1 Варіант

1. Клітинна теорія

Кліти́нна тео́рія — це фундаментальне узагальнення біології, яке визначає взаємозв'язок усіх проявів життя на Землі з клітиною, характеризує клітину одночасно як цілісну самостійну живу систему та як складову частину багатоклітинних організмів рослин і тварин. Клітинна теорія — основоположна для загальної біології теорія, сформульована у середині XIX століття, що надала базу для розуміння закономірностей живого світу і для розвитку еволюційного вчення. Маттіас Шлейден та Теодор Шванн сформулювали клітинну теорію, грунтуючись на безлічі досліджень про клітини (1838) . Рудольф Вірхов пізніше (1858) доповнив її найважливішим положенням (будь-яка клітина походить з клітини).

Шлейден і Шванн, узагальнивши наявні знання про клітину, довели, що клітина є основною одиницею будь-якого організму. Клітини тварин, рослин та бактерії мають подібну будову. Пізніше ці висновки стали основою для доказу єдності організмів. Т. Шванн і М. Шлейден ввели в науку основоположне уявлення про клітини: поза клітинами немає життя.

У розвитку клітинної теорії в XIX столітті гостро постають суперечності, що відображають двоїстий характер вчення про клітину, що розвивалося в рамках механістичного уявлення про природу. Вже у Шванна зустрічається спроба розглядати організм як суму клітин. Ця тенденція отримує особливий розвиток в «Целлюлярной патології» Вірхова (1858).

Роботи Вірхова надали неоднозначний вплив на розвиток вчення про клітину:

-Клітинна теорія поширювалася ним на область патології, що сприяло визнанню універсальності вчення про клітину. Праці Вірхова закріпили відмову від теорії цитобластеми Шлейдена і Шванна, привернули увагу до протоплазми і ядра, визнаними найістотнішими частинами клітини.

-Вірхов направив розвиток клітинної теорії шляхом чисто механістичного трактування організму.

-Вірхов зводив клітини в ступінь самостійних істот, внаслідок чого організм розглядався не як ціле, а просто як сума клітин.

Сучасна клітинна теорія виходить з того, що клітина є найголовнішою формою існування життя, властива всім живим організмам, крім вірусів. Удосконалення клітинної структури було головним напрямком еволюційного розвитку як у рослин, так і у тварин, і клітинна будова міцно втрималася у більшості сучасних організмів.

2. Типи анемій (класифікація, причини, наслідки,якісні зміни еритроцитів)

Анемія (недокрів’я) – стан, що характеризується зменшенням кількості еритроцитів, зміною їх якості та зниженням вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові.

За патогенезом розрізняють три основні види анемій: постгеморагічну (внаслідок крововтрати); гемолітичну (через підвищене кроворуйнування); апластичну (при порушенні кровотворення).

За здатністю кісткового мозку до регенерації: 1.Гіпорегенераторна анемія супроводжується пригніченням еритропоезу із зменшенням ретикулоцитів крові. Вона виникає при авітамінозах, голодуванні, хронічних крововтратах, інтоксикаціях, інфекційних захворюваннях. 2. Дизеритропоетична анемія- порушується еритропоез. 3.Арегенераторна анемія - внаслідок значних порушень у кровотворенні.

Постгеморагічна –наслідок гострої чи хронічної крововтрати.

Гостра анемія - після швидкої масивної крововтрати в разі ушкодження судин, хронічна- при численних, незначних крововтратах, повторних кровотечах. Хронічні крововтрати призводять до виснаження кісткового мозку.

Гемолітична – при посиленному руйнуванні еритроцитів у руслі або в місцях їх фізіологічної загибелі.Причини – отруєння гемолітичними отрутами(сполуки арсену, свинцю, жовчні кислоти), збудники інфекційних хвороб (гемолітичний стрептококк), паразитичних хвор.(лейшманіози, гельмінтози, продукти життєдіяльності кишкових паразитів).

Апластична - внаслідок токсичної дії патогенних чинників на кістково-мозкове кровотворення, порушення процесів розмноження і дозрівання еритроцитів. Причини: токсична дія хімічних речовин (бензолу, сполук свинцю, цитостатичних препаратів); дія іонізуючої радіації; тривале застосування деяких лікарських препаратів, в разі порушень у годівлі тварин, дефіциті в раціоні білка, зниження всмоктування заліза при захворюваннях травного каналу (гіпоацидний гастрит, хронічний ентерит, хвороби печінки), аліментарної нестачі заліза, ліпідів, мікроелементів.

Якісні зміни еритроцитів стосуються їх розмірів, форми, структури, а також відношення до різних барвників. Це в основному такі патології: гіпохромні еритроцити містять у собі незначну кількість гемоглобіну, Анізоцитоз наявність у крові різних за розміром еритроцитів, менших за нормальні (мікроцитів) та більших за них (макроцитів). Пойкілоцитоз поява в крові еритроцитів різної форми, Поліхромазія поява в крові еритроцитів, здатних забарвлюватися одночасно кислими й основними барвниками, Поліхроматофіли мають димчастий або сіро-фіолетовий колір. Ретикулоцити містять включення у вигляді гранул або сіточки. До патологічних форм кров’яних тілець відносять еритроцити, що містять базофільну зернистість, або крапчастість. У разі порушень кровотворення в крові можуть з`являтися великі еритроцити без ядер (мегалоцити), а також з великим блідим ядром (мегалобласти). Поява таких клітин у крові свідчить про повернення до ембріонального типу кровотворення.

2. варіант.