непігментованої шкіри, нагромадження у крові надмірної кількості білірубіну, жовчнихкислот. Залежно від причини виникнення, розрізняють три види жовтяниці:гемолітичну (надпечінкову), паренхіматозну (печінкову) та механічну (підпечінкову).

Холестаз - це синдром, зумовлений порушенням формування, утворення та відтоку (або лише відтоку) жовчі, що призводить до розвитку холемії, тобто інтоксикації компонентами жовчі, які проникають у кров, насамперед жовчними кислотами і білірубіном.