4. Специфічні виражальні засоби радіо.

Звуковий образ - сукупність звукових елементів, що створюють у слухача через асоціації уявлення про матеріальний об’єкт, життєве явище, характер людини. Виражальні засоби радіомовлення складають дві групи: *Формоутворюючі – їх природа непідвласна суб’єктивному впливу журналіста. 1. Мова: слова повинні чітко і правдиво змальовувати подію; необхідно знайти відповідну інтонацію, знайти відповідні логічні та експресивні акценти; чимало матеріалів на радіо будуються діалогічно; звертання до аудиторії, риторичні питання, інтонація, наближена до розмовної. 2. Музика. 3. Шуми: довгий час їх розглядали як допоміжні засоби до слова, дію просто ілюстрували музикою, також музика і шуми провокують емоції і передача втрачає об’єктивність; Музика, наприклад перед новинами, може бути еквівалентна повідомленню типу а зараз ви почуєте останні новини. Метроном у часи Ленінградської блокади; Функція позначення часу і місця дії; Позначення переміщення дії у часі та просторі; Вираження емоціонального характеру події, що описується; Вираження психологічного стану учасників події чи самого журналіста. *Технічні, стилеутворюючі – монтаж - дає змогу стискати або розтягувати час. Види: акустичний монтаж (дозволяє поєднати на плівці окремі звукові фрагменти радіоповідомлення в цілісну картину); паралельний (поєднання подій, що різняться у часі і просторі в залежності від бажання автора); послідовний (побудова самостійної монтажної фрази з окремих епізодів за допомогою асоціацій);«Метод зіткнення» (зіткнення різнохарактерних елементів);

Акустичний колаж – різноманітні шуми, на основі яких виникають асоціації: голосовий грим - допомагає знайти відповідний тон для передачі атмосфери); звукова мізансцена - мікрофон у центрі події, одна людина ближче до мікрофону – перший звуковий план);

Технічні засоби звукоутворення: ревербація (журналіст з допомогою спеціального пульту надає своєму голосу ефект відлуння. Цей прийом використовують для активізування уваги на чомусь); Прийом Буратіно (підкреслює іронічне ставлення журналіста).

5. Радіомовлення у 1920-ті роки.

У 20-х років істотну роль у політичному, ідеологічному та культурному житті населення починає відігравати радіо. Перша радіостанція в Україні почала діяти в Харкові в 1924 р. Інтенсивно радіофікувалися села. У 1928 р. в них налічувалося вже 40,5 тис. радіотрансляційних точок. Десять років Українське радіо мовило з Харкова. До Києва – 1934 року, коли сюди повернули столицю – перебрався разом з усіма владними органами і Всеукраїнський комітет радіофікації і радіомовлення при Раднаркомі УРСР. До речі, перші будівлі радіокомітету та радіотеатру не збереглися.

6. Радіоповідомлення як носій інформації.

Інформаційне радіоповідомлення – жанр інформаційної радіожурналістики, в якому в лаконічній формі з пізнавальною метою повідомляється про важливі суспільновагомі, цікаві факти. Факти добираються так, щоб створювалася цілісна картина життя, щоб дійсність поставала у найсуттєвіших її проявах. Виділяється: лаконічністю; високою оперативністю; подієвістю; актуальністю; відповідає на запитання: що? хто? коли? де відбулося? (як? чому? яким чином?); точність викладу думок; бездоганності формулювань; яскравість мовностилістичних засобів. Залежно від характеру фактичного матеріалу, способу викладу позиції автора, засобів реалізації теми інформаційні повідомлення бувають такі: суто інформаційне; хронікальне; розгорнуте; озвучене; з коментарем.

Станції, які мовлять в FM-діапазоні і працюють в інформаційному й інформаційно-музичному форматі, віддають перевагу саме радіоповідомленню.