До н. е. –

XVII ст.

Ранні економічні вчення

– Економічна думка Стародавнього світу

– Середньовічні вчення

– Меркантилізм

Емпіричний метод дослідження

Класична політекономія

Рання: В. Петті (абстракція, кількісний аналіз);

Ф. Кене (раціоналістичний підхід, дедукція,

започаткування економічного моделювання)

Зріла: А. Сміт (езотеричний і екзотеричний методи);

Д. Рікардо (перехід від абстрактного до

конкретного, елементи граничного аналізу)

ПІЗНЯ: П. Ж. Прудон (уведення діалектичного методу в

економіку)

Дж. С. Мілль (закони індукції, методи прямої та

оберненої дедукції, основи позитивізму);

Т. Мальтус (елементи граничного і статистичного

аналізу, метод простого агрегування);

Ж. Б. Сей (факторний аналіз)

Теоретичний аналіз

Неокласика

– Маржиналізм (австрійська й американська школи)

– Кембриджська школа

– Математична школа

XVIII –

початок

ХІХ ст.

ХІХ

ст.

Марксизм

– Економічна теорія К. Маркса

– Соціал-демокра-тична теорія

Історична школа

– Історична школа

– Нова історична школа

– Соціальний напрям економічної теорії

ХХ – ХХІ ст.

Сучасний марксизм

– Радянська економічна думка

– Радикальна політекономія

– Сучасна соціал-демократична теорія

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ

– Ранній інституціоналізм

– Пізній інституціоналізм

– Неоінституціоналізм

Кейнсіанство

– Ортодоксальне кейнсіанство

– Неокейнсіанство

– Посткейнсіанство

– Нове кейнсіанство

НЕОКЛАСИКА

– Фрайбурзька школа

– Неоавстрійська школа

– Монетаризм

– Економіка пропозиції

– Теорія раціональних очікувань

НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ

Рис.1.1. Періодизація історії економічних вчень

Запропонована схема більш детально ілюструє авторську періодизацію історії економічних учень. Зокрема в ній відображено поєднання хронологічних меж розвитку історії економічних учень та інструментарію наукових досліджень.

У цій періодизації класична школа охарактеризована тим внеском, який було зроблено її представниками у сфері самостійного відкриття методів наукового дослідження або застосування й модифікації філософських підходів до аналізу економічної дійсності.

Сама класична школа поділяється на три великі етапи: ранню, зрілу й пізню політекономію. Рання класична політекономія (В. Петті, П. Буагільбер, фізіократи) започаткувала теоретичний аналіз, а в межах зрілої класики відбувся його певний консенсус з емпіризмом. Використовуючи подвійну методологію представник цієї школи А. Сміт досліджує причинно-наслідкові зв’язки між явищами і поринає у їхню сутність, визначає зовнішні форми їх прояву, функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. Його послідовник Д. Рікардо, відхиливши емпіричну складову аналізу А. Сміта, зосереджується на вивченні сутності економічних явищ і через свою творчість прокладає шлях до народження нового напряму в історії економічної думки – марксизму.

К. Маркс, взявши від попередників-економістів методологію причинно-наслідкового аналізу, а від філософів матеріалізм і діалектику, розробляє метод діалектичного матеріалізму. Застосування останнього до аналізу економічної дійсності дало можливість показати той іс­то­ри­ч­ний рух, який по­ро­джу­є економічні відносини між людьми та їх еволюцію.

Однак, Д. Рікардо не став послідовним прихильником тільки причинно-наслідкового аналізу. В його концепціях започатковується граничний аналіз (теорія ренти), який більш яскраво виражається вже у творчості Т. Мальтуса (закон спадної родючості ґрунту). Т. Мальтус, разом із Ж. Б. Сеєм (факторний аналіз) та Дж. С. Міллем (основи позитивізму), належить до пізньої класики і стоїть у витоків як мікроекономічного, так і макроекономічного аналізу. Його теорія відтворення стала вихідним пунктом кейнсіанства. Одночасно, історична школа завдяки ідеї про історичну причинність соціально-економічних подій, єдності соціального життя і нерозривного зв’язку його елементів, відіграла вагому роль у формуванні методології інституціоналізму.