Масове суспільство і криза цілісності

Суспільство як інтегрована форма існування людей у ХХ ст. переживало кризу. Цьому сприяли бурхливі історичні події та загальні соціальні процеси, які іспанський філософ Ортега-і-Гассет (1883–1955) влучно охрестив “бунтом мас”. Традиційні станові структури було повністю зруйновано, люди отримали рівні громадянські й політичні права, ширилися різні громадські рухи за соціальні права (робочого класу, жінок, кольорового населення тощо), маси починають брати участь у політичних заходах прямої громадської дії, на майданах, вулицях, де відбуваються походи, демонстрації, мітинги. Активно пропагують у масах соціалісти, комуністи, анархісти – вони підбурюють до непокори, революції, бунту. І такі події не забарилися. 1917 р. до влади у Петрограді приходять більшовики, а 1922 р. в Римі – італійські фашисти. Починається нова епоха людства. Філософи, соціологи, політологи із занепокоєнням спостерігали за розвитком подій; несподівано виник новий предмет дослідження – масове суспільство. Очевидно, що воно не є стійкою формою соціального, бо заперечує принципи структурованості й збалансованості складних систем. Тоді на чому воно ґрунтується?

Французький вчений Гюстав Лєбон (1841–1931) досліджував тенденцію до поширення масового суспільства у Європі, зокрема, шляхом вивчення психології натовпу. Саме натовп він розглядав як елементарну форму й спрощену модель масового суспільства. Лєбон у книзі “Психологія соціалізму” (1908) передбачив, що пропаганда соціалізму в “низах” не буде безплідною – одна з європейських країн стане об’єктом експерименту і наглядною демонстрацією того, що соціалізм (тип масового суспільства) є тупиковим шляхом. Він тільки не передбачив справжніх масштабів експерименту, коли ціла низка країн Європи пройшли або шляхом фашизму (націонал-соціалізму), або комунізму.

Зигмунд Фрейд розглянув натовп і масове суспільство з психоаналітичних позицій. Він проаналізував соціально-психологічну структуру цих явищ. З одного боку, натовп є чимось аморфним і знеособленим, люди в ньому стають анонімними, втрачають соціальні статуси і звичні регулятори поведінки (феномен кримінального натовпу), а з іншого – виникає психологічний зв’язок “вождь – маса”. Натовп нібито має жіночу сутність, дозволяє собою маніпулювати, він потребує вождя, “сильної руки”. Натовп обожнює свого лідера і може бездумно слідувати його програмі. Неврівноваженість масового суспільства зумовлює лише одну можливу форму його інтеграції – тоталітаризм. Жорстка влада над натовпом, репресії, обмеження свободи є факторами, що скріплюють суспільство подібно до обручів у діжці.

Дослідження феномену масового суспільства стимулювало інтерес вчених до прошарку, що має назву “еліта” (від фр. elite – найкраще, добірне). Еліта, на думку багатьох дослідників, протистоїть масі, вона зберігає культурні традиції та одночасно здійснює політичне керівництво країнами. Є велика кількість різноманітних теорій еліти. Остання розглядається або як аристократична частина суспільства (з покоління у покоління представники еліти входять до привілейованих прошарків і мають особливу спадковість, “аристократичні” гени), або як “клуб” тих, хто демонструє найкращі показники у певному виді діяльності, увійшов у коло обраних, найбільш просунувся по соціальних сходах, або наділений виключними фізичними, психічними, інтелектуальними рисами. Певна частина теоретиків, які досліджували феномен масового суспільства, сходилася на думці, що еліта приречена грати особливу роль у суспільному житті, зокрема, на політичну еліту покладається завдання утримувати суспільство від катастроф, революцій, розпаду. Якщо еліта слабшає або в її лавах спостерігається застій, вона втрачає силу та волю, тоді власне й починаються різні неприємності: на історичну арену виходять маси, а її вожді захоплюють владу і утворюють нові еліти. Отже, еліта в концепції масового суспільства відіграє роль соцієтального чинника, фактора інтеграції соціальних систем.

Ми розглянули різні теорії та фактори, які виникають роль соцієтальних чинників, соціальних інтеграторів. Більш докладно зупинимося на факті національного буття, яким сьогодні можна пояснити феномен існування націй-держав.