Апарат держави

Апарат держави — система всіх державних орга­нів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави. Основними принципами державного апарату Ук­раїни є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання пе­реконання і примусу; гласність, відкритість і враху­вання громадської думки. Принцип демократизму в Україні характеризує­ться тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, виражає та виконує волю гро­мадянського суспільства. Як корінна, так і решта національних груп, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав. Державний апарат організується й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконан­ня законів у порядку, передбаченому чинним зако­нодавством. Державний апарат є єдиним носієм влади на заса­дах самостійності й незалежності, виразником суве­ренітету народу і нації. Державна влада в Україні здійснюється за прин­ципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, виконавчої — Кабінет Міністрів України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Кон­ституційним, загальними та господарськими (арбіт­ражними) судами. Принцип соціальної справедливості державного апарату означає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, між різними части­нами суспільства. Державний апарат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам населення їхні суб'єктив­ні права, охороняє та захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюд­ським цінностям. Важливим принципом державного апарату Украї­ни є поєднання методів виховання і примусу. При­мус до осіб застосовується лише тоді, коли вичерпа­но всі методи переконання. Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в ор­ганізації та здійсненні покладених на нього завдань. Державний апарат є системою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського су­спільства, всього українського народу.

Конституційне право – провідна галузь національного права України

Конституційне право України являє собою систему правових норм, що регулюють відносини на­родовладдя. Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні. Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як ба­зові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Отже, конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються вза­ємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати. Під принципами конституційно-правового регу­лювання розуміють найзагальніші нормативно-регу­лятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин. До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у загальної де­мократії; поділу влади; гуманізму; пріоритет­ності норм і принципів міжнародного права порівня­но з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків люди­ни і громадянина, народовладдя, захисту сувереніте­ту й територіальної цілісності України і т. д. Конституційно-правова норма — загально­обов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права, їхніми ознаками є те, що вони: регулюють особливе, коло суспільних відносин, що стосується здійснення народовладдя; встановлюють порядок створення інших право­вих норм. мають вищу юридичну силу щодо інших право­вих норм; відрізняються особливою структурою в тому ро­зумінні, що для них не є характерною тричлен­на структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають ли­ше диспозицію. Метод конституцтно-правового регулювання — сукупність способів і засобів, із допомогою яких упо­рядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризуєть­ся: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; універсальніс­тю; доцільністю; поєднанням прямого та опосеред­кованого регулювання. Відповідно до конституційно-правового регулю­вання існує наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регу­лювання загалом.