1. Габітус та його значення.

2. Загально-клінічні методи дослідження.

3. Гарячка та її види.

4. Схема клінічного дослідження та її діагностичне значення.

5. Дослідження шкіри та волосяного покриву та їх діагностичне значення.

6. Патологічні зміни шкіри та підшкірної клітковини.

7. Дослідження слизових оболонок та їх діагностичне значення.

8. Дослідження лімфатичних вузлів та їх діагностичне значення.

9. Дослідження серцевого поштовху та його діагностичне значення.

10. Перкусія ділянки серця та її діагностичне значення.

11. Аускультація серця та її діагностичне значення.

12. Пункти найкращої чутності клапанів серця.

13. Зміни тонів серця.

14. Шуми серця.

15. Дослідження периферичних артеріальних судин.

16. Якість пульсу та його діагностичне значення.

17. Дослідження вен та його діагностичне значення.

18. Електрокардіографія та її значення.

19. Дослідження артеріального та венного пульсу та його значення.

20. Аритмії.

21. За яким планом досліджують систему дихання?

22. Дослідження верхніх дихальних шляхів та його діагностичне значення.

23. Зміни ритму дихання.

24. Дослідження кашлю.

25. Дослідження гортані і трахеї.

26. Дослідження грудної клітки (тип дихання, частота і глибина дихання).

27. Задишки та їх діагностичне значення.

28. Перкусія грудної клітки та зміни перкусійних звуків.

29. Як змінюються перкусійні межі легень при захворюваннях?

30. Аускультація грудної клітки та її діагностичне значення.

31. Основні дихальні шуми і як вони змінюються у здорових і хворих тварин?

32. Патологічні дихальні шуми і яке значення вони мають у діагностиці захворювань легень і плеври?.

33. Дослідження приймання корму і води, їх діагностичне значення.

34. Жуйка та її розлади.

35. Блювання та його різновиди.

36. Дослідження рота та органів ротової порожнини.

37. Зівники та їх значення.

38. Дослідження глотки, стравоходу та його діагностичне значення.

39. Зонди.

40. Зондування тварин та його значення.

41. Дослідження передшлунків і сичуга жуйних тварин та його діагностичне значення.

42. Дослідження шлунка у моногастричних тварин.

43. Які є клінічні методи дослідження кишечнику і яке діагностичне значення цього дослідження?

44. Дефекація та її розлади.

45. Дослідження печінки у різних видів тварин (клінічні методи).

46. Дослідження сечоутворення та сечовиділення.

47. Дослідження нирок.

48. Дослідження сечоводів, сечового міхура та уретри.

49. Катетеризація різних видів тварин.

50. Дослідження фізичних властивостей сечі та його діагностичне значення.

51. Хімічне дослідження сечі.

52. Дослідження осаду сечі (організовані, неорганізовані).

53. Дослідження поведінки тварин.

54. Дослідження черепа і хребта.

55. Дослідження органів чуття.

56. У чому полягає діагностичне значення дослідження чутливості?

57. Що таке гіпоестезія й анестезія?

58. Дослідження рефлексів (їх діагностичне значення).

59. Дослідження поверхневої чутливості.

60. Дослідження глибокої чутливості.

61. Види болю при порушенні поверхневої чутливості.

62. Дослідження глибокої чутливості.

63. Дослідження рухової сфери.

64. Що являють собою судоми?

65. Чим характеризуються гіперкінези?

66. Парези і паралічі.

67. Судоми.

68. Атаксія та її види.

69. Дослідження фізичних властивостей крові.

70. Дослідження гемоглобіну.

71. Дослідження кислотно-основного балансу крові.

72. Визначення загального білка і білкових фракцій.

73. Визначення каротину і вітаміну А.

74. Визначення загального Кальцію і неорганічного Фосфору.

75. Визначення мікроелементів і їх діагностичне значення.

76. Визначення глюкози і її діагностичне значення.

77. Визначення кетонових тіл і їх діагностичне значення.

78. Визначення білірубіну і його діагностичне значення.

79. Визначення еритроцитів і їх діагностичне значення.

80. Визначення лейкоцитів і їх діагностичне значення.

81. Лейкоцитози і лейкопенії, їх діагностичне і прогностичне значення.

82. Дослідження еозинофілів і їх діагностичне значення.

83. Дослідження нейтрофілів і їх діагностичне значення.

84. Дослідження базофілів і їх діагностичне значення.

85. Дослідження лімфоцитів і їх діагностичне значення.

86. Дослідження моноцитів і їх діагностичне значення.

87. Потологічні зміни лейкоцитів.

88. Підрахунок кількості еритроцитів.

89. Підрахунок кількості лейкоцитів.

90. Лейкоцитози і їх діагностичне значення.

91. Еритроцитопенія і її діагностичне значення.

92. Лейкограма периферичної крові і її діагностичне значення.

93. Виготовлення мазків крові (технологія виготовлення).

94. З яких судин беруть кров у тварин для дослідження.

95. Які складові визначають під час біохімічних досліджень крові тварин?

96. За яким планом досліджують систему крові?

97. Яке значення мають біохімічні дослідження крові в діагностиці порушень обміну речовин?

1. Габітус та його значення

Габітус - це зовнішній вигляд тварини, який включає такі ознаки, як поведінка (загальний стан), положення тварини в просторі, вгодованість, конституція, будова тіла. Він дає змогу відрізнити хвору тварину від здорової.

Загальний стан тварин може бути задовільним, пригніченим і збудженим. Пригнічення - це форма розладу поведінки тварини, яка зустрічається найчастіше і проявляється зниженням або відсутністю рухової активності, реакції на зовнішні подразники. Воно зумовлене патологічними процесами дифузного характеру в корі головного мозку або є наслідком підвищення внутрішньочерепного тиску. Пригнічення може проявлятися в’ялістю (апатією), сонливістю, сопорозний стан, кома.

Збудження характер. посиленою руховою активністю тв.., нервовістю, агресивністю, страхом і буйством. Зумовлене підвищенням збудливості кори ГМ при запаленні мозку, ураженнях мозкової тканини, дії токсинів.

Положення тварини в просторі може бути фізіологічним (природним) - стоячим або лежачим і вимушено лежачим або стоячим. При деяких хворобах тварини приймають неприродні пози або здійснюють вимушені рухи.

Здорові тварини легко змінюють положення свого тіла. Корови часто лежать, як правило, на череві з підігнутими під себе кінцівками, піднімаються повільно. Здорові коні стоять, особливо вдень, лежать на боці, витягнувши кінцівки. При наближенні людини вони відразу ж піднімаються. Свині після приймання корму лежать і майже не реагують на людину.

Вимушено стояче положення тварини спостерігається переважно в коней при виснаженні, правці, плевриті, тяжкому перебігу пневмонії, гострій альвеолярній емфіземі легень, водянці шлуночків головного мозку.

У корів вимушено стояче положення спостерігається при травматичному перикардиті: голова в них витягнута вперед, ліктьові суглоби повернені вбік, тазові кінцівки підведені під тулуб, спина згорблена.

Вимушено лежаче положення зустрічається при багатьох хворобах, особливо у дрібних тварин. Вимушено лежаче положення слід відрізняти від природного, коли тварини відмовляються підніматися після приймання корму або тяжкої роботи. У таких випадках необхідно здійснити всі можливі заходи, щоб підняти тварину - покликати, показати смачний корм, погладити по вухах, спині. Якщо ці заходи не дають результатів, то це дає підставу зробити висновок про вимушене лежання тварини.

Неприродні пози є важливими показовими симптомами при багатьох захворюваннях (поза "спостерігача" у коня - повертають голову і дивляться на черево, немовби обнюхуючи його; поза "маятникоподібного коливання" - витягують грудні кінцівки вперед, а тазові - назад, і, не змінюючи положення кінцівок, роблять тулубом рухи вперед і назад; при гострому розширенні шлунка та метеоризмі кишечнику вони приймають позу "сидячої або лежачої собаки", "єгипетського сфінкса"; поза "астронома" - у курей перекручування шиї; У норок, хворих на гепатоз, спостерігається поза "кобри".)

Вимушені рухи проявляються безцільним блуканням, манежними, валикоподібними та обертальними рухами, рухами вперед і назад. Безцільне блукання характеризується тим, що тварини, похитуючись, переходять із місця на місце, лізуть на стіни, годівниці, зупиняються або змінюють напрям руху. Вони майже не реагують на зовнішні подразники.

Манежні рухи - це координовані рухи по колу в одному напрямі. Діаметр кола може залишатися незмінним, і тоді тварини рухаються по ньому годинами, в інших випадках діаметр кола поступово зменшується, насамкінець тварина продовжує рухатися навколо однієї кінцівки і раптово падає. Такі рухи з'являються при однобічному ураженні мозочка, заднього відділу зорового горба, середньої частини смугастого тіла.

Обертальні рухи характеризуються рухом тварини навколо однієї з кінцівок, яка є нерухомою віссю. Вони виникають при ураженні мозочка.

Валикоподібні рухи - це повертання тіла тварини, що лежить, навколо поздовжньої осі. Такі рухи можуть обмежуватися напівобертом або повним обертом, а інколи тривають доти, поки не зустрінеться на шляху перепона. Вони виникають у собак, котів і, особливо, в птиці при однобічному ураженні вушного лабіринту та ніжок мозочка.

Рух тварин уперед характеризується невпинним пересуванням їх уперед із піднятою головою. При цьому спостерігається атаксія, інколи - падіння тварини. Такий рух відмічається при локальному ураженні великих півкуль мозку і зорових горбів, сітчатки ока, інфекційному енцефаломієліті та лістеріозі.

Рух назад проявляється закиданням голови назад, сильним скороченням потиличних м'язів і спазмами спинних; тазові кінцівки прогинаються, координація рухів порушена. Спостерігається інколи при інфекційному енцефаломієліті.

Вгодованість тварин дає уявлення про повноцінність годівлі, рівень обміну речовин в організмі та наявність деяких захворювань. Визначають її оглядом і пальпацією за зовнішніми формами тіла, ступенем розвитку й насиченістю жиром підшкірної клітковини на маклаках, ребрах, у ділянці колінної складки, за об'ємом і пружністю м'язів. Інколи для визначення вгодованості тварину зважують. У великої рогатої худоби розрізняють вищу, середню, нижчу за середню вгодованість та виснаження, у свиней - жирну, добру, задовільну і незадовільну, у коней - добру, задовільну та незадовільну. атрофії при захворюваннях суглобів, параплегіях.

Конституція - це сукупність анатомо-фізіологічних особливостей організму, яка склалася на спадковій основі та під впливом зовнішнього середовища і визначає функціональні можливості організму, його продуктивність і реактивність. За розвитком мускулатури, кістяка, шкіри і підшкірної клітковини розрізняють ніжну, щільну, грубу та рихлу конституцію. Найбільш стійкі проти захворювань тварини із щільною і грубою конституцією, менш стійкі - тварини з ніжною і рихлою конституцією. Слід зазначити, що чисті типи конституції зустрічаються досить рідко - частіше поєднуються різні типи.

Будова тіла характеризується ступенем розвитку кістяка і мускулатури. Визначають її оглядом і пальпацією, інколи за допомогою зняття промірів, ураховуючи при цьому породу тварин. Розрізняють міцну, середню та слабку будову тіла. Міцна будова проявляється добре розвиненим кістяком і м'язами. Тварини із середньою будовою тіла відзначаються чітким окресленням окремих м'язів плечей, стегон, кінцівок і задовільною вгодованістю. Середню будову мають більшість тварин. Слабка будова тіла характеризується недостатнім розвитком м'язів і кістяка.