Трунова_1 (2)

сільськогосподарської, медико-курортологической і т.д. У цьому випадку суб'єктами як би виступають ці види діяльності;

3)показники екологічного стану;

4)споживачі екологічної інформації: різні організації й підприємства, державні органі, навчальні заклади й ін.;

5)об'єкти і явища, які виступають індикаторами екологічного стану: деякі види рослин і тварин, співтовариства в цілому, деякі елементи ландшафту й ландшафти в цілому й ін. По їхніх морфологічних, анатомічним і фізіологічним характеристикам, кольору

йіншим характеристикам можна судити про екологічний стан.

Суттєво важливо при цьому врахувати складне перетинання (у просторі й часу) елементів і блоків моніторингу: природних і техногенних систем, об'єктів і суб'єктів, індикаторів і показників екологічного стану, суб'єктів екологічного оцінювання й споживачів екологічної інформації. Ця обставина демонструється на мал. 7.1.

Наприклад, людей є й суб'єкт, і споживач, і виробник інформації; він же виступає фактором або об'єктом, який формує екологічну ситуацію.

Цими блоками не вичерпується структура й орагнизация екологічного моніторингу. Мова повинна також іти про динамічні блоки:

1)блок спостереження;

2)блок передачі інформації;

3)блок відпрацьовування й оцінки інформації;

4)блок прийняття розв'язків споживачами екологічної

інформації.

111

малюнку зображена також геоинформационная система, що включає просторово розподілену базу (банк) даних, базу знань. База знань включає систему моделей, картографічну базу, експертні системи, системи оцінних процедур.

Зіставлення описаної схеми із сучасними системами спостережень у Криму показує, що в них відсутні геоинформационные системи ( до їхнього створення приступилися деякі організації). Усі інші блоки існують, але в усеченом виді. Це виражається в слабкім використанні індикаторів, у примітивізмі блоків передачі, обробки й оцінки інформації, у невеликім числі споживачів інформації. Інформація здебільшого осідає у відомствах і не доходить до значних груп населення.

113

весь спектр просторової диференціації.

Важливо також ураховувати просторові й тимчасові масштаби формування екологічних показників. Інформація, одержувана за певний відрізок часу й у межах певного простору, може й не відповідати цим сферам, тобто може формуватися за більш тривалі проміжки часу й у межах великого простору.

Тимчасові масштаби одержуваної інформації повинні бути співвіднесені із завданнями її використання. Базовою інформацією слід уважати ту, час зміни якої більше часу, протягом якого споживач здійснює дію по її використанню. Базова інформація зберігає свою сталість протягом усього періоду її використання. Тому характеристики екологічного стану базового типу можуть уважатися константами. До базової інформації ставляться длиннопериодные показники, пов'язані з геологічною будовою, загальними рисами рельєфу, головними характеристиками ґрунтового покриву, рослинності й ін. Оперативна екологічна інформація охоплює всі показники, характерний час яких приблизно рівно тем відрізкам часу, протягом яких проводиться фіксація інформації, її обробка, передача споживачам, аналіз інформації, прийняття розв'язків. Зіставлення характерного часу явищ із часом одержання й використання інформації є важливим елементом у процесі вибору системи екологічного моніторингу.

Шляхи стуктуризации системи екологічного моніторингу. Зі сказаного видне, що здійснення екологічного моніторингу в повному обсязі ( тобто при здійсненні контролю стану всіх об'єктів і суб'єктів для інформаційного забезпечення всіх можливих споживачів) вимагає гігантських фінансових і матеріальних вкладень. Це неможливо ні зараз, ні в майбутньому. Більше того, таку систему не зможуть реалізувати й самі передові в екологічнім відношенні країни. Отже, виникає завдання вибору такого варіанта екологічного моніторингу, який дав би найбільший ефект при найменших витратах.

115

Територіально-об'єктна структуризація. Насамперед необхідна територіально-об'єктна структуризація екологічного моніторингу. У межах різних геосистем (місто, промисловий вузол, рекреаційний комплекс, сільськогосподарські вгіддя й ін.) потрібен специфічний підхід до вибору показників, просторової й тимчасової структури спостережень, системи обробки й передачі інформації. Відмінності й подібність елементів екологічного моніторингу в основних типах геосистем показане в табл. 7.2.

7.4. Екологічна безпека у світлі взаємодії екології й економіки

Класичні економічні теорії ( як минулого, так і сьогодення) спочивають на виставах про витрати, прибуток, інвестиції, приріст продукції й інших економічних показниках, які практично ніяк не враховують екологічні й природоохоронні аспекти діяльності суспільства. В 70-е роки нашого сторіччя з'явилися перші ознаки того, що чисто економічний підхід недостатній для прогнозу розвитку господарства й суспільства, оскільки він, орієнтуючись лише на негайні цілі, не дозволяє заглянути вперед, зробити скільки-небудь гарний прогноз. В економіці ігноруються так звані зовнішні ефекти, пов'язані з руйнуванням природного середовища. До певного часу ( до 60- 70-х років нашого сторіччя) зворотні удари природи по економіці й суспільству в цілому не були особливо помітні, оскільки екологічний потенціал природних об'єктів міг регулювати техногенне навантаження того періоду. До того ж порушення в природнім середовищі мали найчастіше локальний характер, рідше — регіональний. Усе це привело до того, що економіка розвивалася незалежно від екологічних показників.

В 70-е роки стало ясно, що витрати на попередження руйнування природних систем, ліквідація руйнувань або компенсація порушень повинні входити в остаточну ціну виробничого продукту. Урахувавши всі наслідки будь-якої господарської діяльності протягом декількох десятків років, можна побачити безліч негативних наслідків, які оплачуються не виробниками, а суспільством у цілому. Величина оплати при цьому "розмазується в невизначеній пропорції по різних групах суспільства. Природно, що виробники одержують у цьому випадку більші доходи за рахунок суспільства в цілому.

У зв'язку зі сказаним слід здійснити наступні дії:

1. Суспільство повинне законодавчим шляхом увести правила, по яких виробники зобов'язано оплачувати прямі й непрямі ( тобто очікувані в майбутньому) витрати виробництва, у тому числі й визначальні руйнування природного середовища, погіршення

117

екологічної ситуації і т.д.

2.У кожному районі природні системи мають різний екологічний потенціал, мають різну стійкість і восстанавливаемостью. Тому те саме антропогенний вплив приводить до порушень різного рівня в різних регіонах. Отже, необхідно вводити регіональні й локальні нормативи припустимого впливу на геосистеми, що, природно, спричинить і диференціацію оплати виробничих витрат.

3.У тих випадках, коли те або інший господарський захід загрожує повним руйнуванням геосистем регіону або, тим більше, порушенням природної регуляції в масштабах біосфери, економічний прибуток взагалі не повинна ставитися на чашу ваг. У цьому випадку екологічні цілі повинні бути досягнуті за всяку ціну. Наприклад, погроза руйнування озонового шару Землі змусила держави миру ухвалити рішення щодо припинення використання фреонів.

4.Економічні механізми оптимізації природокористування ефективні лише в області експлуатованих ресурсів. "Економіка не може мати справа з нескінченними величинами: наприклад, "ціною" вимираючого виду. Він невідновний (Федоренко, Реймерс, 1981). За допомогою традиційних економічних методів розрахувати його ціну неможливо. Тому необхідно створювати "економіку нематеріальних благ" ( Сен-Марко, 1977), уводячи експертні оцінки, використовуючи опитування населення для визначення ціни ресурсів не тільки для одержання товарів, але й для відпочинку, тиші, краси й інших нематеріальних благ. Аналогічну процедуру проводять, до речі, судді, оцінюючи величину компенсації за отримані травми при дорожньотранспортних випадках, за нанесений моральний збиток і ін.

Нематеріальні блага не є товаром, продажна ціна якого виражає всю суспільну корисність. Їхня економічна вартість добре проявляється в наслідках їх руйнування. Для власника території опікувати природу нерентабельно, якщо залишатися в рамках традиційних економічних відносин. Наприклад, гай вікових дубів, яка використовуєте для прогулянки, має ціну для економічної статистики лише у вигляді дощок

( Сен-Марко, 1977).

На жаль, фінансова рентабельність нематеріальних благ, у тому числі природи, мало досліджена. Французький еколог Ф. Сен-Марко у зв'язку із цим говорить, що для рентабельності такого роду непридатний капіталістичний і технократичний підхід з позиції прибутки. Вона (рентабельність) повинна ґрунтуватися на гуманістичній перспективі й ураховувати всі позитивні наслідки використання цих благ (чисте повітря, відпочинок, відновлення життєвих сил, інформаційна цінність, забезпечення біосферної

118

регуляції й ін.).

Види збитку, пов'язані зі споживанням ресурсів, погіршенням якості середовища й стану природних систем, різноманітні (мал. 7.З.). Первинні види збитку викликають різні наслідки. Багато хто з них можуть бути компенсовані шляхом відновлення

деяких видів ресурсів, обсягу виробництва, якості технології,

119

компенсацією добробуту людей і ін. Але деякі втрати, наприклад, зменшення потоку туристів при зниженні естетичних якостей ландшафтів, не можуть по суті бути компенсовані, хоча легко розраховуються. Такі ж наслідку експлуатації природних ресурсів, як погіршення соціального клімату, зменшення екологічного потенціалу ландшафтів і зниження естетичних якостей ландшафтів, не переводяться в грошову форму в повному обсязі. Тому потрібна розробка нового підходу до оцінки природних ресурсів і різноманітних типів взвимодействия людину й природи.

7.5. Керування екологічними ситуаціями

У силах людини запобігати або, принаймні, зм'якшувати несприятливі екологічні ситуації. Це може бути досягнуте за допомогою керування. Керування екологічними ситуаціями є система дій, спрямованих на досягнення певного рівня якості навколишнього природного середовища, який забезпечував би нормальне функціонування геосистеми, її средо- і ресурсовоспроизводящие властивості, здоровіше середовище проживання для людини, успішне функціонування соціальної сфери й економіки, що забезпечують матеріальні й духовні потреби людей.

Регулювання якості навколишнього середовища можна здійснювати щонайменше двома шляхами:

1)шляхом такої господарської діяльності, яка забезпечувала б раціональне природокористування й оптимальний (нормальний) режим функціонування природних систем;

2)шляхом активних впливів на природні середовища, перекладу їх з одного стану в інше. Даний метод набув широкого застосування в останні десятиліття у формі меліорації, територіального перекидання вод, активних впливів на атмосферні процеси, будівництва гребель на ріках і т.д. Ефективність таких дій явно перебільшена, тому що у всіх випадках не враховувалися всі їх наслідки ( у тому числі віддалені). Це приймання носить неминуче обмежений характер, тобто може давати позитивний ефект лише в обмежених просторово-тимчасових інтервалах. Останнє випливає із третього й четвертого законів Б. Коммонера (1973): природа "знає краще", і ніщо не дається даром. У першому випадку мова йде про колосальну складність природних систем, розрахунки динаміки й еволюції яких у повному обсязі неможливий при сучасних технічних можливостях. Тому дати повний прогноз реак-ции системи на вплив неможливо. Це тим більше очевидно, що з першого закону Б. Коммонера (усе зв'язане з усім) випливає,

що для опису наслідків впливу слід урахувати реакцію дуже

120