Соцієтальні системи

Термін “соцієтальний” (societal) у теоретичну соціологію увів Толкотт Парсонс. Американський соціолог застосовував його для позначення цілісних соціальних систем та інтегративних властивостей суспільств. Цілісна або завершена соціальна система –соцієтальна система– сполучає у собі усі основні форми й типи соціального. Сучасне суспільство складається кожного дня з мільярдів соціальних дій, мільйонів контактів та взаємодій, сотень тисяч малих і великих груп, десятків тисяч організацій, тисяч соціальних ролей, сотень соціальних інститутів і т.ін. Така система і є соцієтальною, бо вона інтегрує різноманітні форми соціального. Між соцієтальною системою і суспільством можна поставити знак рівняння, але з певними застереженнями. Соцієтальна система є предметом соціології, а суспільство в усіх своїх проявах – лише загальним об’єктом. Соціологія не вивчає як такі економічну, політичну або юридичну підсистеми, що є прерогативою економічних наук, політології або теорії права. І ми не будемо виходити за рамки предмета соціології. Звернемося ще раз до теорії Парсонса. Він вважав, що соціологія вивчає процеси та структури, які мають стосунок до інтеграції соціальних систем. І це відноситься до всіх рівнів соціального, у тому числі й до суспільств.

Предметом соціології на макрорівні соціального життя є суспільство, яке розглядається у певному аспекті – з точки зору цілісності і механізмів інтеграції (дезінтеграції). Отже, якщо соціолог веде мову про соцієтальні системи, він має на увазі суспільства, але в специфічному соціологічному аспекті, з того боку, який є його професійним інтересом. Соціолога цікавить механізм інтеграції, засоби досягнення цілісності, шляхи до зміцнення соціальних зв’язків. У руслі цієї традиції ми і розглянемо властивості суспільства і механізми соціальної інтеграції.

Два підходи до суспільства.

У сучасній соціології поняття суспільства розглядається подвійно. Найбільш давньою є традиція дивитися на суспільство як на автономну, стабільну, самодостатню людську групу. Цей підхід, зокрема, втілюється у концепції “націй-держав” як актуальної форми існування більшості суспільств. Такі суспільства перестають бути анонімними і набувають звичних для людей назв, співпадаючих з етнонімами, назвами країн і держав (наприклад, “українське суспільство”, “німецьке суспільство” тощо).Національні держависвоїм економічним, політичним, соціальним та духовним життям створюють необхідний для людини соціальний простір, а їх кордони чітко визначають його межі. Національні держави виникли порівняно нещодавно (більш докладно про це мова піде нижче), така форма існування суспільства співпадає з епохою індустріальних суспільств і модерну. Вважається, що для інтеграції критично важливими є лояльність і солідарність членів суспільства.

Інша традиція визначення суспільства своїм корінням сягає творчості К. Маркса, Г. Зіммеля, В. Парето. Вони розглядали суспільство як систему соціальних відносин. Інтеграція тут виступає не синонімом згуртованості, а показником процесу взаємодій. Щільні зв’язки – ознака інтегрованості. Цей підхід відповідає теоретичним поглядам, згідно з якими момент взаємодії породжує суспільство, але він не визначає більш-менш чітко просторових меж суспільств. Ентоні Гідденс звертає увагу на те, що у сучасному світі усі суспільства (або їх члени) мають горизонтальні контакти, різноманітні зв’язки, що ускладнює визначення конкретних суспільств. Він пропонує теорію “барельєфного” суспільства. Останнє “барельєфно” виступає на тлі багаточисельних комунікацій. Важлива роль у цій теорії належить “просторово-часовим краям”, у яких інтенсивність контактів знижується, і вони утворюють зони стику різних суспільств.