Форми національно-визвольних змагань

Масові ненасильницькі політичні акції	Політичний тероризм	Довготривала партизанська війна	Національно-визвольна революція	Державно-правовий шлях (без насилля)
Приклад: тактика Ганді і боротьба індійців за незалежність	Приклади: боротьба ірландців в Ольстері (терор ІРА); Чечня	Приклад: алжирська війна (1954-1961).	Приклад: шлях до незалежності Фінляндії (1917 – 1918)	Приклади: шлях України (кінець 80-х – початок 90-х рр.), Словаччина

Нації моноетнічні й політичні.

Існують два діаметрально протилежні шляхи формування нації: 1) побудова моноетнічної нації (гомогенна нація); 2) розбудова політичної нації (гетерогенна нація). Порівняння подано у табл. 5.9.

Таблиця 5.9.

Характеристики двох типівнацій

Гомогенна нація “моноетнічна”, “етнічна”, “расова” “соціалістична” Намагання створити соціально однорідну спільність; ілюзія стабільності, міцності і керованості моноетнічної нації	Гетерогенна нація “політична” Спільнота, що інтегрує різнорідні елементи за етнічними, расовими, класовими, релігійними ознаками
Шляхи творення: примусова асиміляція етноцид етнічні чистки геноцид класова боротьба депортації знищення „ворожих” соціальних груп інші прояви тоталітаризму	Шляхи творення: політичний компроміс між корінними і некорінними етносами консенсус основних соціальних груп стосовно конституційного ладу і засад суспільного життя конституційно-правовий шлях з урахуванням інтересів різних сторін
Наслідки: соціальні, людські втрати латентні соціальні конфлікти зовнішньополітична ізоляція або конфлікти з іншими державами велика ймовірність дестабілізації суспільного життя і руйнування держави	Наслідки: соціальна рівновага конфлікти піддаються формалізації і вирішенню на правових засадах адекватність міжнародному праву, принципам прав людини та демократичним засадам

XX ст. дає низку прикладів побудови так званих етнічно чистих суспільств. Цим шляхом йшли фа­шистські держави, передусім гітлерівська Німеччина 30–40-х років; щось схоже відбувалося в комуністичних країнах: і в Китаї, і в СРСР (депортація цілих етносів-народів, швидка примусова русифікація, концепція злиття народів), і в Польщі (операція “Вісла” у 1944 р. щодо виселення автохтонного українського населення), і в деяких інших державах. Ці ж самі засади знайшли продовження в подіях початку 90-х років на Кавказі (вірмено-азербайджанський, абхазо-грузинський конфлікти) і Балканах (чотири війни, які зруйнували Югославію і супроводжувалися масовими етнічними чистками). Моноетнічна нація утворюється, по-перше, за рахунок примусової асиміляції меншин, по-друге, через депортації або етнічні чистки, коли від певного етносу “звільнюються” цілі території; по-третє, може плануватися прямий геноцид – масове винищення людей за етнічною, мовною, релігійною ознакою. Існує ілюзія, що таким чином можна назавжди розв’язати національне питання, зміцнити націю і зробити її однорідною. Але історія свідчить: намагання знайти просте вирішення складної проблеми закінчується жахливими наслідками як для гнаних, так і для їх гонителів.

У цивілізованих країнах нації формувалися на політичних заса­дах. Політична нація ґрунтується на пошукові балансу інтересів, розум­них компромісах, які зміцнювали б суспільну основу без брутального насильства. Політична нація – це складна, перш за все, політико-правова конструкція, що утворюється на певних засадах і має потенціал вдосконалення. Проектування і побудова такої конструкції – відповідальне завдання: успіх або неуспіх відбивається на долі мільйонів людей. Політична нація починається з розробки базових політичних і правових норм, засад співіснування людей у межах нації. У політико-правовій конструкції можна виділити три визначальні рівня: 1) національно-державний, 2) національно-етнічний, 3) національно-територіальний (див. табл. 5.10).

Таблиця 5.10

Політико-правові засади політичної нації

Національно-державні	Національно-етнічні	Національно-територіальні
Надання усім постійним мешканцям громадянства з рівним обсягом прав та обов‘язків Корінні (автохтонні) етноси у державі не мають переваг порівняно з некорінними народами Будь-яка дискримінація за етнічними, расовими, релігійними ознаками заборонена і розглядається як кримінальний злочин Вільна еміграція та можливість вийти з громадянства Набуття громадянства для іноземців регулюється положеннями конституції та окремим законодавством	Право вільного вибору для національних меншин: або добровільна асиміляція з основним етносом, або підтримка етнічності Принцип культурної автономії Право національних меншин створювати культурологічні об‘єднання, релігійні общини, вільно користатися своєю мовою, видавати книги та газети і т.ін. Державна підтримка мови, культури, історичних традицій і самобутності корінного (основного) етносу	Регіонально-адміністративний устрій держави, що враховує специфіку етнічної структури, нерівномірність розселення етносів, наявність етноареалів (компактне проживання) Створення національних районів, федеральних земель, національних або територіальних автономій Державна політика, націлена на інтеграцію окремих регіонів, земель, автономій в націю

Політична нація починається з того, що держава наділяє усіх постійних мешканців громадянством, яке містить у собі сукупність рівних прав та рівної відповідальності. Будь-яка дискримінація за етнічними, релігійними, расовими ознаками стає неприпустимою. Натомість усі громадяни несуть на собі певний тягар зобов’язань: вони повинні коритися законам, бути законослухняними, визнавати державу та її інституції, атрибутику, знати в певному обсязі державну мову, відбувати військову повинність тощо. Усе це має регулюватися відповідними конституційними нормами й чинним законодавством, і фактично – складає національно-державний рівень конструкції.

Держава і громадянство – це потужні інтеграційні фактори, але вони нібито нівелюють людність, міряючи всіх однією міркою. А нація в більшості випадків є етнічно не однорідною. Національно-етнічний рівень конструкції – це сукупність правових і моральних норм, які регулюють прагнення людей до самобутності, етнічного стану в межах спільної нації. Кожна людина повинна мати право вільно обрати: або вона ототожнює себе з корінним етносом, або користується правом культурної автономії, наприклад, має змогу об’єднуватися в культурницькі товариства з етнічними земляками й разом засновувати релігійні громади, школи, газети тощо. Фактично йдеться про суспільний договір: одна сторона (більшість) наділяє меншість однаковими із собою громадянськими правами та правом не втрачати свого етнічного обличчя; друга – зобов’язується дотримуватися певних правил щодо нації та держави. Досвід Європи та США свідчить: на цьому ґрунті можна порозумітися й досягти певного балансу. Поряд з культурною автономією для меншин не треба забувати про культурний розвиток корінного етносу. Культурне обличчя нації – це не калейдоскоп мов та традицій різних етнічних груп: і назву країни, і державну мову, і головні традиції та свята дає нації корінний етнос. Нерозвиненість корінного етносу послаблює націю в цілому, посилює небезпеку соціальних катаклізмів. У цьому сенсі майбутнє української політичної нації безпосередньо залежить від українського культурного відродження, особливо на Сході та Півдні країни.

Національно-територіальний рівень конструкції містить норми, що регулюють міжрегіональні стосунки та самоврядування на місцях. Розумна конструкція може знизити потенціал суперечностей та конфліктів, забезпечити необхідний ступінь соборності. Але конституція, законодавство – це лише передумова для формування нації. Нація виникає в разі, якщо є загальна свідомість і люди себе без вагань ідентифікують (співвідносять) зі спільнотою.