6.Гурдна клітка в цілому. Форми грудної клітки, їх характеристика. Рентгенана­томія грудної клітки.

Форма грудної клітки Грудна клітка у людини помітно сплющена спереду назад, що зумовлено дорзальним переміщенням лопаток у зв'язку з вертикальним положенням тіла і зміною функцій верхніх кінцівок. Форму грудної клітки людини можна порівняти з дещо сплющеним сагітально зрізаним конусом, основа якого спрямована донизу, а звужена частина — догори (мал. 46, а, б). Грудна клітка має верхній та нижній отвори. Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежений тілом ТІ, першими ребрами і яремною вирізкою груднини. Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) відмежований тілом ТХІІ, XII і XI ребрами, краями парних хрящових ребрових дуг, що похило піднімаються вгору, і спереду мечоподібним відростком. Між правою і лівою ребровими дугами утворюється підгруднинний кут (angulus infrasternalis), розмір якого варіює залежно від статі, віку та конституції людини. Розміри й форма грудної клітки у людини досить різноманітні, що визначається віковими і статевими особливостями, індивідуальною мінливістю, умовами розвитку й росту індивіда. Велике значення мають також хронічні захворювання, контакт з професійними шкідливостями тощо.

За своєю формою грудна клітка нагадує овоід з верхнім вузьким кінцем і нижнім більш широким, причому обидва кінці косо зрізані. Крім того, овоід грудної клітини кілька здавлений спереду назад.

Грудна клітка, compages thoracis, Має два отвори або апертури: верхню, apertura throracis superior , І нижню, apertura thoracis inferior, Затягнуту мускульною перегородкою - діафрагмою. Ребра, що обмежують нижню апертуру, утворюють реберну дугу, arcus costalis.

Передній край нижньої апертури має вирізку в формі кута, angulus infrastemalis, Подгрудінной кут; у вершини його лежить мечоподібний відросток. Хребетний стовп по середній лінії вдається в грудну порожнину, і по боках від нього, між ним іребрами, виходять широкілегеневі борозни, sulci pulmonales, В яких містяться задні краю легень. Простору між ребрами називаються межреберья, spatia intercostalia.

Форма і величина грудної клітини схильні також значним індивідуальним варіаціям, обумовленим ступенем розвитку мускулатури і легенів, що в свою чергу пов'язано зі способом життя і професією даної людини. Так як вона містить такі життєво важливі органи, як серце і легені, то ці варіації мають велике значення для оцінки фізичного розвитку індивідуума і діагностики внутрішніх захворювань. Зазвичай розрізняють три форми грудної клітки: плоску, циліндричну і конічну. У людей з добре розвиненою мускулатурою і легкими грудна клітка стає широкою, але короткою і набуває конічної форми, тобто нижня її частина ширше, ніж верхня, ребра мало нахилені, angulus infrasternalis великий. Така грудна клітка перебуває ніби в стані вдиху, чому її називають інспіраторной. Навпаки, у людей зі слабо розвиненою мускулатурою і легкими грудна клітка стає вузькою і довгою, набуваючи плоску форму, при якій грудна клітка сильно сплощена в переднезаднем діаметрі, так що передня стінка її коштує майже вертикально, ребра сильно нахилені, angulus infrasternalis гострий. Грудна клітка перебуває ніби в стані видиху, чому її називають експіраторной. Циліндрична форма займає проміжне положення між двома описаними. У жінок грудна клітка коротша і вже в нижньому відділі, ніж у чоловіків, і більш округла.

7. Кістки верхньої кінцівки: відділи. Пояс верхньої кінцівки (грудний пояс) – лопатка і ключиця: анатомічна будова, ознаки приналежності до лівого чи правого боків. Скостеніння лопатки та ключиці, його аномалії. Рентгенанатомія грудного (плечового) пояса.

Кістки верхньої кінцівки (ossa membri superioris) поділяють на кістки пояса і кістки вільної частини верхньої кінцівки. Пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) представлений з кожно­го боку двома кістками - лопаткою і ключицею, які прикріплені до грудної клітки за допомогою м'язів і зв'язок, а попереду і присередньо ключиця з'єдну­ється з грудниною за допомогою суглоба. Таке спо­лучення кісток пояса з кістками тулуба дозволяє верхній кінцівці виконувати рухи у великому обсязі.

Кістки пояса верхніх кінцівок

Ключиця (clavtcula) - це довга S-подібна вигну­та кістка, яка розташована між ключичною вирізкою груднини і надплечовим відростком лопатки (див. рис. 84.11). Ключиця має видовжене круглої форми тіло (corpus claviculae) і два кінці: стовщений груднинний кінець (extremitas sternalis) і розширений сплощений надплечовий кінець (extremitas acromialis), до якого прикріплюється частина волокон трапецієподібно­го м'яза і підключичний м'яз. На груднинному кінці ключиці міститься сідлоподібної форми груднинна суглобова поверхня (Jacies articularis sternalis) для з'єд­нання з грудниною. На надплечовому кінці ключиці є плоска надплечова суглобова поверхня (Facies articu­laris acromialis) для сполучення з відповідною сугло­бовою поверхнею надплечового відростка лопатки. На нижній поверхні ключиці помітні два підвищен­ня: конусоподібний горбок (tuberculum conoideum) і трапецієподібна лінія (linea trapezoidea) - місця при­кріплення однойменних зв'язок, що натягнуті між ключицею і дзьобоподібним відростком лопатки.

Лопатка (scapula) - це плоска кістка трикутної форми, що прилягає ззаду до грудної клітки на рівні II-VII ребер (рис. 85). Лопатка має три кути: нижній кут (angulus inferior), бічний кут (angulus lateralis) і верхній кут (angulus superior), а також три краї: при середній край (margo medialis), обернений до хребта, бічний край (margo lateralis), спрямований вбік і до­низу, і верхній край (margo superior), на якому є ви­різка лопатки (incisura scapulae) для проходження надлопаткових судин і нерва.

Передня реброва поверхня лопатки (facies costalis) утворює увігнуту підлопаткову ямку (fossa subscapularis), в якій розташовується однойменний м'яз. Задня поверхня (fades posterior) опукла, на ній висту­пає поперечно орієнтована ость лопатки (spina scap­ulae). Над нею видно надостьову ямку (fossa supras­pinal ), у якій розташовується надостьовий м'яз. Під остю лопатки є велика підостьова ямка (fossa infra- spinata), де починається підостьовий м'яз. У ділян­ці бічного кута лопатки кінець ості розширюється і утворює надплечовий відросток акроміон (acromion), до якого, а також до ості лопатки, прикріплюється частина трапецієподібного м'яза. На кінці надплечо- вого відростка видно плоску ключичну суглобову по­верхню (facies articularis clavicularis), що зчленовуєть­ся з надплечовим кінцем ключиці. На бічному куті лопатки помітне звуження шийка лопатки (collum scapulae), а на потовщеній частині цього кута розмі­щується сплощена суглобова западина (cavitas glenoi- dalis), з якою з'єднується головка плечової кістки.

Над суглобовою западиною є надсуглобовий горбок (tuberculum supraglenoidale), від якого починається дов­га головка двоголового м'яза плеча. Під суглобовою западиною розташований підсуглобовий горбок (tuber­culum infraglenoidale), від якого починається довга головка триголового м'яза плеча. Від верхнього краю лопатки, біля її шийки, відходить вигнутий догори і вперед дзьобоподібний відросток (processus coracoi- deus), до якого прикріплюються дзьобо-надплечова і дзьобо-ключична зв'язки, а також від нього бере поча­ток дзьобо-плечовий м'яз, коротка головка двоголово­го м'яза плеча та прикріплюється малий грудний м'яз.

Аномалії

Вигини ключиці можуть бути різними. Розрізня­ють груднинну і надплечову форму ключиці в залеж­ності від величини бічної чи присередньої кривизни. Розміри горбистостей, до яких прикріплюються м'язи і зв'язки, можуть бути різними. Рідко ключиця відсут­ня з одного або з обох боків, іноді надплечовий кінець ключиці розщеплений. У цьому випадку одна частина ключиці зчленована з надплечовим відростком, а дру­га з'єднується з остю лопатки.

Лопатка. Центр скостеніння виникає в хрящовій ділянці шийки лопатки наприкінці 2-го місяця вну­трішньоутробного життя. З цього центру скостенін­ня утворюється кісткова тканина тіла й ості лопатки.

Наприкінці 1-го року життя дитини центр скостенін­ня закладається в дзьобоподібному відростку, а до настання статевої зрілості - у надплечовому відрос­тку й в основі дзьобоподібного відростка. Зрощення дзьобоподібного відростка й надплечового відростка з лопаткою відбувається на 15-19-му році. Додаткові центри скостеніння, що утворюються в лопатці побли­зу її присереднього краю в 15-19 років, зростаються з основними центрами на 20-21-му році життя.

Аномалії розвитку лопатки часто виникають разом з аномаліями сусідніх з нею кісток верхньої кінцівки. Зокрема, при сплощенні чи відсутності суглобової западини лопатки спостерігається вро­джена деформація головки плечової кістки, вкоро­чена ключиця тощо. Іноді надплечовий і дзьобопо- дібний відростки з'єднані з лопаткою за допомогою прошарку хрящової тканини - синхондрозом. За­мість вирізки на верхньому краї лопатки може бути отвір. Нерідко буває асиметрія положення лопатки. Вище положення лівої лопатки трапляється частіше

Лопатка. Центр скостеніння виникає в хрящовій ділянці шийки лопатки наприкінці 2-го місяця вну­трішньоутробного життя. З цього центру скостенін­ня утворюється кісткова тканина тіла й ості лопатки.

Наприкінці 1-го року життя дитини центр скостенін­ня закладається в дзьобоподібному відростку, а до настання статевої зрілості - у надплечовому відрос­тку й в основі дзьобоподібного відростка. Зрощення дзьобоподібного відростка й надплечового відростка з лопаткою відбувається на 15-19-му році. Додаткові центри скостеніння, що утворюються в лопатці побли­зу її присереднього краю в 15-19 років, зростаються з основними центрами на 20-21-му році життя.

Аномалії розвитку лопатки часто виникають разом з аномаліями сусідніх з нею кісток верхньої кінцівки. Зокрема, при сплощенні чи відсутності суглобової западини лопатки спостерігається вро­джена деформація головки плечової кістки, вкоро­чена ключиця тощо. Іноді надплечовий і дзьобопо- дібний відростки з'єднані з лопаткою за допомогою прошарку хрящової тканини - синхондрозом. За­мість вирізки на верхньому краї лопатки може бути отвір. Нерідко буває асиметрія положення лопатки. Вище положення лівої лопатки трапляється частіше

8.Вільна частина верхньої кінцівки: відділи. Особливості будови трубчастих кісток: епіфіз (наросток), діафіз (тіло кістки), метафіз, апофіз (приросток). Плечова кістка: анатомічна будова, ознаки приналежності до лівого чи правого боків, скостеніння, його аномалії, рентген анатомія

Кістки вільної частини верхньої кінцівки

Плечова, променева і ліктьова кістки є типо­вими довгими трубчастими кістками, тому кожна з них має середню частину - тіло, або діафіз (cor­pus; diaphysis), і два кінці - наростки або епіфізи. Виділяють верхній або проксимальний (ближчий) наросток (epiphysis superior; epiphysis proximalis) і нижній або дистальний (дальший) наросток (epi­physis inferior; epiphysis distalis).

Під час росту людини між діафізом довгої труб­частої кістки та її наростками є прошарок хряща метафіз (metaphysis). Цей хрящ є джерелом росту кістки в довжину.

Плечова кістка (humerus) має тіло плечової кістки (corpus humeri) і два наростки (кінці) - потовщений верхній наросток, проксимальний (epiphysis proxima­lis) і розширений нижній наросток, дистальний (epi­physis distalis). На верхньому наростку розташована кругла головка плечової кістки (caput humeri), яка відмежована борозною - анатомічною шийкою (col­lum anatomicum). Біля головки збоку є великий горбок (tuberculum majus) для прикріплення надостьового, підостьового і малого круглого м'язів, і малий горбок (tuberculum minus), що розташований попереду від великого. До малого горбка прикріплюється підло­патковий м'яз. Від великого горбка відходить вниз гребінь великого горбка (crista tuberculi majoris), до якого прикріплюється великий грудний м'яз, а від матого горбка - гребінь малого горбка (crista tuberculi minoris). До гребеня малого горбка прикріплюють­ся сухожилки найширшого м'яза спини і великого круглого м'яза. Між горбками та їх гребенями є між- горбкова борозна (sulcus intertubercularis), в якій про­ходить сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча. Збоку від гребеня великого горбка помітна дельтоподібна горбистість (tuberositas deltoidea), до якої прикріплюється дельтоподібний м'яз (рис. 86).

Найвужче місце між головкою плечової кістки та її тілом називається хірургічною шийкою (collum chirurgicum), де найчастіше трапляється перелам кістки. Тіло плечової кістки тільки у верхньому від­ділі має циліндричну форму, а донизу - тригранну. У цьому місці в кістці виділяють передньоприсеред- ню поверхню (fades anteromedialis), передньобічну поверхню (fades anterolateralis) і задню поверхню (fades posterior). Між цими поверхнями є присеред­ній і бічний краї (margo medialis et lateralis). По тілу плечової кістки спіралеподібно проходить борозна променевого нерва (sulcus nerd radialis). Ця борозна починається зверху на присередній поверхні плечо­вої кістки, огинає її позаду і закінчується донизу на бічній поверхні.

Нижній наросток плечової кістки розширений, сплощений, дещо загнутий вперед і утворює вирос­ток плечової кістки (condyIushumeri). На присередній частині виростка розміщений блок плечової кістки (trochlea humeri), з яким зчленовується ліктьова кіст­ка. Бічна частина виростка представлена головочкою плечової кістки (capitulum humeri), що зчленовується з променевою кісткою. Над блоком плечової кістки попереду помітна вінцева ямка (fossa coronoidea), куди входить при згинанні передпліччя вінцевий відросток ліктьової кістки. Над головочкою плечо­вої кістки видно променеву ямку (fossa radialis).

. Права плечова кістка.

А - вигляд спереду:

1         - головка плечової кістки;

2          - анатомічна шийка;

3          - малий горбок;

4          - хірургічна шийка

5          - гребінь малого горбка;

6          - передньоприсередня поверхня;

7          - живильний отвір;

8          - присередній край;

9          - вінцева ямка;

10        - присередній надвиросток;

11           блок плечової кістки: 12- головочка плечової кістки;

13      - бічний надвиросток;

14      - променева ямка;

15-       бічний край;

16-       передньобічна поверхня;

17-       дельтоподібна горбистість; 18 - гребінь великого горбка; 19- міжгорбкова борозна;

20 - великий горбок.

б - вигляд ззаду:

1         - великий горбок;

2          - борозна променевого нерва;

3          - бічний край;

4          - ліктьова ямка;

5          - бічний надвиросток; Є - блок плечової кістки;

7         - борозна ліктьового нерва;

8          - присередній надвиросток;

9.          - присередній край;

9.Вільна частина верхньої кінцівки: відділи. Кістки передпліччя: ліктьова і променева кістки, анатомічна будова, ознаки приналежності до лівого чи правого боків, скостеніння, його аномалії, рентгенанатомія кісток.

Передпліччя (antebrachium) включає присеред­ньо розташовану ліктьову кістку і збоку від неї про­меневу кістку (рис. 87). Ці кістки контактують між собою тільки своїми кінцями. Між тілами цих кісток є міжкістковий простір передпліччя (spatium interos- seum antebrachii). У кожній кістці виділяють тіло і два наростки (епіфізи): верхній (проксимальний) і ниж­ній (дистальний). Гострий міжкістковий край (margo interosseus) ліктьової і променевої кісток обернений у міжкістковий простір. До цих країв прикріплюєть­ся міжкісткова перетинка передпліччя.

Ліктьова кістка (ulna) має стовщений верхній (проксимальний) наросток, па якому є блокова ви­різка (incisura trochlearis) для зчленування з блоком плечової кістки (рис. 88). Задній край вирізки об­межує товстий ліктьовий відросток (olecranon). По­переду вирізку обмежує вінцевий відросток (proces­sus coronoideus). На бічній поверхні основи вінцевого відростка видно вирізку променевої кістки (incisura radialis), з якою зчленовується головка променевої кістки. Під вінцевим відростком помітна горбис­тість ліктьової кістки (tuberositas ulnae), до якої прикріплюється плечовий м'яз.

Рис. 87. Кістки правого передпліччя. Ліктьова і про­менева кістки (вигляд ззаду).

1   - ліктьовий відросток;

2   - головка променевої кістки;

3   - суглобовий обвід

4   - шийка променевої кістки;

5   - горбистість променевої кістки;

6   - променева кістка;

7   - бічна поверхня: В - задня поверхня;

9   - задній край;

10  - шилоподібний відросток променевої кістки;

11  - шилоподібний відросток ліктьової кістки;

12  - задня поверхня;

13-  присередня поверхня;

14-  задній край

15 - ліктьова кістка; 16- вінцевий відросток.

Тіло ліктьової кістки (corpus ulnae; diaphysis) мас тригранну форму. На ньому виділяють передню, зад­ню та присередню поверхні (fades anterior, posterior et medialis), між якими € три краї - передній, задній та міжкістковий (margo anterior, posterior et interosseus).

Тонкий нижній (дистальний) наросток ліктьової кістки закінчується головкою ліктьової кістки (caput ulnae), що має на своїй бічній поверхні суглобовий обвід (circumferentia articularis) для зчленування з променевою кісткою. Від присередньої поверхні го­ловки відходить шилоподібний відросток (processus styloideus).

Променева кістка (radius) на верхньому (про­ксимальному) наростку має головку променевої кіст­ки (caput radii) із заглибленням - суглобовою ямкою (fovea articularis) для зчленування з головочкою плечової кістки (рис. 88). На бічній поверхні голов­ки є суглобовий обвід (circumferentia articularis) для сполучення з вирізкою променевої кістки. Нижче від головки добре виражена шийка променевої кіст­ки (collum radii). Під нею на передній поверхні кістки помітна горбистість променевої кістки (tuberositas radii), до якої прикріплюється сухожилок двоголо­вого м'яза плеча. Тіло променевої кістки (corpus radii) має тригранну форму. На ньому розрізняють перед­ню, задню та бічну поверхні (fades anterior, posterior et lateralis), між якими є три краї - передній, задній та міжкістковий (margo anterior, posterior et interos­seus). Широкий нижній (дистальний) наросток про­меневої кістки на присередній поверхні має вирізку ліктьової кістки (indsura иInaris) для зчленування з головкою ліктьової кістки. На задній поверхні наростка виражені борозни сухожилків м 'язів - роз­гиначів (sulci tendinum musculorum extensorum). На нижній поверхні цього наростка променевої кістки є увігнута зап'ясткова суглобова поверхня (fades

Променева кістка.

В - вигляд спереду:

1      -  зап'ясткова суглобова поверхня;

2        -   шилоподібний відросток променевої кістки;

3      -   тіло променевої кістки;

4      -  передня поверхня;

5      -  горбистість променевої кістки;

6      -  шийка променевої кістки;

7      -  суглобовий обвід;

8      -  головка променевої кістки;

9      -  міжкістковий край.

г - вигляд ззаду:

1      - суглобовий обвід;

2      - шийка променевої кістки;

3      - тіло променевої кістки;

4      - міжкістковий край;

5      - задня поверхня;

Є - борозна сухожилка довгого м'яза - розгинача вели­кого пальця;

7      - борозна сухожилків променевих м'язів - розгиначів

зап'ястка;

8      - шилоподібний відросток променевої кістки;

9      - вирізка ліктьової кістки;

10    - борозна сухожилків м'язів - розгиначів пальців.

10. Вільна частина верхньої кінцівки: відділи. Кістки кисті: відділи. Кістки зап’ястка та п’ястка: анатомічна будова. Фаланги пальців. Скостеніння кісток кисті, його аномалії. Кисть в цілому, рентгенанатомія

Кістки кисті (ossa manus) поділяються на зап'яст­кові кістки, п'ясткові кістки і кістки пальців, або фа­ланги (рис. 89).

До зап'ясткових кісток (ossa carpi; ossa carpalia) належать 8 коротких кісток, що розташовані двома рядами. У проксимальному ряді, якщо розглядати в напрямку від променевої кістки до ліктьової, роз­міщуються: човноподібна, півмісяцева, тригранна і горохоподібна кістки. У дистальному ряді у тому ж напрямку розташовані: кістка-трапеція, трапеціє подібна, головчаста і гачкувата кістки. Кожна з пере­рахованих кісток має суглобові поверхні для зчлену­вання із сусідніми кістками.

Човноподібна кістка (os scaphotdeum) вигнута у проксимальному напрямку, має горбок човноподіб­ної кістки (tuberculum ossis scaphoidei), обернений у бік долоні. Півмісяцева кістка (os lunatum) також вигнута проксимально й увігнута з боку дистальної поверхні. Тригранна кістка (os Mquetrum) містить на передній поверхні суглобову поверхню для зчле­нування з горохоподібною кісткою. Горохоподібна кістка (os pisiforme) має неправильну кулясту фор­му, є найменшою зап'ястковою кісткою, що розміщу­ється в товщі сухожилка ліктьового м'яза - згинача зап'ястка. Це сесамоподібна кістка.

Проксимальні поверхні човноподібної, півмісяце- вої і тригранної кісток беруть участь в утворенні про­менево-зап'ясткового суглоба, а їхні дистальні по­верхні обернені до другого ряду зап'ясткових кісток.

Кістка-трапеція (os trapezium) має кубоподібну форму і сідлоподібну суглобову поверхню для зчле­нування з основою І п'ясткової кістки, а також гор­бок кістки-трапеції (tuberculum ossis trapezii).

Трапецієподібна кістка (os trapezoideum) за фор­мою нагадує кістку-трапецію, але вона менша за розмірами. Головчаста кістка (o.s capitatum) є най­більшою із зап'ясткових кісток. Її кругла головка спрямована проксимально і дещо назовні. Гачкувата кістка (os hamatum) має з ліктьового краю долонної поверхні загнутіш ш променевий бік гачок гачкува тої кістки (hamulus ossis hamati).

Зап'ясткові кістки формують кісткове гішієіііння, увіщута поверхня якого спрямована вперед І Ittt до­лини і й поверхні утворює борозну зап'ястка (sulcus carpi), гцо обмежене з промеиевого боку горбком човноподібної кістки і горбком кістки трапеції, а з л" ктьової о боку - гачком гачкуватої кістки і горохо­подібною кісткою

До п'ясткових кісток (ossa metacarpi; ossa meta- catpcha) належать п'ять (I-V) коротких трубчастих кісток Кожна п'ясткова кістка складається з основи, тіла і головки п ясткової кістки (basis, corpus et caput ossis metacarpi) Основа і головка п ясткових кісток є відповідно проксимальним і дистальним кінцями. Тіла п'ясткових кісток мають тригранну форму Кін­ці ложно п'ясткової кішки стовщенірсому при зіед- BftHHl цих кісток між їх тілами є міжкісткові проміж ям. З долонної поверхні тіла п ясткових кісток дешо увігнуті, а з тилинві - трохи опуклі. Основи II-V п'ясткових кісток на проксимальному кінці мають плоскі суглобові поверхні для зчленування із зап'яст­ковими кістками другого ряду Перша [І] п'ястко­ва кістка (os metacarpale І) коротша і товстіша за інші. На її основі помітШ сідлоподібна суглобова поверхня для зчленування з кісткою-трапецією II пясткова кістка найдовша. Суглобова поверхня на її осішві розділена jia дві чаецши для зчленування з кісткою-трапецією і трапецієподібною кісткою. Роз міри настршнх III-V п'ясткових кісток поступово зменшуються, а з боків ееяов II-V п ясткових кісток є суглобові поверхні, за допомогою яких ці кістки рухомо сполучені між собою Головки п'ясткових кісток мають кулясті суглобові поверхні для зчлену­вання з проксимальними фалангами пальців.

Кістки пальців кисті - фаланги (ossa digiiawm manus - phalanges). Кисть людини має п'ять цальців. Найкоротшим і найтовщим є пеюшии палець кисті [І], або великий палець (digituspnmus [I];pollex). Дру­гий палець [II] називають вказівним пальцем (digitus secundus [II]; index). Найдовшим ут ц—• є третій палець [III], або середній палець (digitus certius [III]; digitus mediusj Четвертий палець [IV] називають перстеневим пальцем (digitusquartus [IV]. digitusanu laris), а п'ятип палець [V] - мізинием (digitus qumtus [V], digitus minimus).

Фаланги пальців (phalanges digitorum) представ­лен короткими трубчастими кістками. Кожнігй палець, окрім першого, маа 3 фаланги: найдавшу проксимальну (phalanx proxmahs), середню (phalanx media) і найкоротіну кінцеву, або дистальну (phalunx distahs) Великий палещь має тільки дві фалан г»- проксимальну і кінцеву Проксимальний кінець кожної фаланги називається основою фаланги (basb phalangis), а дистад^шй кінець головкою фаланги (caputphalangis) Між кінцями фаланги розташоване тіло фаланги (corpus phalangis) Тіла проксимальних і середніх фаланг «і гнуті в тильний бік. На основі кожної проксимальної фаланги помітна сцртюбова ямка для »'єднання з головкою ві ^повідної п'ястко­вої кістки Основа середніх і гаад«их фаланг має блокоподібну суглобову поверхню — блок фаланги (trochlea phalangis) для зчленування з головкою від повідної фадарги. Дистальний кінець кожної кінце­вої фаланги сплопщДИі має горбистість кінцево^[5]фаланги (tuberositas phalangis distalis).

11. Кістки нижньої кінцівки: відділи. Пояс нижньої кінцівки (тазовий пояс). Кульшова (тазова) кістка: клубова, сіднича, лобкова кістки, анатомічна будова, ознаки приналежності до правого чи лівого боків.

Кістки нижніх кінцівок

Кістки нижніх кінцівок (ossa membri inferioris) поді­ляють на кістки тазового пояса, або пояса нижніх кінці­вок і кістки вільної частини нижніх кінцівок (рис. 90).

Кістки пояса нижніх кінцівок

Кульшова кістка (os coxae) до 13-16 років склада­ється з 3 окремих кісток (клубової, лобкової, сідни­чої), з'єднаних між собою хрящем у ділянці кульшо­вої западини, а потім у цьому місці вони зростаються в єдину кульшову кістку (рис. 91). Кульшова западини

(acetabulum) є суглобовою ямкою для головки стегно­вої кістки в утвореному цими кістками кульшовому суглобі. Западина має високий край, що перериваєть­ся на присередньому боці вирізкою кульшової запади­ни (indsura acetabuli), над якою перекидається попе­речна зв'язка. З головкою стегнової кістки контактує тільки гладка суглобова півмісяцева поверхня (fades Iunata) кульшової западини, а її заглиблене дно утво­рює ямку кульшової западини (fossa acetabuli).

Клубова кістка (os ilium) має знизу стовщене днo клубової кістки (corpus ossis ilii), що бере участь в утворенні кульшової западини, і крило клубової кістки (ala ossis ilii), що вгорі розширюється. Верхня частина крила вигнута і утворює стовщений край - клубовий гребінь (crista iliaca). На клубовому гребе­ні видні 3 шорсткі лінії для прикріплення широких м'язів живота: зовнішня губа (labium externum), вну­трішня губа (labium internum), а між ними - проміж­на лінія (linea intermedia). Клубовий гребінь попере­ду і позаду закінчується кістковими виступами. Пе­редній виступ - верхня передня клубова ость (spina iliaca anterior superior) легко пальпується через шкі­ру. Нижче від переднього виступа розташовується ще один виступ нижня передня клубова ость (spina iliaca anterior inferior). Задній кінець клубового гре­беня утворює верхню задню клубову ость (spina ilia­ca posterior superior), нижче якої видно нижню задню клубову ость (spina iliaca posterior inferior).

На зовнішній поверхні крила клубової кістки, де беруть початок сідничні м'язи, є три ледь помітні ду­гоподібно вигнуті шорсткуваті лінії. Передня сіднич­на лінія (ltnea glutea anterior) найдовша, проходить від верхньої передньої клубової ості до великої сід­ничної вирізки сідничої кістки. Задня сіднична лінія (linea glutea posterior) орієнтована майже вертикаль­но вздовж заднього відділу попередньої лінії. Нижня сіднична лінія (linea glutea inferior) починається між верхньою і нижньою передніми клубовими остями і розташована над кульшовою западиною.

На внутрішній поверхні крила клубової кістки є велика заглибина - клубова ямка (fossa iliaca), ниж­ньою межею якої є дугоподібна лінія (linea arcuata). Позаду ця лінія підходить до переднього краю кри­жово-тазової поверхні (fades sacropelvica) клубової кістки, на якій добре помітна суглобова вушкоподіб- на поверхня (fades auricularis), що разом з одноймен­ною поверхнею крижової кістки утворює крижово- клубовий суглоб. Над вушкоподібною поверхнею помітна клубова горбистість (tuberositas iliaca), до якої прикріплюються міжкісткові зв'язки. Попереду дугоподібна лінія переходить у клубово-лобкове під­вищення (eminentia Uiopubica).

Лобкова кістка (os pubis) має стовщене тіло лоб­кової кістки (corpus ossis pubis), що утворює передній відділ кульшової западини. Від тіла вперед відходить верхня гілка лобкової кістки (ramus superior ossis pu­bis), на якій помітне клубово-лобкове підвищення. Від передньої частини верхньої гілки відходить під гострим кутом вниз і вбік нижня гілка лобкової кістки (ramus inferior ossis pubis). ІІрисередньо верхня гілка переходить в нижню гілку, утворюючи овальної фор­ми симфізну поверхню (fades symphysialis) для з'єд­нання з лобковою кісткою протилежної сторони. На верхній гілці лобкової кістки, біля її присередиього кінця, видно лобковий горбок (tuberculum pubicum), від якого убік клубово-лобкового підвищення проходить лобковий гребінь (crista pubica). На нижній поверхні верхньої гілки лобкової кістки проходить ззаду напе­ред і присередньо затульна борозна (sulcus obturatori- us), у якій залягають однойменні судини і нерв.

Сіднича кістка (os ischii) має стовщене тіло сідни­чої кістки (corpus ossis ischii), що бере участь в утворен­ні нижньої частини кульшової западини. Від нижньої частини тіла відходить вперед гілка сідничої кістки (ramus ossis ischii), що зростається з нижньою гілкою лобкової кістки, в результаті чого в кульшовій кістці утворюється затульний отвір (foramen obturatum). На місці переход}⁷ тіла сідничої кістки в її гілку утво­рюється потовщення — сідничий горб (tuber ischiadi). Вище цього горба від заднього краю тіла кістки відходить сіднича ость (spina ischiadica), що розділяє дві вирізки. Знизу від ості розташована мала сіднича вирізка (indsura ischiadica minor), а вище - велика сід­нича вирізка (indsura ischiadica major), яка обмежена зверху задньою частиною крила клубової кістки.