Трунова_1 (2)

великої кількості систем, взаємодіючих з даною системою.

Четвертий закон — ніщо не дається даром — підкреслює, що, вигравши в цей момент, ми програємо в іншому, тому що природа не може бути предметом загального поліпшення. Позитивні ефекти при впливі в одному місці, як правило, супроводжуються негативними в іншому. Такі, наприклад, активні впливи на хмари.

Перший шлях включає кілька напрямків:

1. Оперативне керування екологічними ситуаціями. Воно відбувається в реальному масштабі часу, вимагає швидкої оцінки ситуації (ще краще — прогнозу ситуації), прийняття розв'язків і здійснення конкретних дій з метою запобігання несприятливої ситуації (якщо отриманий якісний прогноз) або зміни екологічного стану геосистем (якщо несприятлива ситуація вже настала). Наприклад, міські влада одержують із Госкомгидромета прогноз про настання в найближчі дні стійкої антициклональної погоди з інверсійним розподілом температури, що є однієї з головних передумов нагромадження забруднюючих речовин у приземному шарі атмосфери. Залежно від очікуваного рівня забруднення атмосфери складаються попередження трьох ступенів, яким відповідають три режими роботи підприємств у періоди несприятливих метеорологічних умов.

У періоди несприятливих метеорологічних умов потрібно підсилити контроль над забрудненням повітря. Дорогі заходи слід застосовувати, лише маючи достатню впевненість у настанні небезпечного забруднення повітря. Тому слід збільшити частоту реєстрації забруднень і метеорологічних параметрів, а також контроль над викидами шкідливих речовин. Самі по собі такі заходи сприяють більш чіткій роботі технологічних ліній і зниженню забруднень.

В умовах імовірності досягнення небезпечного змісту забруднень можливі також дії в масштабі міста. Вони включають тимчасові заборони на проведення масових заходів, закриття дитячих установ і шкіл, іноді підприємств і установ. У деяких випадках необхідні заборони на використання автомашин ( крім швидкої допомоги, пожежних команд і міліції).

Заходу щодо зменшення викиду в період несприятливих умов погоди можуть бути здійснені без істотних змін технологічного режиму й при збереженні звичайних обсягів виробництва. Але в особливо небезпечних ситуаціях необхідно передбачити й значне зменшення викидів. Регулювання викидів може досягатися наступними шляхами:

121

•скорочення до мінімуму неорганізованих викидів;

•недопущення залпових викидів;

•використання резервів більш якісного палива;

•посилення контролю над дотриманням режиму виробництва й роботою очисних пристроїв;

•зсув у часі технологічних процесів, пов'язаних з інтенсивним виділенням шкідливих речовин в атмосферу;

•заборона відкритого спалювання відходів виробництва.

Керування екологічними ситуаціями за тривалий строк (роки й десятиліття) досягається вибором оптимальних співвідношень площ різних типів використання земель: лісів експлуатаційного й средоохранного призначення, ріллі, садів, виноградників, пасовищ, лісосмуг, селитебных територій, промислових районів, земель, зайнятих транспортними комунікаціями, і ін. Їхнє співвідношення повинне забезпечити досягнення високих економічних результатів і соціального ефекту при збереженні сприятливого середовища проживання. Так, Б. І. Кочуров (1988) на основі рекомендацій С. А. Доксиадиса й Н. Ф. Реймер-Са пропонує наступну структуру земельного фонду для умов лісовий і лісостеповий зон:

1)землі сільськогосподарського призначення з урахуванням земель сільських населених пунктів (22,5%);

2)землі, зайняті промисловістю, транспортом, і інші типи земель несільськогосподарського призначення (2,5%);

3)лісовий фонд (18%);

4)державний запас, що включає землі заповідників, національних парків, строго регульованих рекреаційних зон (57%).

Другий шлях регулювання якості середовища — активний вплив на природні процеси — досить привабливий. Людство нагромадило за кілька тисячоріч свого існування великий досвід впливу на природне середовище. В одних випадках впливу відбувалися свідомо, з метою зміни тих або інших її властивостей. Такі, наприклад, зрошення й осушення земель, створення водоймищ для регулювання річкового стоку, снігозатримання для регулювання водного й теплового режиму ґрунтів, рубання лісу і т.д.

В інших випадках вплив на природне середовище відбувалося ненавмисно, будучи побічним ефектом від тих або інших видів природокористування. Такі, наприклад, численні несприятливі процеси, що супроводжують сільськогосподарську, промислову й

122

транспортну діяльність людини: абразія берегів водоймищ, підтоплення й вторинне засолення земель на зрошуваних землях і т.д.

Деякі з ненавмисних непрямих змін природного середовища придбали планетарний характер і загрожують існуванню людства: мова йде про парниковий ефект внаслідок росту змісту З02 в атмосфері й про руйнування озонового шару.

Описані вище шляхи керування екологічними ситуаціями не вказують організаційні заходи, що забезпечують виконання регулюючих дій, здійснюваних:

•державними органами керування різних рівнів;

•державними підприємствами;

•приватними підприємствами.

Керування повинне поєднувати адміністративно-управлінські, економічні і юридичні методи. Компонентний підхід до природокористування повинен бути доповнений територіальним. Більше того, останній повинен стати головним.

Для здійснення керування природокористуванням необхідні наявність алгоритмів (методів) економічної оцінки природних ресурсів, у тому числі території, чіткі правові документи й структури, що забезпечують керування природокористуванням. Державне керування по охороні навколишнього природного середовища виконує контрольно-інспекційні роботи й навряд чи в стані виконувати такі функції керування. Тому необхідні органі (структури), які повинні займатися організацією раціонального природокористування й охороною природи як виробничою діяльністю.

Основна мета діяльності в сфері керування природокористуванням може полягати в підтримці такого стану природно-ресурсного й екологічного потенціалу регіону, яке дозволяє задовольнити соціальні, екологічні й економічні потреби. Досягнення цієї мети повинне базуватися на економічній зацікавленості такої структури, етичних принципах і правовій базі.

7.6. Міжнародні аспекти екологічної безпеки

Останні десятиліття XX століття докорінно міняють міжнародні відносини й ситуацію на Землі. Перелічимо головні особливості нової ситуації.

1. Різко зросла взаємозалежність країн миру:

. у зв'язку з посиленням економічного обміну, торгівлі,

123

створенням транснаціональних корпорацій, сировинною залежністю

багатьох країн;

•у зв'язку зі збільшенням транскордонних переносів забруднюючих речовин;

•оскільки біосфера функціонує як єдиний механізм, деградація экосистем в одних частинах планети неминуче викликає зміни экосистем і в інших регіонах. Внаслідок цього жодна країна миру не може забезпечити собі поодинці екологічно безпечне середовище проживання.

2.Зі зникненням ідеологічного й військово-політичного протистояння "Захід — Схід" основні протиріччя розвиваються по лінії "Північ — Південь": маються на увазі багаті західні стра-ны й бідні країни переважно субтропічного, тропічного й екваторіального поясів.

Востанні десятиліття контраст між Північчю й Півднем значно збільшився. Західні країни споживають значно більше ресурсів на душу населення, чому відсталі країни. Так, народження однієї дитини в США обумовлює в 100 раз більш сильне навантаження на природні ресурси, чому, наприклад, у Бангладеш. Промислово розвинені країни дають 58% надлишкових викидів СС>2, а кожний американець еквівалентний по подушному викиду цього газу 8150 індусам.

3.Вирішення проблем навколишнього середовища в розвинених і відсталих країнах не може бути однотипним. Розвинені країни для забезпечення свого економічного росту ще на початку XX століття зруйнували на своїх територіях природню природу: на території США збереглося тільки 5% непорушених господарською діяльністю площ, у Європі 4% (Скандинавія, Ісландія). Зараз ці країни споживають збережені природні системи інших територій через використання їх ресурсів, вло-жение капіталів, експорт забруднюючих виробництв і відходів ("вивіз забруднень"), транс-граничний перенос поллютантов. У цілому ці країни роблять більш 2/3 світового валового продукту, споживають більш 40% виробленої у світі енергії, майже половину продовольства й дають 2/3 маси глобальних забруднень (Горщиків і ін., 1994). Вони мають можливість підтримувати відносно стаціонарний стан або навіть поліпшувати середовище на окремих локальних ділянках на основі розімкнутого круговороту речовини шляхом додаткового вкладення енергії, видалення відходів і ін. Це неминуче викликає погіршення стану навколишнього середовища в іншій частині миру.

124

4. Протягом останніх десятиліть ріст населення Землі йшов безпрецедентними темпами й у цей час становить 5,5 млрд людей, що в 3 (Реймерс, 1994) — 10 (Дольник, 1992) раз перевищує оптимальна кількість людей. Хоча уряду країн миру ( зокрема, таких, як Китай і Індія) усвідомлюють необхідність припинення росту населення, зробити це не вдається, оскільки закони розвитку популяцій диктують свою динаміку. Проекти планування родини в країнах з високим рівнем народжуваності не

підкріплені ні економічно, ні соціально. Згідно із прогнозом ООН ( 1984 р.), до 2010 року на Землі буде жити 10 млрд людей, по більш сучасних прогнозах ( 1990 р.) — 11 млрд людей.

5.Розвинені країни не готові відмовитися від економічного росту, а країни, що розвивається прагнуть повторити шляхи перших. Але останнє неможливо, тому що земних ресурсів не вистачить для того, щоб усі країни споживали ресурсів стільки, скільки споживають зараз західні країни (на душу населення). Існує еколого-ресурсна заборона на досягнення країнами Півдня того ж рівня економічного добробуту, який досягнуться західними країнами.

6.Існуючі у світі ідеології, релігії, доктрини, що мають широке поширення, не підкреслюють необхідність установлення межі споживання природних ресурсів, росту населення, а пануючі варіанти етики й моральності не націлюють на захист природи, на визнання самоцінності природних об'єктів. Наука націлена на створення усе більш витончених технологій споживання природних ресурсів. Групові, національні, релігійні й партійні інтереси переважають над загальнолюдськими. Таким чином, сфера сучасного духовного життя не направляє до екологічно сталого розвитку (Реймерс, 1994). Ні ринкова, ні централізована економіки не подають сигналів про деформацію природного середовища.

Таким чином, загальна ідеологічна атмосфера на Землі не сприяє стабілізації екологічної обстановки. Факти, що свідчать про наближення глобальної екологічної катастрофи, зрозумілі здебільшого тільки вченим і не роблять враження на широку публіку. Імовірно, лише серія екологічних катаклізмів, рівновеликих за рівнем Чорнобильському, може змусити людство в цілому (включаючи рядових обивателів) усвідомити необхідність перебудови всієї системи існування людства.

Проте, країни миру намагаються об'єднати зусилля по запобіганню екологічної катастрофи. Це досягається висновком договорів, конвенцій, здійсненням наукових програм, пов'язаних з вивченням структури й динаміки біосфери і її елементів, оцінкою

125

припустимих навантажень на природне середовище, прогнозуванням стану навколишнього середовища. Організаційним ядром механізму здійснення міжнародних конвенцій і угод є Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП), яке було заснована в 1972 році Генеральною Асамблеєю ООН. У цей час під егідою ЮНЕП здійснюється понад 100 міжнародні проекти по охороні навколишнього середовища в різних районах земної кулі. Серед найважливіших конвенцій, прийнятих більшістю країн миру, відзначимо Конвенцію про транскордонне забруднення повітря ( 1979 р.), Конвенція ООН по морськім праві ( 1982 р.), Конвенція про охорону озонового шару ( 1985

р.).

Більшу роль в об'єднанні зусиль держав миру по захисту навколишнього середовища відіграють міжнародні конференції під егідою ООН. В 1972 році в Стокгольмі відбулася перша конференція по охороні навколишнього середовища й розвитку. Це були часи, коли мир чітко усвідомив наявність значимих екологічних проблем на Землі. У результаті великих наукових досліджень у рамках численних наукових програм і широкого обговорення проблеми була усвідомлена необхідність переходу від концепції невтримного економічного росту до концепції виживання.

В 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася Друга конференція ООН по навколишньому середовищу й розвитку при участі глав держав і урядів більшості країн миру (114 глав держав, дипломати з 178 країн, представники 1600 неурядових організацій). На конференції були схвалено п'ять основних документів: "Декларація Рио про навколишнє середовище й розвитку", " Порядок денний — 21", "Заява про принципи по керуванню, збереженні й сталому розвитку всіх типів лісів", "Рамкова конвенція по проблемі змін клімату" і "Конвенція по біологічній різноманітності".

Таким чином, для забезпечення екологічно стійкого соціальноекономічного розвитку необхідне співробітництво держав. Екологічна політика повинна бути погодженої в міжнародних масштабах. Планування екологічної політики повинне бути досить довгочасним — на десять і більш років — і повинне задовольняти критеріям економічної ефективності. Екологічна політика повинна спочивати на трьох підставах (Кондратьев, Донченко, Лосєв, 1996):

•добровільні угоди;

•компенсаторні угоди;

•ліцензії на виробництво продукції й викиди забруднюючих

126

незалежності країн, їх суверенітету. Компенсаторні угоди дозволяють компенсувати екологічні втрати тем або іншим способом. Так, США й Голландія погодилися брати участь у відновленні лісів у країнах, що розвивати в якості компенсації за більші викиди З02 У себе будинку. Ліцензії на забруднення й виробництво тих або інших видів ресурсномісткої й токсичної продукції дозволяють добитися більш слушного міжнародного поділу відповідальності. ч.

У цей час ставляться питання про необхідність уведення податку на викиди парникових газів (стимулюючих потепління клімату), про виплату країнам, що зберігають непорушені ландшафти, фінансових компенсацій (це, насамперед, Бразилія, Канада, Росія, Алжир), про штрафи за транскордонний перенос забруднень.

Прийняті країнами миру угоди носять поки все-таки частіше рекомендаційний характер, тому що дуже важко сформулювати зобов'язання, прийнятні як для промислово розвинених, так і для відсталих країн.

7.7. Екологічні стратегії людства

Отже: людство зможе вижити, лише поєднуючи зусилля. Необхідні спільні дії. Країни, зберігаючи свою незалежність, повинні делегувати міжнародним органам (типу ООН, ОБСЄ, АСЕАН і ін.) частина розпорядчих функцій для здійснення регулювання стану навколишнього природного середовища на планетарному й регіональному рівнях. Але для дії в цьому напрямку потрібно прийняти певну екологічну стратегію.

Екологічні стратегії можна класифікувати на основі двох підходів. По-перше, їх можна розрізняти по характеру відносини людину до природи. Одні стратегії виходять із принципу природоцентризма, інші

— із приципа антропоцентризму. Природоцентризм виходить із визнання самоцінності природи. Остання має, на думку прихильників цієї точки зору, не меншими правами, чому людей. Більше того, людей є частина природи й повинен дотримувати її законів. Захищати й опікувати природу випливає не тільки тому, що людей не може без неї існувати, скільки тому, що природа самокоштовна. Розвиваються вистави про те, що Земля має особливий тип розуму (Гея Лавлока). Такого роду вистави сходять до ноосфери Тейяр де Шардена, який виділяв ідеальну, духовну оболонку навколо Землі. Ще раніше (Т. Парацельс, Б. Спиноза, Д. Дідро) у гилозоизме розвивалася ідея натхненності всіх форм матерії.

127

Антропоцентрические концепції ставлять у центр людини. Його критерії й оцінки кладуть в основу всіх побудов. Природа виступає для антропоцентристов коморі ресурсів, будинком людства. Зберігати природу необхідно тому, що це корисно для людини, необхідно для його існування.

Інша класифікація екологічних стратегій ґрунтується на оцінці факторів виникнення екологічної кризи й визначенні механізмів його подолання. У цьому випадку можна виділити три основні групи стратегій.

/. Ресурсно-Технологічні. Вони з'явилися в 70-е роки нашого сторіччя у формі Доповідей Римському клубу (Медоуз, Пестель, Месарович і ін.). В останні роки число робіт, у яких розглядаються проблеми екологічної кризи на Землі через ресурсно-технологічний аспект, різко зросло. Прихильники цього напрямку зв'язують екологічна криза на Землі

с перевищенням певного рівня споживання ресурсів технологічного навантаження на біосферу. Для подолання кризи необхідно, на їхню думку, удосконалювати технології, обмежувати економічний ріст і споживання.

2.Биосферно-Екологічні. Вони закладають в основу аналізу властивості экосистем і біосфери в цілому. Стійкість і властивості саморегуляції біосфери обмежені певним рівнем. Слід визначити закони функціонування біосфери й випливати їм у своїй діяльності.

3.Соціально-психологічні. Вони виходять із того, що джерела екологічної кризи закладені в природопокорительской психології людини, в ідеології споживання, що сходить до початкових етапів його існування в оточенні природних стихій. Для подолання екологічної кризи необхідно перемінити ідеологію відносини до природи, визнати себе частиною природи, визнати за природою такі ж права, які має людей.

Сучасний варіант ресурсно-технологічної стратегії виходу з екологічної кризи викладений у концепції сталого розвитку (зизатаые з1еуе1ортеп1). Ця концепція була розроблена комісією ООН під керівництвом Г. X. Брунтланд і поддер-жанана Конференції ООН по навколишньому середовищу в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Розгорнутий виклад цієї концепції дається в книзі"ХХ вік: останні 10 років" (1992). У ній показана нерозрив-наясвязь соціальноекономічного розвитку, демографії й навколишнього середовища. Автори концепції виходять із того, що стан катастрофи біосфери

128

настане до середини або до кінця наступного сторіччя.

Розв'язок проблеми забруднення навколишнього середовища ця концепція бачить в экологизации промисловості, транспорту, сільського господарства, міського господарства. Першорядна увага приділяється очищенню викидів і стоків промислових підприємств, удосконалюванню технології виробництва, перехід до маловідходних технологій, створення каскаду виробництв, що взаємно доповнюють, коли відходи одних виробництв служать сировиною для інших. Значна роль приділяється використанню вторинної сировини: розглядаються моделі, по яких основна частина сировини виробництв у найближчі десятиліття буде виходити з відходів, а первинний видобуток сировини поменшається до 5 — 15%. Планується широке використання сміття для одержання компосту й біогазу.

Найважливіше значення для вирішення проблем навколишнього середовища має перебудова енергетики. Виробництво енергії в цей час становить 1010 тонн умовного палива, тоді як межа її виробництва, зв'язаний зі структурою біосфери*рівний 1, 7« 10 тонн умовного палива. Ця межа при нинішній структурі

господарства буде досягнуто через 20 — 30 років. Для запобігання порушення структури біосфери й глобального потепління клімату необхідне здійснення ряду дій:

•проведення активної політики енергозбереження;

•поступова заміна використання невозобновимых енергоресурсів возобновимыми: сонячною енергією, енергією вітру, геотермальною енергією, біогазом і ін.;

•зниження частки енергоємних видів господарства.

Заміна невозобновимых джерел енергії, насамперед органічного палива, возобновимыми дозволить сповільнити глобальне потепління клімату. Необхідно використовувати економічні важелі: наприклад, уведення квот на використання викопних видів палива, уведення податків на викиди вуглецю. Наприкінці 80-х років нашого сторіччя при спалюванні викопних видів палива у світі на душу населення викидалося в атмосферу 1,08 тонн вуглецю, причому найбільше в США — 5,03, Канаді — 4,24, Австралії — 4,00, СРСР — 3,68, а

найменше в Заїрі — 0,03, Нігерії — 0,09, Індонезії — 0,18, Індії — 0,19. Китай і Бразилія займали проміжне положення — відповідно 0, 56 і 0,38 тонн вуглецю на людину в рік. Однак у ряді країн основний обсяг викидів вуглецю зв'язаний з відомістю лісів. У Бразилії це джерело вступу в 6 раз перевищує викиди, зв'язані зі спалюванням палива, в Індонезії — в 7 раз, у Колумбії — в 9, у Лаосі — майже в 100 раз. По

129

сумарному обсягу викидів вуглецю Бразилія в результаті посідає четверте місце у світі, а Індонезія й Колумбія входять у десятку країн

— найбільших забруднювачів атмосфери вуглецем.

Основними шляхами экологизации сільського господарства є перехід до екологічного (біологічному, органічному) землеробству (відмова від використання отрутохімікатів, більш обмежене застосування добрив, застосування біологічних методів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, використання ландшафтно-контурного землеробства, чергування сільськогосподарських площ із лісовими масивами, що служать притулками для корисних тварин і т.п.), широкому використанню закритого ґрунту, теплиць, аква- і марикультури.

Велика увага в проектах цього напрямку подолання екологічної кризи приділяється вдосконалюванню транспорту. Мова йде про виробництво більш чистого й безпечного палива, очищенню вихлопів, удосконаленні двигунів, створенні нових транспортних засобів, захисту від шуму.

Экологизация міського середовища є також однієї з найважливіших завдань людства. До кінця століття частка міського населення зросте до 47%. Концентрація населення в містах супроводжується психологічними стресами, ростом злочинності, проблемами забезпечення водою й нормальних санітарних

умов. Необхідне нове планування міст, відмова від багатоповерхової забудови житлових кварталів, уписування будинків у ландшафт, будівництво биопозитивных, энергоактивных і шумозахистів-ных будинків (Тетиор, 1992). Ставиться завдання створення " міст-садів", экополисов, экосити, перехід до двом системам водопостачання — питний і господарської. У містах планується часткова заміна автомобіля велосипедом. Велика увага необхідно приділити питанням захисту від надзвичайних екологічних ситуацій: промислових і транспортних аварій, наслідків землетрусів, електромагнітних випромінювань, радіації, вібрації.

Ставиться завдання стабілізації чисельності населення земної кулі на рівні 9 — 12 млрд людей (зниження чисельності населення до 1

— 1, 5 млрд уважається нереальною).

Серед биосферно-екологічних концепцій найбільшою глибиною відрізняється концепція В. Г. Горшкова, підтримана К. Я. Кондратьевым, К. С. Лосєвим, В. М. Котляковым і іншими вченими. У роботах В. Г. Горшкова показане, що біосфера здатна компенсувати

130