3.2.4. Агрохімічні властивості ґрунту

До агрохімічних (хімічних) властивостей ґрунту відносять: гумус, фізико-хімічні властивості, склад і суму катіонів, що поглинаються, буферність ґрунтів, реакція, ґрунтовий розчин та його склад, валовий склад.

а) гумус

Гумус – це складний динамічний комплекс органічних речовин, які утворюються при розкладі і гуміфікації органічних решток в ґрунті.

Гумусові речовини є специфічними, тобто суто ґрунтовими, кислими утвореннями (ацидоїдами), які за їх розчинністю і здатністю екстрагуватися поділяються на: сульфокислоти (ФК), гумінові кислоти (ГК), гіматомеланові кислоти (ГМК), негідролізований (нерозчинний) залишок, або гумін (Г).

Фульвокислоти – високомолекулярні азотовмісні кислоти, розчинні у воді, кислотах, в слабких лужних розчинах, водному розчині аміаку з утворенням розчинних солей фульватів. Фульвокислоти мають світло-бурий колір, а їх розчини від соломино-жовтого до оранжевого. Складається з: С - 40-52%, Н - 4-6%, О₂ – 42-52% та N -2-6%.

Гумінові кислоти – це високомолекулярні азотовмісні кислоти, які мають темне забарвлення і не розчинні інших (мінеральних і органічних) кислотах.

Гіматомеланові кислоти раніше включали до групи гумінових кислот, а тепер їх відокремлено від ГК(розчиняючи ГМК у спиртах та інших полярних органічних розчинниках). Їх властивості посідають проміжне місце між ФК та ГК.

Негідролізовану частину гумусу раніше називали гуміном. До її складу входять такі групи речовин: глино гумусовий гумін (найміцніше зв’язаний з мінеральною частиною); декарбоксильовані гумусові речовини, які втратили здатність розчинятися у лугах; неспецифічні нерозчинні органічні речовини; детрит ний гумін.

Гумус має велике значення для ґрунтових процесів. Він поліпшує хімічні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту. Повільно розкладаючись гумус є джерелом зольних елементів і азоту для рослин. Він також визначає родючість ґрунту. Гумус безпосередньо впливає на водний та повітряні режими, структурність і теплоємність, буферність і вбирну здатність ґрунтів. Гумус – це джерело енергії для мікроорганізмів і біологічно активних речовин, посилює ефективність внесених мінеральних добрив. Гумус, як джерело вуглекислоти (СО₂) має велике значення для підвищення урожайності культур.

До основних заходів з регулювання кількості гумусу відноситься: систематичне внесення у ґрунт високих норм органічних добрив у вигляді гною і торф’яних компостів, висівання трав, застосування зелених добрив, вапнування кислих ґрунтів і гіпсування солонців. Бездефіцитний баланс гумуса можливо підтримувати за рахунок зниження його втрат в результаті проведення системи протиерозійних заходів. Вона включає раціональні способи обробки ґрунтів, проведення сівозмін, заорювання пожнивно-кореневих залишків тощо.

Дані про вміст гумусу в ґрунтах господарства «Шевченко» знаходяться в таблиці 3.6

Таблиця 3.6

Вміст гумусу

Індекс грунту	Глибина відбору,см	Вміст гумусу,%	Потужність шару грунту,в %	Висновок
				За складом гумусу,в%	За потужністю гумусового горизонту
Ктк[сн];2,1,1 Л,↓,↓	0-20	5,08	68	малоогумусний	середньоглибокий
	20-35	4,72		малогумусний	неглибокий
	35-45	4,33		малогумусний	неглибокий
	45-68	2,15		слабогумусний	неглибокий
Ктк[сн];2,1,1 Л, ↓,↓	0-20	2,70	68	слабогумусний	неглибокий
	20-30	2,60		слабогумусний	неглибокий
	30-40	2,30		слабогумусний	неглибокий
Лтк[сн];2,1,1 Л, ↓,↓	0-20	4,01	50	малогумусний	середньоглибокий
	20-30	3,55		малогумусний	неглибокий
	30-40	2,08		слабогумусний	неглибокий
Блл[снск];3,1,1 Л, ↓,↓	0-20	4,28	25	малогумусний	неглибокий
	20-40	3,50		малогумусний	неглибокий
	40-60	2,16		слабогумусний	неглибокий

Вміст гумусу в ґрунті дозволяє говорити про родючість ґрунту, чим більше гумусу тим більш родючий ґрунт.

Згідно таблиці 3.6. в якій приведені дані про вміст гумусу в шарах ґрунту від 0-20 знаходиться в межах від 3,22 до 6,01 %, можна зробити висновок про те що розглянуті ґрунти господарства по процентному відношенню гумусу відносяться до малогумусових і середньогумусових, а за потужністю гумусового горизонту (А+В₁) 1, 6 та 8 грунт відносяться до середньо глибоких, а 9 відповідно до дуже глибоких (додаток Г, таблиця3).

Розрахувати вміст (запас) гумусу в кожному шарі ґрунту в т/га за формулою:

M=phГ,

де M – запас гумусу в кожному шарі, т/га;

p – щільність шару ґрунту, см;

h – потужність шару ґрунту,см;

Г – склад гумусу,%.

М_0-20=1,37*20*5,08=139,2

М_10-35=1,37*15*4,72=97

М_35-45=1,39*10*4,33=60,1

М_45-68=1,43*23*2,15=70,7

М_0-20=1,40*20*2,70=75,6

М_20-30=1,39*10*2,60=36,1

М_30-40=1,43*10*2,30=32,8

М_0-20=1,23*20*4,01=98,6

М_20-30=1,19*10*3,55=42,2

М_30-40=1,24*10*2,08=25,7

М_0-20=1,13*20*4,28=96,7

М_20-40=1,16*20*3,50=81,2

М_40-60=1,18*20*2,10=50,9

ДАВ кожного шару грунту складає:

1)367

2)144,5

3)166,6

4)228,8

Висновок: для слабогумусних ґрунтів підтримання запасів органічних речовин ґрунту означає збереження їх потенціалу. Однак ведення сільськогосподарського виробництва без турботи про накопичення гумусу у ґрунті призводить до помітного їх зниження. Стабілізація і збільшення запасів гумусу у ґрунтах є однією з найактуальніших проблем сучасного землеробства.

В орних ґрунтах практично не вдається поповнити первинний рівень гумусованності, отже, необхідно орієнтуватися на їх можливу гумусованість, яка забезпечує в певній зоні високу родючість. Основним прийомом стабілізації гумусованності є внесення органічних добрив, включення до сівозмін певної кількості сільськогосподарських культур, які залишають значну кількість збагачених азотом поживно-кореневих фіторешок, а також внесення кальцієвмісних хімічних меліорантів (вапно, гіпс), що посилює фіксацію ґрунтом ново утворюваних гумусових речовин. При цьому слід мінімізувати інтенсивність розпушування ґрунту його обробітком.

Важливим резервом поповнення запасів гумусу в ґрунтах є солома, коефіцієнт гуміфікації якої більш як удвічі перевищує зелено-укісні рештки.

Існує пряма залежність між родючістю ґрунту та врожаєм сільськогосподарських культур, крім того, помічено зворотний зв'язок – високий врожай підтримує високу родючість.