34. Жуйка та її розлади.

Жуйка, ремигання (ruminatio) - складний рефлекторний процес, властивий лише жуйним тваринам, полягає у відригуванні вмісту рубця або сітки, пережовуванні, обслиненні, формуванні і проковтуванні його.

При дослідженні жуйки звертають увагу на час її появи після приймання корму; кількість жуйних періодів протягом доби, тривалість кожного періоду; кількість жувальних рухів при пережовуванні однієї кормової грудки.

У здорової великої рогатої худоби жуйка після приймання корму починається через 20-30 хв.

Після згодовування соковитих кормів жуйка починається раніше, ніж після сухих і грубих. Якщо жуйка починається пізніше, ніж через 1,5 год після приймання корму, то її називають запізнілою (пізньою).

Протягом доби у дорослої великої рогатої худоби буває від 6 до 12 жуйних періодів тривалістю 30-60 хв кожний. Якщо кількість жуйних періодів менша, то таке порушення називають рідкою жуйкою, а скорочення тривалості жуйного періоду - короткою жуйкою.

На пережовування однієї кормової грудки велика рогата худоба витрачає від 30 до 60 с і здійснює при цьому від 40 до 80 жуйних рухів.

Вівці і кози жують набагато швидше, при пережовуванні грудки здійснюють 50-90 жувальних рухів, тривалість кожного жуйного періоду у них близько 1 год. Жування у овець і кіз часто зупиняється під впливом зовнішніх подразників. Перші жуйні періоди у ягнят і козенят з'являються на 8-12-й день життя, у телят - на третьому тижні життя. Жуйний процес у молодняку великої рогатої худоби стабілізується у 8-10-місячному віці.

Тварини ремиґають у приємному напівзабутті, відчутті ситості і задоволення. При захворюваннях пережовування кормової грудки відбувається неохоче, повільно, із зупинками. Інколи пережовування зупиняється, після деякої паузи нерідко тварина проковтує ще недостатньо розжовану кормову грудку. Таку жуйку називають в'ялою, лінивою.

Болюча жуйка супроводжується стогонами і неспокоєм при відригуванні кормової грудки, що спостерігається при травматичному ретикуліті та ретикулоперитоніті.

Повне припинення жуйки зумовлюється тяжкими розладами моторної функції передшлунків, що спостерігається при первинній і вторинній атонії передшлунків, травматичному ретикулоперитоніті та перикардиті, засміченні книжки, інтоксикаціях.

35. Блювання та його різновиди.

Блювання - мимовільне викидання через рот вмісту з шлунку.

У більшості тварин воно свідчить про патологічний стан, і лише у свиней та м'ясоїдних тварин після приймання дуже великої кількості корму буває одноразове блювання. Якщо шлунок звільнився від кормових мас, блювота припиняється.

При оцінці результатів дослідження блювання звертають увагу на його походження, частоту і час появи, кількість, склад, колір, запах і реакцію блювотних мас, наявність у них патологічних домішок.

Розрізняють блювання центрального та рефлекторного походження.

Ц: виникає внаслідок подразнення центру блювання при енцефаліті, менінгоенцефаліті, абсцесах і пухлинах мозку, уремії, отруєннях чемерицею. У свиней і м'ясоїдних тварин блювання ц. пох. спостерігається у початковій стадії гарячкових захворювань (чума та бешиха), при вірусному гастроентериті свиней, ротавірусному ентериті і ензоотичному енцефаломієліті свиней, чумі м'ясоїдних. Відрізняється стійкістю, раптовістю появи. Початковим пунктом блювання рефлекторного походження є слизова оболонка шлунка, корінь язика, м'яке піднебіння, очеревина.

Р: спостерігається при захворюваннях глотки, стравоходу, шлунка, очеревини, печінки, нирок, при непрохідності кишок.

У коней внаслідок низької збудливості центру блювання, особливостей анатомічної будови шлунка та стравоходу блювання центрального походження зустрічається лише у виняткових випадках: при отруєнні атропіном, крововиливах у мозок. У коней також буває не часто і є наслідком різкого збільшення об'єму шлунка газами, напіврідкими та рідкими кормовими масами при його гострому розширенні (первинному й вторинному).

Усі інші захворювання шлунка перебігають, як правило, без блювання. Клінічно блюванню у коней передують сильне напруження, переляк, неспокій. Шкіра вкривається потом, очі виражають страх, ніздрі розширені, шия опущена, кінь тремтить. Блювотні маси виділяються при судорожних скороченнях м'язів. Інколи розривається шлунок.

Дещо легше, але також з великим напруженням, блювання перебігає у жуйних. При судорожних скороченнях м'язів черевного преса через ротову порожнину викидається велика кількість густого вмісту рубця лужної реакції. У жуйних блювання легко викликати великими дозами чемериці, згодовуванням люцерни. Невимушене блювання інколи спостерігається при переповненні рубця і його метеоризмі, стійке - при звуженні пілоруса, стравоходу, закупорюванні отвору між передшлунками.

У хижаків і всеїдних блювання досить часте явище і перебігає легко. При перегодовуванні тварин або згодовуванні неякісних кормів повне звільнення шлунка від кормових мас припиняє блювання і гальмує виникнення імпульсів до нього.

Дослідження блювотних мас може дати цінну інформацію для постановки діагнозу. При одноразовому блюванні переважно виділяється вміст шлунка, а при багаторазовому - блювотні маси можуть складатися із слизу, що свідчить про хронічний гастрит, вмісту кишечнику, інколи можуть бути домішки жовчі та крові.

Колір блювотних мас залежить від характеру корму, домішок жовчі та крові. Домішки жовчі забарвлюють блювотні маси в жовтий або зелений колір. Спостерігаються вони при закиданні вмісту дванадцятипалої кишки у шлунок при частому блюванні, коли шлунок пустий або є непрохідність кишечнику.

Домішки значної кількості крові у блювотних масах визначають макроскопічно, а приховану кров виявляють якісною пробою з бензидином. Наявність крові в блювотних масах спостерігається при геморагічному запаленні шлунка та кишок, виразках і ранах слизової оболонки шлунка й стравоходу, хворобах, що перебігають з геморагічним діатезом, наприклад при чумі свиней і собак, сальмонельозі. При свіжій кровотечі блювотні маси забарвлені в червоний колір, а при затримці крові в шлунку - в коричневий або навіть чорно-коричневий.

Запах блювотних мас буває кислим і кислуватим, якщо в них є багато кислоти, або тухлим, навіть гнильним, якщо в шлунку відбуваються процеси гниття;

реакція - кислою при наявності у блювотних масах соляної кислоти, нейтральною або лужною - при ахілії, закиданні вмісту дванадцятипалої кишки, пухлинах шлунка.