Нація і держава

У західній політичній лексиці “держава” й “нація” в багатьох випадках ототожнюються. Наприклад, загальновідома міжнародна установа має назву “Організація Об’єднаних Націй”, хоча вона фактично об’єднує держави світу. Держава у вузькому розумінні цього слова – система влади та централізованого управління, політичні структури, бю­рократичний чиновницький апарат, нарешті, армія та поліція, що контролюють населення й територію у визначених кордонах. Нація – соціальна спільнота, тобто об’єднання людей. Важливо підкреслити, що це об’єднання складається не тільки за формальними ознаками (держава, мова, територія), але й відрізняється розвинутою колективною свідомістю. Нація є спільнотою, яка “усвідомлює” свої потреби й інтереси, спроможна їх захищати, відстоювати. Держава розглядається як знаряддя захисту національних інтересів, як засіб досягнення спільної мети. Держава виступає як похідний чинник. Це стосується так званих національних держав. Нація стосовно їх відіграє роль першооснови, соціального фундаменту, на якому постають національні держави.

Національні держави не варто плутати з імперіями (див. порівняння у табл. 5.6). Чинник держави (влади й насильства) для імперій завжди був визначальним, бо вони трималися на війську, поліції, репресивних структурах, бюрократії. У разі, коли державній устрій зазнавав струсу, імперії легко руйнувалися. Імперії завжди стояли перед загрозою сепаратистських рухів і національно-визвольної боротьби народів, що мала на меті створити власні незалежні держави. Можливо, імперії відіграли свою позитивну роль у всесвітній історії, бо вони долали феодальну роздрібненість і створювали вельми широкі соціальні та культурні простори. Але їх час було вичерпано тоді, коли почався процес формування націй з окресленою колективною свідомістю, власною гідністю, потягом до свободи й цінністю Батьківщини. На­ціоналізм (патріотизм) як підкорення особистих інтересів загальнона­ціональним, спільним інтересам в ім’я Батьківщини, що вимагає жертов­ності для досягнення кінцевої мети, стає провідною ідеологією цілої доби все­світньої історії. Ця доба була епохою руйнування імперій і виникнення національних держав.

Таблиця 5.6

Держава імперська і держава національна

Імперська держава	Національна держава
Первинним елементом генезису є державні структури, імперський центр, що збирають та утримують силовими засобами периферію, колоніальні народи	Первинним елементом є соціальна спільнота – нація, а держава розглядається як засіб захисту національних інтересів, досягнення спільних цілей
Соціально-етнічний склад є гетерогенним, чисельно окраїни можуть переважати імперський центр	У складі нації переважає один великий етнос, що є автохтонним на даній території
Державні кордони, географічні контури країни є випадковими і виникають внаслідок воєнних дій із сусідніми державами	Державні кордони більш-менш точно окреслюють територію розселення корінного етносу, і тому не є випадковими
Суспільство і держава є нетривкими конструкціями, вони легко руйнуються ізсередини в разі послаблення імперського центру	Нація-держава є досить витривалою і стабільною конструкцією, бо спирається не на силу, а на солідарність і культурну ідентичність

Існування національних держав сьогодні є загальним правилом; Західна Європа складається з двадцяти чотирьох національних держав, Східна (якщо рахувати разом із Середньою Азією) – має сьогодні двадцять сім. Нація відіграє функцію основи суспільства, її функція полягає в інтеграції населення у сучасне суспільство; люди в національному середовищі усвідомлюють свою єдність незалежно від чинників, що їх роз’єднують (поділ на класи, страти, партії, регіони тощо). Ось чому національна держава є більш стабільною конструкцією, ніж імперія. Саме це продемонстрували події Другої світової війни: після закінчення фашистської навали і визволення народів європейські нації швидко відродили держави, сформували уряди. Національна держава не закінчує своє існування від тимчасового розладу (або знищення) державних структур, як це часто траплялося в історії імперських держав.

Таким чином, нація як соціальна спільнота, органічно пов’язана з державою. Держава надає людям громадянство, що є чільною ознакою належності до нації. Народ, який торує дорогу до нації, приречений виборювати власну державу; це – загальна закономірність. Здобуття державної незалежності (утворення власної держави) й формування нації є паралельними, тісно пов’язані між собою процесами. В умовах бездержавності український народ не мав змоги “піднятися” до стану повноцінної нації. Проголошення державної незалежності 1991 р. було тільки початком процесу консолідації населення України в націю.