2.1 Поняття джерела доказів

Важливе значення та зацікавленість викликає питання про природу джерела доказової інформації, оскільки виявлення його сутності дасть можливість визначити специфіку походження висновку експерта. У філології під джерелом розуміється те, що дає

початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало; інформація про того або те, від кого або звідки довідуються про що-небудь. У процесуальній літературі під джерелами доказів розуміють:

показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, які перелічені ч.2 ст. 65 КПК України;

предмети матеріального світу, які мають певні властивості, ознаки, що можуть використовуватися для встановлення обставин справи;

процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані, що визнаються доказами, застосовуються у сфері доказування [60, с. 129].

Ураховуючи зазначене, можна вважати, що термін «джерело доказів», який вживається відносно показань допитуваних осіб, висновку експерта, протоколів слідчих і судових дій, є значною мірою умовним, тобто, по суті, викладена тавтологія: джерелами доказів є докази. С.А. Шейфер з цього приводу відзначав, що джерело – це те, що дає початок чому-небудь, звідкіля виходить що-небудь. Щоб виконувати цю функцію, показання, висновки, протоколи та речові докази повинні існувати до початку доказування, однак в дійсності виходить саме навпаки: вказані докази виникають як підсумок збирання доказів, вони створюються слідчим шляхом перетворення отриманих відомостей у форму, яка забезпечує їх надійне збереження й наступне використання [59, с. 28].

Логічно стверджувати, що джерело якого-небудь явища не може бути елементом, частиною такого явища, а повинно знаходитись поза ним. Ні теоретично, ні практично, відзначає В.Д. Арсеньєв, неможливо відокремити відомості про факти від показань, документів та інших засобів, в яких вони містяться [8, с. 83]. В.Я. Дорохов обмежує коло джерел доказів тільки особами – свідками, потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, експертами, а також слідчими та понятими при отриманні речових доказів. Саме джерело доказів не можна ототожнювати із судовим доказом, яким може бути тільки об’єктивована в доступній для сприйняття формі інформація, що несе специфіку обставин справи.

У зв’язку з цим, при аналізі цього поняття необхідно звернути увагу на придатність доказів з точки зору законності їх джерел. З цієї позиції, як зазначає В. Тертишник, можна виділити: 1) джерела інформації, від яких вона може надходити (потенційні джерела); 2) джерела інформації, від яких вона надходить (реальні джерела) [53, с. 42]. Тому, коли аналізувати джерела доказів з точки зору потенційності джерела, то в такому випадку вони являтимуть собою форму відображення фактичних даних, а якщо з точки зору доказової інформації, яка надходить (реальні джерела) – процесуальною формою відображення фактичних даних, які мають значення для кримінальної справи.