Вiльфредо Парето

(1848 –1923)

Професор економiки Лозаннського унiверситету.

Основний твір – “Курс політичної економії” (1896).

Методологія досліджень. Парето поділяє економічну науку на дві взаємопов’язані частини: “чисту” і прикладну економіку. ”Чиста” економічна наука, в свою чергу, поділяється на статику і два види динаміки – один вид досліджує послідовні стани рівноваги, а інший – рух економічного явища. Головне завдання “чистої” економічної науки – це розробка синтетичної концепції економічної рівноваги, у якій, проте, існують розбіжності між теорією і конкретними явищами. Дослідженням таких відхилень повинна займатись прикладна економічна наука.

Економіка, на думку автора, являє собою настільки складне і багатофакторне явище, що без застосування математичних методів дослідження пізнати її неможливо. Ось чому поряд з аналізом окремих процесів, окремих категорій стоїть проблема об’єднання усіх цих елементів у єдину систему і надання математичної інтерпретації всім основним її кількісним залежностям. Для досягнення даної мети Парето розробляє логіко-експериментальний метод, сутність якого полягає у розкритті внутрішньої логіки моделі загальної рівноваги, що підійшла б до будь-якої суспільно-політичної системи, в поєднанні її результатів з конкретними фактами та з якомога більшою кількістю відхилень від абстрактної теоретичної побудови.

Теорія граничної корисності. Учений вважає, що в реальному житті існує взаємозалежна система споживання, окремі елементи якої впливають на загальну корисність. Людина споживає не один якийсь вид продукту х, а цілий комплекс благ х, у, z,…n, причому одне благо може заміщувати інше. Тому відділити функцію корисності одного блага від функції корисності іншого досить складно, адже всі разом вони впливають на загальну корисність. Виходячи з цього, Парето визначає граничну корисність окремого блага як першу похідну від загальної корисності запасу благ, що перебувають у споживанні даного індивіда. Тепер, замість окремих функцій корисності певних благ MU_x, MU_y, MU_z … MU_n, автор використовує єдину узагальнену функцію MU_x,y,z…n, у якій між благами і їх корисностями існує взаємозалежність субстиціонального або комплементарного характеру.

Подібна інтерпретація цієї функції поставила під сумнів гіпотезу про можливість вимірювання і порівняння споживачем граничної корисності для різних благ. Споживач може тільки визначити, чи принесе йому дана комбiнацiя благ меншу, бiльшу чи таку саму величину корисностi порiвняно з iншою комбiнацiєю цих благ. Ось чому, замість безпосереднього розгляду корисностей, Парето збирає емпіричні факти про надання споживачами переваг одним товарам над іншими.

Криві байдужості й теорія попиту. На основі вивчення поведінки споживача дослідник складає таблицю різних оцінок певних товарів і робить висновок, що, змінюючи кількість товарів, можна уявити нескінченну множину їхніх комбінацій. Останні можуть мати різне значення для споживача, хоча деякі для нього будуть рівнозначними. Такі рівнозначні комбінації благ, нанесені на графік, і з’єднані лінією, Парето називає кривою байдужості.

Аналізуючи криві байдужості, Парето доводить, що вони можуть мати різну форму, але відзначаються спільними особливостями: не можуть бути випуклими, кут нахилу прямих чи дотичних до кривих не може бути тупим, тобто більшим від прямого. Система різних кривих байдужості дає уявлення про корисність різних комбінацій двох окремо взятих благ. Якщо економічний суб’єкт володіє певною комбінацією двох благ і якщо у нього з’являється бажання змінити цю комбінацію на іншу, більш корисну, то виникає стимул до обміну. Для вивчення останнього Парето залучає криві переваг, під якими розуміє лінії, що з’єднують точки кривих байдужості, які відображають різні рівні корисності для споживача.

Якщо економічний суб’єкт намагається отримати максимальну корисність шляхом обміну, то він зупиниться на тій кривій байдужості, яка буде посідати найбільш високе місце у рангу його переваг. Тобто, це буде та крива байдужості, по відношенню до якої пряма переваг виявиться дотичною. Кожна крива переваг може мати свою точку обміну або рівноваги. Очевидно, якщо припустити існування цілої системи таких кривих або прямих, то отримаємо певну множину точок обміну, які будуть показувати, скільки товарів обміняв би економічний суб’єкт за наявності різних цін або мінових пропорцій. Якщо з’єднати ці точки, то можна отримати криву обміну, яка буде відображати різні комбінації двох благ, що їх отримає економічний суб’єкт за різних умов обміну, тобто при різних цінах. А це є не що інше, як величина попиту. Отже, крива обміну є одночасно кривою попиту і може бути виведеною із кривих байдужості, що не потребують кількісного виміру значень граничної корисності.

Теорія загальної ринкової рівноваги. Парето намагається знайти такий критерій оптимального стану економічної системи, який би не вимагав порівняння індивідуальних сум задоволення, і будує модель рівноваги, базуючись на інформації про безпосередні акти вибору економічних суб’єктів.

В обміні оптимум досягається тоді, коли в межах даних ресурсів, даного розподілу доходу, даних цін і переваг споживачів спостерігається такий стан розподілу благ, коли ніхто не може покращити своє становище без одночасного погіршення становища іншого учасника обміну. З точки зору споживання цьому критерію відповідає такий стан, коли співвідношення граничних корисностей усіх споживачів дорівнює співвідношенню цін благ.

Виробнича структура при даних ресурсах і технічному рівні є оптимальною тоді, коли збільшення виробництва одного блага не може відбутися без одночасного зниження виробництва іншого. Ця оптимальна ситуація виникає тоді, коли значення граничної продуктивності різних факторів виробництва у всіх варіантах застосування рівні. Таким чином, для досягнення загальної економічної рівноваги необхідно досягти збігу оптимумів споживання і виробництва. Отже, на думку Парето, вибір, який необхідно здійснити суспільству для ефективного розміщення ресурсів, має задовольняти умову ефективності у виробництві благ при фіксованих запасах ресурсів та умову ефективності в обміні для споживачів благ при їх фіксованих запасах.