§2. Нація як основа суспільства

Суспільство можна уявити у вигляді піраміди, яка має два виміри. Вертикальний – складає соціальна стратифікація, поділ на страти, класи, багатих і бідних тощо. Він не сприяє інтеграції суспільства, а навпаки, розхитує його через соціальні конфлікти, ворожнечу, заздрощі одних і зневагу інших. Нація – це своєрідний горизонтальний вимір суспільної піраміди. Нація не розшаровує суспільство, а поєднує різні соціально-класові, демографічні, професійні й територіальні групи у єдину спільноту. Чинник нації визначає стабільність і соборність у суспільстві. Сформована нація – гарантія від руйнації й розколу суспільства. Почуття самоідентифікації з тією чи іншою нацією породжує в людині патріотизм, відчуття єдності й солідарності, формує усталені погляди на історію й місце свого соціуму у світі. Отже, нація є модерним соцієтальним фактором.

Поняття нації

Слово “нація” тлумачиться так само як “етнос” – плем’я, група, – але воно походить не з грецької мови, а з латині. Ці терміни часто застосовуються як синоніми. Але в соціологічній літературі категоріями “етнос” і “нація” позначається різна соціальна реальність. Слово “нація” у науковій обіг було запроваджене на початку XIX ст. італійськими вченими: Д. Романьйосі в праці “Наука конституції” (1815 р.) висунув ідею національної держави; П. Манчіні на початку п’ятдесятих років XIX ст. ставить на місце держави націю й розглядає саме їі як суб’єкт міжнародного права.

Теорія нації виникла не випадково: вона віддзеркалювала процес формування нових спільнот, що були пов’язані з такими загальносвітовими подіями, як розвиток капіталізму, національно-визвольні змагання, розпад імперій, виникнення національних держав. Потужним поштовхом цих подій справедливо вважається Велика Французька революція (1789–1794 рр.). Наступний загальноєвропейський струс – революції 1848 р. – відкрив епоху, яку називали “весною народів”. Процес формування націй як нових соціальних спільнот набуває невідпорної сили, старі імперії руйнуються, їх місце посідають нації-держави. Не оминули цього процесу своєю увагою і соціологи.

Вдале визначення нації належить П. Сорокіну: "Нація є багатофункціональною, солідарною, ор­ганізованою, напівзакритою соціокультурною групою, що до деякої міри усвідомлює факт свого існування та єдності. Ця група складається з індивідів, які: 1) є громадянами однієї держави; 2) мають спільну або близьку мову й спільну сукупність культурних цінностей...; 3) займають спільну територію, на якій живуть вони і мешкали їх предки. Одночасно нація – соціальна система, що відрізняється від держави, а також від етнічних (мовних) і суто територіальних груп" [24, с.466]. Для більш докладного знайомства з нацією важливо з’ясувати, як вона співвідноситься з етносами й державою.

Нація й етноси

Першими соціальними формами існування етносів були рід і плем’я. Внутрішньо вони були гомогенними, тобто монокультурними. Природна близькість – фізична, мовна, релігійна – полегшу­вала співіснування людей. Таким чином, етносу притаманна інтегративна, соцієтальна функція, але вона обмежена власне його середовищем. В історичній долі етносів важливу роль відіграли держави. Потужні держави-імперії, що охоплювали величезні території з різноманітними племенами й народами, “підштовхували” етнічно близькі групи до інтеграції у більш широкі спільноти – народи. Так, за часів Київської Русі відбулося зближення праукраїнських племен – полян, сіверян, древлян, дулібів, уличів, тиверців, які згодом утворили український народ. Провідну роль у цьому процесі відіграли поляни – вони започаткували державу із столицею в Києві, прийняли етнонім “Русь”, об’єднали навколо себе інші племена.

У своєму розвитку етноси (народи) поклали початок сучасним націям, але перших і других не треба плутати. У табл. 5.3 подано порівняння етносів і націй як різних спільнот і соціальних реальностей.

Таблиця 5.3

Етноси і нації (порівняльна таблиця властивостей)

Етноси	Нації
Існують необмеженого терміну, походження та історія у більшості випадків погано відомі дослідникам, а стародавні часи є підставою для творення міфів та легенд	Виникають в епоху переходу до індустріального суспільства (капіталізму), історія добре усвідомлюється дослідниками і відображена у письмових документах та історичних свідоцтвах
Є першоосновою для творення націй. Але на основі одного етносу (однієї мови) можуть виникати кілька різних націй-держав. Приклади: ФРН, НДР, Австрія або США, Канада, Австралія, Нова Зеландія або Північна і Південна Кореї тощо	Є похідною конструкцією. Загальне правило: нація виникає на базі багаточисельного корінного етносу як акт самовизначення народу, останній у подальшому виконує роль так званого титульного етносу
Гомогенний соціокультурний простір, єдність мови, традицій, звичок та інших етнічних ознак	Може включати різні етнічні групи, тобто мати етнічну структуру
Етноси безпосередньо не пов‘язані із державою, можуть бути бездержавні етноси, або етнічна група може бути поділеною між кількома державами. Приклади: українці за часів Російської та Австро-Угорської імперій, сучасні курди, поділені між Турцією, Іраком, Іраном.	Головна ознака – наявність держави, громадянства, що інтегрують людей у спільноту. Без держави немає повноцінної нації
Може бути розкиданим по різних територіях, континентах, утворювати діаспори у різних державах	Визначається спільною територією у межах державних кордонів
Ідентичність за приналежністю до етносу: “етнічна ідентичність”, “етнічний патріотизм”	Ідентичність по відношенню до нації-держави: “національна ідентичність”, “національний патріотизм”

Дійсно, нації формувалися не довільно і не на “пустому місці”, а на базі того чи іншого багаточисельного народу, який у межах певної території є у більшості випадків корінним (автохтонним) етносом. Але не кожний етнос, плем’я, народ утворили сучасні нації, яких, до речі, не так вже й багато – близько двох сотень (етносів за різними підрахунками – від 2.000 до 4.000). Наприклад, такий відомий в історії народ, як шотландці, так і не утворив власної нації та входить до складу загальнобританської політичної нації. Долі етносів (народів) є дуже різними. Це можна порівняти із стаєрським забігом, коли до фінішу (нація-держава) приходять лише обранці долі. У таблиці 5.4 наведено основні варіанти історичного шляху народів.

Таблиця 5.4.

Історичні долі етносів

Етнічна катастрофа зникнення етнічної групи як наслідок: природних катаклізмів етноциду геноциду

Поступовий занепад асиміляція втрата мови і писемності відсутність еліти масова еміграція перетворення на так званий “неісторичний народ”

Етнічне самооновлення Основні механізми: релігійна реформа культурні запозичення участь народних мас міф про етнічну обраність

Розвиток у націю виникнення національної держави територіальна цілісність національна ідея національна еліта національна свідомість

Поміж етносом і нацією не можна ставити знаку рівності ще й тому, що етнічні діаспори, розпорошені по світу, не потрапляють до нації. Наприклад, етнічні українці – громадяни США, Канади, Росії тощо – не беруть прямої участі у формуванні сучасної української нації, але це роблять росіяни, білоруси, євреї, кримські татари, представники інших етнічних груп, що мешкають в Україні й мають українське громадянство. Трапляються випадки, коли один народ стає підґрунтям для формування різних націй. Така протиприродна ситуація має місце на Корейському півострові, де внаслідок революційних та воєнних подій корейці поділилися навпіл, і виникли дві різні держави. Але такий стан є штучним: досвід двох німецьких держав-націй (НДР і ФРН) засвідчує, що ймовірне злиття поділеного народу в одну націю. Інша справа, ко­ли колоністи опановують нові землі, і один народ утворює декілька різних націй (англійці започаткували американську, канадську, австралійську, ново-зеландську нації).

Найбільш суттєве те, що сучасна нація може мати поліетнічну структуру. Але слід зауважити, що нація – не випадкова комбінація людей або пересічна культура. Важливою ознакою нації є територія, межі якої окреслює корінний етнос, народ-автохтон. Він започатковує націю, дає їй назву, мову, головні традиції. Але моноетнічних територій майже не існує, таким чином, нація “захоплює” й інші етнічні групи. Для того, щоб нація сформувалася й зміцніла, бажано, аби титульний етнос (той, що дає назву) був би не тільки народом-автохтоном, але й найбільш чисельним на власній території. Проте, кожне правило має свої винятки – у Казахстані етнічні казахи на момент здобуття незалежності складали близько 40%, вже згодом їх частка переважила іншу половину. Така нація не є врівноваженою. Проблеми можуть виникати і у випадку, коли в структурі нації присутні два або більше корінних народів. Справа у тому, що кожен корінний народ незалежно від чисельності теоретично має право на самовизна­чення й відокремлення. Щось подібне спостерігається в сучасній Бельгії, де співіснують дві великі етнічні громади – французька і фламандська. Структурні моделі нації наведено у табл. 5.5

Табл. 5

Структурні моделі нації

Т и п о в і		Н е т и п о в і
а) 1 титульний етнос (питома вага>50%) б) діаспори некорінних народів Приклад: Польща	а) 1 титульний етнос (питома вага>50%) б) діаспори в) один або кілька малочисельних корінних народів Приклад: Україна (кримські татари)	а) два (або більше) корінні багаточисельні етноси б) діаспори Приклад: Бельгія (валони і фламандці), Швейцарія	а) Титульний етнос (питома вага<50%) б) діаспори Приклад: Казахстан (казахи в 91 р. становили 40% усього населення країни)

Складна ситуація залишається в Росії. Вона увібрала у себе 63 малочисельні корінні етноси (вепси, мансі, шапсуги, юкагіри, алеути, годоберинці, ханти тощо), до яких за російським законодавством віднесено народи чисельністю до 50 тис. осіб, що мешкають на території традиційного розселення своїх предків. Вони великих проблем для російської нації не створюють, а багаточисельні корінні етноси – волзькі татари, башкири, чеченці – вимагають особливого статусу і навіть домагаються відокремлення (Чечня). В Україні корінним етносом, окрім самих українців, є кримські татари. Вони не займають сепаратистської по­зиції, але вимагають певного політичного статусу, який би відповідав їх становищу в Україні і враховував трагічну долю цього народу.