
- •1. Габітус та його значення
- •2. Загально-клінічні методи дослідження.
- •3. Гарячка та її види.
- •4. Схемі клінічного дослідження та її діагностичне значення.
- •5. Дослідження шкіри та волосяного покриву та їх діагностичне значення.
- •6.Патологічні зміни шкіри та підшкірної клітковини
- •7.Дослідження слизових оболонок та їх діагностичне значення
- •8.Дослідження лімфатичних вузлів та їх діагностичне значення
- •10.Перкусія ділянки серця та її діагностичне значення.
- •12. Пункти найкращої чутності клапанів серця
- •13.Зміни тонів серця
- •14.Шуми серця
- •15.Дослідження периферичних судин
- •16. Якість пульсу та його діагностичне значення
- •17. Дослідження вен та його діагностичне значення.
- •18. Електрокардіографія та її значення.
- •19. Дослідження артеріального та венного пульсу та його значення.
- •20. Аритмії.
- •21. За яким планом досліджують систему дихання?
- •22. Дослідження верхніх дихальних шляхів і діагностичне значення
- •23. Зміни ритму дихання
- •24. Дослідження кашлю
- •25. Дослідження гортані і трахеї
- •26. Дослідження грудної клітки
- •27. Задишки та їх діагностичне значення.
- •28. 29..Перкусія грудної клітки та зміни перкусійних звуків.
- •30. Аускультація грудної клітки та її діагностичне значення.
- •31. Основні дихальні шуми і як вони змінюються у здорових і хворих тварин?
- •32. Пат дихальні шуми і яке значення вони мають у діагностиці захв легень і плеври?.
- •33. Дослідження приймання корму та води, їх діагностичне значення.
- •34. Жуйка та її розлади.
- •35. Блювання та його різновиди.
- •36. Дослідження рота та органів ротової порожнини.
- •37. Зівники та їх значення.
- •38. Дослідження глотки та стравоходу та їх діагностичне значення.
- •39. Зонди
- •40. Зондування тварин та його значення.
- •41. Дослідження передшлунків і сичуга жуйних тварин та його діагностичне значення.
- •42. Дослідження шлунка у моно гастричних тварин
- •43. Дослідження кишечнику.
- •44. Дефекація та її розлади.
- •45. Дослідження печінки у різних видів тварин.
- •46. Дослідження сечоутворення та сечовиділення.
- •47. Дослідження нирок.
- •48. Дослідження сечоводів, сечового міхура та уретри.
- •49. Катетеризація різних видів тварин.
- •50. Дослідження фізичних властивостей сечі та його діагностичне значення.
- •51.Хімічне дослідження сечі.
- •52. Дослідження осаду сечі (організовані, неорганізовані).
- •53. Дослідження поведінки тварин.
- •55. Дослідження органів чуття
- •56.У чому полягає діагностичне значення дослідження чутливості.
- •58. Дослідження рефлексів
- •59. Дослідження поверхневої чутливості
- •60.62. Дослідження глибокої чутливості
- •61. Види болю при порушенні поверхневої чутливості. 57. Що таке гіпо- та анестезія
- •63. Дослідження рухової сфери
- •64. 67. Судоми.
- •65.Чим характеризуються гіперкінези?
- •66. Парези та паралічі
- •68. Атаксія
- •69. Дослідження фізичних властивостей крові.
- •70. Дослідження гемоглобіну.
- •71. Дослідження кислотно-основного балансу крові.
- •72. Визначення загального білка і білкових фракцій.
- •73.Визначення каротину та вітаміну а в сироватці крові
- •74. Визначення загального кальцію в сироватці крові
- •75. Визначення мікроелементів
- •76.Визначення глюкози в крові
- •77. Визначення кетонових тіл у крові
- •78. Визначення білірубіну.
- •79. Визначення еритроцитів. 88. Підрахунок кількості лейкоцитів. 92. Еритроцитопенія та її біологічне значення.
- •80. Визначення лейкоцитів. 89. Підрахунок кількості лейкоцитів.
- •81. 90. Лейкоцитози і лейкопенії їх діагностичне і прогностичне значення.
- •82. Дослідження еозинофілів і їх діагностичне значення.
- •87. Патологічні зміни лейкоцитів
- •92.Лейкограма периферичної крові і її діагностичне значення
- •93. Виготовлення мазків крові
- •94. З яких судин беруть кров для дослідження у тварин.
- •95 Біохімічне дослідження крові
- •96. За яким планом досліджують систему крові?
- •97. Яке значення мають біохімічні дослідження крові в діагностиці порушень обміну речовин?
30. Аускультація грудної клітки та її діагностичне значення.
за доп фонендоскопа, стетоскопа.
Опосередкована (інструментальна) -дослідж звукові явища в різних відділах дихальної системи. Нею частіше виявляють вогнища ураження в легенях і плеврі. Цей спосіб застосовують також при дослідженні неспокійних тварин, хворих із пошкодженням шкіри, а також при вимушеному положенні тварини, коли безпосередню аускультацію застосувати неможливо.
Спочатку вислуховують ті ділянки легень, де дихальні шуми найсильніші і найчіткіші. Таким місцем є середня третина грудної клітки безпосередньо за лопаткою. Потім досліджують задню середню ділянку, за нею - верхню і лише після цього - нижню ділянку грудної клітки. Дотримання такої послідовності скорочує тривалість аускультації і дає змогу уникнути діагностичних помилок. У жуйних досл передлопаткові ділянки, вислуховуючи передні(верхівкові) частки легень. У кожній ділянці прослуховують 2-3 дихальні рухи, порівнюючи результати із симетричною ділянкою. Якщо дихальні шуми слабкі, то тварину проганяють або на 20-30 с закривають їй носові отвори. Після цього дихальні шуми посилюються краще прослуховуються. При аускультації виявл основні, або фізіологічні, і патологічні дихальні шуми. Зверт увагу на характер, силу, локалізацію і відношення до фази дихання Останні спостерігаються лише при патології. Вони домішуються до основних шумів і можуть бути бронхо-пульмональними або плевро- пульмональними.
31. Основні дихальні шуми і як вони змінюються у здорових і хворих тварин?
Основні (фізіологічні) дихальні шуми – вислуховуються в дихальних органах здорових тварин. гортанного стенозу (ларингеальне дихання), трахеальне, бронхіальне і везикулярне дихання.
Ларингеальний стенотичний дихальний шум є основою трахеального і бронхіального. Бронхіальне дихання вислуховується на грудній клітці в ділянці плечолопаткового пояса в усіх домашніх тварин, за винятком коней, У задніх ділянках діафрагм часток бронхіальне дихання не вислуховується, оскільки воно не проводиться по легеневій тканині. Цей шум виникає в гортані при проходженні повітря через вузьку голосову щілину, розміщену між голосовими зв'язками, оскільки при цьому виникає кругообіг повітря, який викликає коливання еластичних голосових зв'язок і стінок гортані. Цей шум нагадує собою звук, який одержують, коли відкривають рота, щоб вимовити звук "X" і вдихають або видихають повітря. Вислуховується він під час обох дихальних фаз - вдиху і видиху.
Везикулярне (альвеолярне) дихання через коливання стінок альвеол у момент вдиху, який супров наповненням альвеол повітрям. Об'єм ↑, стінки швидко розширюються напружуються, й еластичні альвеолярні елементи почин коливатися, утв звук. Альвеоли заповнюються повітрям послідовно, тому велика кількість звуків, що виникають при коливанні альвеолярних стінок, утворює тривалий "дмухаючий" шум, який, поступово посилюючись, чується протягом усієї фази вдихання повітря. Під час видиху альвеоли звільняються від повітря і спадаються, напруга їхніх стінок швидко й одночасно зменшується, - їхня здатність до коливання знижується. Він нагадує звук "Ф", Він прослухов при вдиханні повітря і на початку видиху. У коней воно слабке, м'яке, ніжне і краще вислух під час вдиху. У худих коней - на всіх ділянках поля перкусії легень.Дихальний шум у молодих тварин значно сильніший, ніж у дорослих, оскільки грудна клітка в них тонша, легенева тканина еластичніша, а дихальні рухи енергійніші. У старих тварин шум слабший, ніж у здорових тварин середнього віку. У ВРХ вислухов лише в задніх ділянках діафрагмальних часток.
Позаду м'язів лопатки в середній частині грудної клітки дихальний шум найінтен- сивніший, оскільки тут до шуму везикулярного дихання домішується бронхіальне. - назив бронховезикуляр- ним, або змішаним -вислуховується і перед лопаткою. Найбільш інтенсивним воно є в м'ясоїдних. При патології шум везикулярного дихання може бути ослабленим або посиленим.
Послаблення цього шуму: а) при↓вентиляції легень - утруднен надходж повітря при звуженні верхніх дих шляхів; б) у новонар тварин-гіпотрофіків; в) при↓еласт легеневої тк, - при альвеолярній емфіземі (зменш також дихальні екскурсії легень та кількість альвеолярних перегородок) і на початк стадіях запалення легень, коли альвеоли ще продовжують розправлятися, але в результаті інфільтрації їхніх стінок ексудатом напруження й амплітуда їхніх коливань↓ г) при↓кількості альвеол, -через заповнення їх ексудатомд) при рефлекторному ↓дих рухливості 1половини грудн клітки внаслідок болю, при переломі ребра, сухому плевриті, е) при нагромадженні пат випоту в плевр пор (ексудативний плеврит, гідроторакс),- поруш проведення шуму везик дих на поверхню грудної клітки і стиснені рідиною легені здійснюють менші дихальні екскурсії,. Шум везикулярного дихання в деяких місцях при закупорюванні бронха сторонніми тілом або стисненні його пухлиною (ателектаз легень), повному заповненні альвеол ексудатом (пневмонії) або транссудатом (набряк легень) може зовсім не вислуховуватися.
Посилений шум везикулярного дихання на обох половинах легень виникає при задишках, пов'язаних із серцево-судинною недост, різко вираженим недокрів'ям, подразненням дихального центру. місцеве посилення шуму везикулярного дихання, виявляють над здоровою ділянкою легень, розміщеною поряд із патологічно зміненою. посилений шум везикулярного дихання називають замінним, або вікарним.
жорстке везикулярне дихання. здається нерівним, жорстким, Його необхідно відрізняти від посиленого везикулярного, яке залишається таким же м'яким, дмухаючим і рівним, як і нормальне, лише сильнішим від останнього. при бронхітах. Набрякання слизової оболонки уражених бронхів призводить до звуження їхнього діаметра. воно нерівномірне на всій довжині бронха. Повітря при вдиханні проходить через кілька звужень бронхів, що спричиняє стенотичні шуми, які накладаються на фізіологічне везикулярне дихання і набувають характеру, який і визначається як жорстке везикулярне. Якщо звуження бронхів прогресує, то везикулярне дихання стає ще жорсткішим і нагадує хриплий голос. При ще більшому звуженні бронхів стенотичні шуми стають подібними до свисту, тому їх називають сухими хрипами. При бронхіті змінюється видих. Прослух при бронхіті - протягом усього видиху Таку зміну називають подовженим видихом. Він є стенотичний шум, який під час вдиху приєднується до везикулярного дихання, роблячи його жорстким, а під час видиху вислуховується один, зумовлюючи подовжений видих.