37. Зівники та їх значення.

1 - Байєра; 2 - Гюнтера; 3-російський гвинтовий; 4, 5 - Цагельмейєра; 6 - Шаптали (для дрібної рогатої худоби); 7 - російський; 8 - для собак; 9 - Шарабріна(для свиней)

38. Дослідження глотки та стравоходу та їх діагностичне значення.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОТКИ

Глотку досліджують оглядом і пальпацією. Під час зовнішнього огляду звертають увагу на положення голови і шиї, конфігурацію ділянки глотки та верхньої ділянки яремного жолоба. Тварини, особливо коні й свині, при запаленні глотки (фарингіті) витягують голову й шию, обмежують їх рухливість; у них спостерігається дифузне або обмежене припухання ділянки глотки. За дифузного припухання шкіра дещо напружена, а верхній контур яремного жолоба змінений.

Обмежене припухання буває при новоутвореннях, актиномікозних і туберкульозних гранульомах у ділянці глотки, закупоренні глотки стороннім тілом.

Зовнішню пальпацію глотки здійснюють поступовим здавлюванням її пальцями обох рук у ділянці верхнього краю яремного жолоба, дещо вище від гортані, позаду гілки нижньої щелепи . У здорових тварин при зустрічному здавлюванні пальці обох рук розділяються порівняно тонким шаром тканин, пальпація не спричиняє болю. Якщо запальні процеси супроводжуються значною інфільтрацією тканин глотки, виявляють набрякання, ущільнення тканин, болючість, підвищення температури в ураженій ділянці, тварини кашляють, роблять часті ковтальні рухи. Зовнішньою пальпацією можна також установити наявність у глотці сторонніх предметів. При паралічі глотки тварини не відчувають болю під час глибокої пальпації, ковтальні рухи не спостерігаються, місцеві ознаки запалення відсутні.

Внутрішній огляд глотки неозброєним оком можливий лише в короткоголових собак, котів, птахів. Розкривши за допомогою тасьми рот і злегка натиснувши шпателем на основу язика, оглядають порожнинуглотки, мигдалини, задню та бічні стінки. У великої рогатої худоби і коней для детального огляду глотки застосовують спеціальний шпатель з освітлювальною системою (шпатель Габрійолавічюса), медичний езофагоскоп.

Внутрішню пальпацію глотки здійснюють лише при серйозних показаннях - підозрі на закупорення або пошкодження її стороннім тілом, наявність абсцесів, новоутворень. Голову коня чи корови добрефіксують, за допомогою зівника широко відкривають рот, відтягнувши лівою рукою язик, праву руку, обмотану рушником вище долоні, із складеними у вигляді човника пальцями обережно вводять між рядами зубів у порожнину глотки й пальпують її стінки. Якщо тварина непокоїться, необхідно припинити дослідження.

Щоб простежити чи не порушена функція ковтання, тваринам дають воду, рідкий або густий корм і спостерігають за ковтанням та проходженням грудочки через глотку і стравохід.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТРАВОХОДУ

Найпоширенішим симптомом при захворюваннях стравоходу є порушення проходження по ньому корму, що називають дисфагією.

Вона з'являється у випадку закупорення стравоходу сторонніми тілами (картоплею, турнепсом, буряком, яблуком тощо), що найчастіше зустрічається у великої рогатої худоби. При травмах і розривах стравоходу може спостерігатися кровотеча, особливо під час блювання.

Стравохід досліджують оглядом, пальпацією, зондуванням, езофагоскопією і рентгеноскопією. Початковий відділ стравоходу розміщений дорсально від гортані і трахеї, у ділянці 5-го шийного хребця він переходить на лівий бік трахеї і спрямовується в грудну порожнину.

Отже, огляд і пальпацію можна застосовувати для дослідження шийної ділянки стравоходу, грудну - досліджують із застосуванням додаткових методів.

Оглядом у ділянці лівого яремного жолоба при закупоренні стравоходу сторонніми тілами, дивертикулах, ектазіях, пухлинах вдається виявити різко обмежене припухання тістуватої або щільної консистенції.

Стравохід пальпують обома руками - ліву накладають на правий яремний жолоб, а кінцями пальців правої руки прощупують стравохід вздовж лівого яремного жолоба до входу його в грудну порожнину. Визначають його болючість, закупорення сторонніми тілами, нагромадження кормових мас (при паралічі), а при розривах - болючість у місці припухання і крепітацію внаслідок підшкірної емфіземи.

Зондуванням виявляють закупорення, запалення, параліч, звуження стравоходу. Кращим рентгенологічним методом дослідженнястравоходу є рентгеноскопія при боковому напрямі центрального пучка променів. Це дозволяє діагностувати його прохідність, звуження і розширення, дивертикули, різноманітні аномалії розвитку, пухлини, наявність сторонніх тіл, їх локалізацію.

Езофагоскопія. Два методи езофагоскопії: тверду і гнучку фіброгастроскопію, причому перевага надається останній через меншу складність. Просування гнучкого ендоскопа по стравоходу здійснюється при інсуфенції повітря і під постійним візуальним контролем.

Показанням до езофагоскопії є підозра на уроджені захворювання стравоходу (атрезії, стенози, трахео-стравохідні свищі, короткий стравохід, халазія і ахалазія кардіа, дивертикули) та набуті – сторонні предмети, доброякісні і злоякісні пухлини, травми стравоходу, кровотеча, рубці.

На всьому протязі у стравоході собак формується два звуження і два розширення. У місці переходу в шлунок стравохід у свиней і собак лійкоподібно розширюється. Шийна ділянка стравоходу при виході із глотки розташована дорсально на гортані й трахеї, у нижній третині шиї він зміщується на лівий бік трахеї, формуючи невеликий вигин. При вході в грудну порожнину стравохід випрямляється і знову розташовується на дорсальній поверхні трахеї.

Техніка виконання ендоскопії у корів, свиней і собак. Голову тварини необхідно злегка закинути назад. Фіброскоп у ротовій порожнині розміщують на середині язика, контролюючи введення. У ліву руку лікар бере блок управління фіброскопа так, щоб першим, другим і третім пальцями він міг повертати рукоятки тяг і виконувати аспірацію, а трьома першими пальцями правої руки утримує дистальний кінець фіброскопа в положенні "писального пера". За допомогою важелів управління кінець апарата злегка згинають униз, у такому положенні вводять по середній лінії в рот і спрямовують до кореня язика. Обминувши гортань, фіброскоп розгинають і підводять його до входу в стравохід, який має форму щілини, розташованої у фронтальній площині. При нагнітанні повітря щілина злегка розширяється, і з ковтальними рухами апарат обережно вводять у стравохід. Під час дослідження відмічають перистальтику стравоходу, колір слизової оболонки, наявність нашарувань, ексудату, кровоточивість, ерозії, виразки, пухлини стравоходу. Слизова оболонка стравоходу блідо- рожева, складки розташовані поздовжньо. У каудальній грудній ділянці об'єм складок збільшується, і вони формують кардіальний сфінктер у вигляді розетки під кутом до вісі стравоходу. В нормі кардіа у собак і кішок зімкнута, при розкритті кардіального сфінктера помітна ламана лінія межі блідої сіро-рожевої слизової оболонки стравоходу з червоною слизової оболонки шлунка.