4949. Вірші герасима смотрицького

Слово про закон і благодать», Слово «О законі... і о благодаті... і похвала кагану нашему Владимиру» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 — 1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Київської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн. Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли. Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона і Саву Сербських. Доба літературного розвитку, що починається в перші десятиліття 12-го в., має куди виразніше обличчя, ніж перший вік київської літератури. Київ усе ще стоїть на чолі літературного руху, але поруч нього та старого Новгорода з’являються інші політичні, а пізніше й культурні центри. Не зважаючи на занепад та руїну Києва та на заникнення самої думки про велику Київську державу, література ще довго черпає з джерел київської традиції. Пересунення центру політичного тяжіння з одного боку на північний схід у Суздаль, а з другого на захід у Галич не є, одначе, підставою починати з цього нову добу літературного розвитку. Далеко важливіша є зміна літературного стилю та висловлених у літературі ідеологій.

50. Творчий шлях Мелетія Смотрицького

Мелетій Смотрицький – одна із найяскравіших постатей ранньо­модерної історії Східної Європи (талановитий письменник, вчений­філолог, ерудит, людина всебічної європейської освіти, резонансний церковний діяч) Перші твори Смотрицького були написані ще у Віленській академії; та тільки після повернення з-за кордону розвинувся його публіцистично-полемічний талант. Писав Мелетій Смотрицький май же завжди польською мовою. Приблизно в 1608 р. М. Смотрицький повертається до Вільно і стає там активним діячем православного братства. Він видає гостро полемічний трактат "Антиграфи", в якому захищає засади східної віри від нападок уніатів та католиків. Біль від принижень, яких зазнавала в ті роки православна церква у Речі Посполитій, виражає його поетичний "Тренос, або Плач" (1610). З докорами М. Смотрицький звертається до представників духівництва і знатних домів, які перейшли в унію. Найкрасномовніше він засуджує вищу церковну ієрархію, яка її підписала. Вирішивши присвятити життя служінню православній вірі й духовному просвітництву, М. Смотрицький 1616 р. приймає чернецтво під ім'ям Мелетій. У 1619-му на рівні кращих західноєвропейських зразків, він публікує у Вільно фундаментальну "Граматику словенську". У численних редакціях вона майже на півтора століття стає базовим підручником у школах України, Білорусії, Росії, Румунії, Болгарії та Сербії. Саме ця книга стала основою "Граматики російської" М. Ломоносова (1755) і всіх наступних східнослов'янських граматик. У 1620 р. ієромонаха Мелетія направили на єпископську кафедру в Полоцьк. Там він опублікував польською кілька трактатів полемічного характеру, намагаючись знайти шлях до примирення між християнами всіх конфесій.В останні роки життя М. Смотрицький опублікував низку великих творів, у яких зрікався своїх попередніх антиуніатських виступів і обґрунтовував вибір на користь уніатства жалюгідним станом світового, особливо грецького, православ'я, і необхідністю єднання всіх християн. Ці його праці, особливо написані на захист уніатства "Протест", "Апологія" (1628) та "Параїнезис" (1629) були рішуче засуджені православними колами Києва, де поруч із уже літнім Іовом Борецьким значну роль починав відігравати його спадкоємець на митрополичій кафедрі Петро Могила.Видатна роль М. Смотрицького в історії України і всіх східнослов'янських країн залишається безсумнівною. Він був одним із перших православних слов'ян, які глибоко вивчили західну культуру на зламі XVI—XVII ст. і намагалися поєднати її досягнення із засадами православного віровчення.