Детермінанти та інститути соціалізації

Існує певне коло факторів, що справляють вплив на процес соціалізації. Їх особливості, характер, інтенсивність впливу суттєво позначаються на результатах соціалізації, а отже – відбиваються в особистості. До цього кола належать об’єктивні й суб’єктивні чинники: 1) генетичний фактор; 2) стан фізичного довкілля; 3) макросоціальні умови; 4) мікросоціум; 5) власне "Я" людини; 6) спеціалізовані соціальні інститути. Розглянемо ці чинники більш докладно.

Фізична й інтелектуальна спадковість, гени, що передаються від батьків, мають свій вплив на вибір життєвих шляхів людини, а отже – перебіг соціалізації. Наприклад, здібний юнак має більше шансів вдало скласти тести, витримати іспити й потрапити до престижного навчального закладу, а це у свою чергу визначить його подальшу долю. Фізична сила, міцне здоров’я відкривають інші шляхи, наприклад, можуть бути підставами для кар’єри військового або професійного спортсмена. Впертість як риса характеру або, навпаки, відсутність твердості й сили волі можуть у цілком однакових життєвих ситуаціях розводити людей у різні боки, робити їх долю різною. Генетичний фактор визначає стать особи, а соціалізація юнаків і дівчат відбувається зовсім неоднаково. Були часи, коли в СРСР генетичний фактор ігнорувався, а генетика не визнавалася за науку (40–50-і роки). Домінувала марксистська теза про те, що усі люди народжуються рівними, мають однакові здібності й якості, а вже оточення, суспільство формують особистість. З цього робився важливий висновок: докорінна зміна суспільних обставин призведе до формування нового типу людини. Цікаво, що найрадикальніші революції й комуністичні експерименти не змінили суттєво людину, принаймні вона не змінилася на краще; їй притаманні ті ж самі чесноти й вади, що і взагалі властиві людям. Генетичний фактор попри наукові розробки, теорії й експерименти досі залишається непідвладним людям, він діє об’єктивно, хоча і не є самодостатнім чинником соціалізації.

Стан фізичного довкілля“зачіпає” особистість у тій мірі, в якій клімат, географічне середовище, екологічна ситуація впливають на характер зайнятості (професійний вибір), циклічність діяльності й стиль життя, здоров’я й фізичне самопочуття особи. Наприклад, наявність у надрах корисних копалин стимулює певну частину населення регіону займатися гірськорудною справою, найматися на роботу до копалень, шахт; натомість в іншому районі, де, наприклад, розташовані родючі ґрунти, переважає сільськогосподарський характер зайнятості і відповідний тип особистості. Ці зов­нішні обставини не в останню чергу визначають напрямки соціалізації, характер освіти, професійні ролі.

Макросоціум –це усе суспільство, його тип, рівень соціально-економічного розвитку, соціальна й інституційна структури, характер культури. Процеси соціалізації у високорозвинутому й примітивному суспільствах значно різняться, незалежно від інших умов і обставин. На розвитку особистості відбиваються усі значні макросоціальні процеси: економічні кризи, війни, революції, культурні й релігійні течії й колізії. Щоправда, загальні явища мають особливість опосередковуватися близькими до конкретної людини чинниками.

Мікросоціуммає переважний вплив на особистість і соціалізацію людини. Його складають малі групи, членом яких є особа: сім’я, друзі, сусіди, колектив, де людина працює або вчиться. Мікросоціум саме й опосередковує макрозміни. Вплив батьків, ближнього оточення формує особистість дитини й підлітка; референтні групи впливають на особу і в дорослому віці. Дуже важливими є безпосередні соціальні контакти, що примушують людей пристосовуватися до оточення, виконують функцію розповсюдження інформації, допомагають суб’єктам інтерналізувати цінності й норми.

Важливішим фактором соціалізації й самовиховання залишається внутрішнє “Я”, що властиве особистості. Це, на відміну від інших, – суб’єктивна детермінанта. Людина наділена розумом, волею, здатністю самостійно обирати життєві шляхи, вона може бути “ковалем своєї долі”. Якби цей фактор “не працював”, людина від народження була б істотою, що жорстко запрограмована об’єктивними обставинами. Але добре відомі випадки, коли брати або сестри, що виховувалися в однакових умовах, ставали різними особистостями, навіть з протилежними рисами. Таке важко пояснити об’єктивними детермінантами. Натомість, різницю можна зрозуміти, якщо пригадати структуру особистості (за Мідом – "І") і функцію самості, котрі забезпечують здатність для суто індивідуального розвитку й вибору життєвих шляхів. Людина несе усю відповідальність за наслідки своєї діяльності. Розвинута особистість, з яскраво окресленим “Я”, менше залежить від зовнішніх обставин; вона здатна самостійно визначити цілі й напрямки своєї соціалізації, бути помітною індивідуальністю й не копіювати сліпо дії інших людей.

Основними інститутами соціалізації та виховання є інститути сім’ї та освіти. Перший інститут користується неформальними методами і засобами виховання, він представляє первинну групу, до якої дитина потрапляє природним шляхом, а дорослі можуть її створювати за власними уподобаннями через шлюб. Сім’я є консервативним утворенням, сімейна педагогіка здебільшого є традиційною, хоча в останні роки завдяки просвітництву батьки отримують різні поради від спеціалістів стосовно своєї ролі. Другий інститут – відбиття досягнень цивілізації, він доволі швидко змінюється, реформується, намагається не відставати від потреб суспільства. Певну соціалізуючу і виховну роль відіграють також народні традиції й фольклор, засоби масової інформації, інститут релігії, трудові колективи.