Інтерсоцієтальні системи

Сьогодні вже не досить зупинятися на рівні суспільств, ігноруючи той факт, що соціальне життя виплескується за офіційні кордони й теоретичні межі суспільств. Особливою подією у цьому контексті є об’єднана Європа. Ідея Сполучених Штатів Європи за аналогією із США існувала ще на початку ХХ ст. Але дві світові війни (відповідно 1914–1918, та 1939–1945 рр.), які зародилися на старому континенті, буквально розірвали Європу. Здавалося, що ріки крові, ненависть, ксенофобія і шовінізм, які завжди супроводжують війни, назавжди поховали цю ідею. Але страхітлива Друга світова війна і небажання переживати щось подібне надалі, з одного боку, і загроза комунізму зі Сходу, – з іншого, змінили загальні настрої й політику провідних верств. Непримиренні суперники протягом усієї Нової історії – Франція та Німеччина – почали взаємне зближення на початку 50-х рр. 1958 р. створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Воно оформило спільний ринок країн Західної Європи для торгівлі товарами. Згодом об’єднання починає називатися ЄС – Європейська Співдружність, – нарешті, з посиленням інтеграції, утворився сучасний “Європейський Союз”. На чолі Союзу стоять: Рада Європи, що складається з керівників країн або урядів, які збираються тричі на рік;Рада міністрів, до якої входять міністри закордонних справ;Європейська комісіяяк виконавчий орган, що складається з чиновників, відповідальних за виконання рішень вищих органів Союзу. Також утвореноЄвропейський парламентдля обговорення спільних проблем іЄвропейський суд, який розтлумачує закони й нормативні акти, вироблені Союзом. Усі ці інституції мають наднаціональний, наддержавний характер, і їх поява означає якісно новий етап соціального розвитку в Європі.

У 90-і рр. відбувся якісний прорив у процесі поступового зближення (інтеграції) країн Західної й Центральної Європи. Держави домоглися, по-перше, скасування обмежень на пересування людей, робочої сили, капіталів у рамках ЄС; по-друге, більшість країн погодилися на впровадження спільної грошової одиниці (євро); по-третє, Союз після розпаду комуністичного блоку і СРСР почав процес розширення на Схід. 2004 р. свій вступ до об’єднаної Європи відсвяткували відразу 10 країн: Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Словакія, Кіпр, Литва, Латвія, Естонія, Мальта. Планується, що 2007 р. до ЄС приєднаються Болгарія та Румунія. Отже, найближчі сусіди України стають країнами ЄС і запроваджують візи для українців. ЄС перетворився на потужного конкурента США із загальним населенням близько 450 млн. Прозорі кордони, численні соціальні контакти й довготривалі відносини, спільні інституції й організації зумовлюють фактично новий наднаціональний соціальний простір. Жити в ньому і безпечно, і вигідно, і приємно. Об’єднана Європа стає мрією для інших країн і окремих особистостей з-поза меж Союзу.

Європейська спільнота ще не є суспільством у звичному розумінні, і ще не відомо, яка доля очікує європейців у майбутньому. Можливо, вони стануть засновниками суспільства нового типу? Однак інтеграції європейських країн у єдине надвелике суспільство (інтерсоцієтальну спільноту) перешкоджають кілька обставин. Європейці не схильні відмовлятися від етнічних і національних ідентичностей. Навпаки, загроза так званої глобалізації стимулює до активізації національно орієнтовані сили. У Франції іде справжня боротьба на державному рівні за чистоту мови проти засилля англомовної рекламної продукції, американського кіно, поп-арту, програм телебачення, що витісняють національну культуру. В цій країні доволі сильним є націоналістичний рух проти емігрантів та діаспор, що утворюють переселенці. Так звані антиглобалісти створили досить потужний і галасливий рух проти уніфікації, стандартизації на американський манер, всіляких домовленостей і зближень, досягнутих можновладцями на закритих переговорах тощо.

Європейська інтеграція – якісно нова сторінка в історії суспільств. Великі об’єднання імперського, колоніального типу існували і раніше. Вони практикували асиміляцію, етноцид, насильницьке розповсюдження певних релігій, культів, ідеологій; були засновані на силі, каральній практиці та інших подібних важелях інтеграції. ЄС – інтеграційний процес іншого ґатунку, він не має імперського центру, припускає культурний, релігійний плюралізм. Ще раз підкреслимо, що усі наслідки цього явища і майбутнє Європи важко передбачити, але, здається, подібні інтеграційні простори з часом можуть розвинутися і в деяких інших регіонах планети. Можливо, за ними майбутнє земної цивілізації. Це робить актуальним новий рівень соціологічного знання – інтернаціональну або глобальну соціологію.