Висновки

Прислів’я — мала форма народної поетичної творчості, короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

Прислів'я описують певну типову ситуацію. Ці ситуації відрізняються від звичайних мовних ситуацій своєю більш стійкою відтворюваністю. Одне і те ж прислів'я може вживатися в численних контекстах, що передбачає, по-перше, наявність інваріантних елементів у значенні цього прислів'я, по-друге, варіативні риси пояснюють можливість вживання даної мініатюри в безлічі ситуацій.

Структура прислів'їв зумовлює їх зміст, тому невипадково вони найчастіше виражені оповідальними й спонукальними пропозиціями, тому що саме ці два види синтаксичних одиниць сприяють відображенню моралі укладеної в прислів'ях, а також мають більш прагматичне вираження, ніж питальні, наприклад, або окличні речення.

Прислів’я відносяться до фразеологічних одиниць, у семантиці яких важливу роль відіграє конотація, тому їх можна вважати їх прагматично маркованими. Для них характерні всі елементи конотації: експресивний, оцінний, емотивний  вони пов’язані з різними прагматичними факторами.

Прислів’я передають непряму спонукальну інформацію, що сприяє більш ефективному протіканню комунікативного акту, оскільки імпліцитне спонукання під час спілкування має особливий психологічний вплив на адресата, примушуючи його самого проаналізувати ситуацію, що склалася, і зробити висновок про необхідність тієї чи іншої дії.

Як прагматично маркована одиниця прислів’я виконує три основні функції: функція привертання уваги адресата, функція виділення комунікативно значимих елементів, функція компресії інформації.

Поява прислів’їв у висловленнях залежить насамперед від таких позамовних чинників, як спонтанність мовленнєвого акту, ступінь офіційності, в якій він відбувається, розподіл ролей комунікантів у діалозі, що сприяє актуалізації емоційного та експресивного значення висловлення.

З комунікативно-прагматичної точки зору прислів'я інтенціональні, тобто для них характерна умисність.

Відтворюваність в мовленні в якості цілісного «твору» дає можливість визначити специфіку прислів'я як мовленнєвого акту.

Вході дослідження було встановлено, що прислів’ям найбільш характерні такі ознаки мовленнєвого акту, як передача досвіду, мудрості, порада, застереження, докір.

Для більш чіткого розуміння комунікативно-прагматичного аспекту прислів’їв є доцільним аналіз цих одиниць в художніх творах, де вони використовуються безпосередньо в контексті певної мовленнєвої ситуації.

Проаналізувавши літературні джерела з частим вживанням прислів’їв, можна зробити висновок, що вони легко пристосовуються до потреб комунікативної ситуації, що породжує різноманітні прагматичні конотації, які деталізуються й уточнюються відповідно до прагматичних параметрів комунікативної ситуації.

Результати дослідження відкривають перспективи для подальшого вивчення прислів’їв, а також їх аналізу стосовно інших аспектів дослідження паремій та зіставлення даних з отриманими результатами.