6.Адапційно-компенсаторні процеси при хворобі.

Ці процеси включають в себе два головних поняття:адаптація і компенсація.

Адаптація – це властивість організму перебудовувати свої функції та поведінку у відповідь на зміни зовнішнього середовища для здійснення повноцінної діяльності.

Компенсація – це мобілізація процесів, спрямованих на покриття втраченої функції органа чи системи за рахунок посилення чи перебудови функції інших органів і систем організму. Має 4 стадії: 1.Негайна-в яку відбувається мобілізація існуючих механізмів та резервів в результаті чого збільшується навантаження на одиницю функціональної системи. 2. Перехідна – відбувається перебудова обміну речовин, що направлена на гіпертрофію і у якій приймають участь гормони. 3. Довготривала компенсація – відновлюється гомеостаз, збільшується потужність систем, що відповідають за компенсацію. 4. Декомпенсація – розвивається при великому функціональному ефекті (ослаблений організм).

Адапційно-компенсаторні реакції – це ті реакції, що постійно підтримують комплекс адекватних реакцій у відповідь на вплив умов навколишнього середовища. Виникають внаслідок активізації нервово-гуморальних механізмів і залежать від стану НС. Завдяки цим реакціям організм часто уникає ушкоджувальної дії. Прикладом може бути – прискорення діяльності серця і дихання,підвищення кров’яного тиску, посилення діурезу, дефекації, потіння, кашель, апное, блювання і т.д.

7.Визначення понять «етіологія» і «патогенез». Роль і діалектичний взаємозв’язок етіологічних і патогенетичних факторів у розвитку хвороби.

Етіологія – це наука про причини і умови виникнення хвороби.

Основні погляди на етіологію(причини) хвороби:

1.Монокаузалізм – прибічники стверджували, що коли в організмі є збудник, то він обов’язково викликає хворобу.

2.Кондиціоналізм (М.Ферворн)– хворобу спричинює не збудник, а умови, в яких він діє на організм.

3.Конституціоналізм – причиною хвороби є особливості конституції(конституція організму робить його сприятливим або ні до хвороби. (сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів)

4.Сучасне тлумачення етіології – явище мають причину, яка матеріальна і існує незалежно від організму, причина взаємодіє з організмом і надає процесу специфічність і діє тільки при певних умовах.

Патогенез – вчення про механізм розвитку, перебігу та завершення хвороби. Має чотири періоди, тривалість яких залежить від особливостей організму і силі та характеру ушкоджувального чинника.

1.Латентний період– з моменту дії чинника на організм(від кількох секунд до місяців). Якщо інфекційні хвороби – інкубаційний.

2.Продромальний – характеризується низкою нехарактерних ознак хвороби (незначне підвищення температури, відставання від гурту). Не дає можливості поставити діагноз.

3. Період яскраво виражених ознак – поява специфічних для певної хвороби ознак. Ставлять діагноз.

4. Закінчення хвороби – видужання(повне – повне відновлення всіх функцій, неповне – коли захисно-компенсаторні реакції недостатньо проявилися і хвороба може перейти у хронічну форму або пат.стан, крім того можливі рецидиви та ремісія) або смерть.

Етіологія і патогенез тісно пов’язані. Етіологічний чинник є пусковим моментом у виникненні хвороби, а патогенетичний чинник вже бере участь у розвитку і перебігу хвороби – це ланцюжок взаємозумовлених і пов’язаних явищ і компенсаторних реакцій, які виникають в процесі хвороби і супроводжують її. У формуванні хвороби беруть участь нервово-рефлекторні, нейрогуморальні та клітинно-гуморальні чинники.