10. Методи обробки початку і фіналу радіоповідомлень.

Початку:

1. Описовий. Яскрава словесна картинка чи зарисовка, що зображує людину/місце/перебіг подій, викликає асоціативні спогади, дає зоровий образ того, про що йдеться;

2. Виражаючий/сенсаційний. Фраза, що містить сенсаційний факт;

3. Інтригуючий. Фраза, що збуджує цікавість, інтригує слухача;

4. Звабливий. Складається з одного або кількох речень, які розпалюють інтерес, ваблять, спокушають дізнатися, що ж там сталося насправді;

5. Контрастний. Складається з парадоксу або пари фактів, що підкреслюють протилежності чи крайнощі, у розумінні яких криється новина;

6. Запитальний. Поширений у радіомовленні. Містить запитання, у відповіді на яке криється суть новини;

7. Цитатний. Містить заяву або вислів людини, яка є джерелом інформації.

11. Радіомовлення у повоєнні часи та 1950-ті роки.

Першочергова увага державних органів приділялася відновленню роботи видавництв, преси, радіомовлення. Величезна увага приділялась радіофікації. Наприкінці 1943 р. розпочато будівництво Харківської, Дніпропетровської і Київської радіостанцій. На червень 1945 р. радіомережа становила 70% довоєнної (діяло майже 450 трансляційних радіовузлів і 485 тис. радіоточок). На початку 1944 р. у Києві відновив роботу Український республіканський радіокомітет. Істотно збільшуються час і обсяг республіканського мовлення.

У наступні роки швидко відновлювалась і розширювалась радіофікація України: в 1950 р. радіоприймальна мережа збільшилась до 1481,7 тис. радіоточок, або на 163% порівняно з довоєнним часом. Кількість радіовузлів збільшилась на 228%, їх потужність — на 460%. Великих успіхів досягла радіофікація сільської місцевості. Станом на 1950 р. у селах працювало 334,1 тис. радіотрансляційних точок, тобто в 4 рази більше, ніж у 1945 р. Багато районів Київської, Харківської, Одеської, Миколаївської, Рівненської та інших областей здійснили суцільну радіофікацію.

12. Інтерв’ю як жанр і метод збору інформації.

Інтерв’ю – розмова журналіста з політичним, громадським чи іншим діячем, зазвичай призначена для передачі по радіо, що являє собою форму творчої співпраці журналіста з людиною (чи групою осіб), найбільш компетентною у певному питанні. Суттєвою особливістю цього жанру є те, що факти, події, явища характеризуються і оцінюються особою, з якою журналіст веде бесіду.

Специфіка інтерв’ю як жанру полягає в тому, що в його тексті основне місце займає погляд не автора, а співрозмовника журналіста. Це не означає, що голосу публіциста в інтерв’ю не чути, оскільки бесіда повинна спрямовуватися журналістом.

Інтерв'ю дозволяє споживачу інформації отримувати цю інформацію як би «з перших рук», незважаючи на наявність у ньому певної частки суб'єктивізму, яким найбільше відрізняється газетне інтерв'ю. Позначений суб'єктивізм полягає, на наш погляд, в наступному: оформляючи отриману інформацію у вигляді інтерв'ю і переносячи на папір точно те, що сказав співрозмовник, журналіст певною мірою пропускає цю інформацію через себе. І те, що виходить потім на сторінках газет в питально-відповідної формі, не є розмова, що проходив між інтерв'юером і інтерв'юйованим в чистому вигляді. Це та ж розмова журналіста з інтерв'юйованим, але у вже в «перекладі» інтерв'юера.