Від етносу до нації

Існують певні закономірності переростання етносу у націю. Згідно концепції Мирослава Гроха на шляху до нації етнос мусить вступити у фазу етнічної мобілізації (національне відродження), яке має свої закономірності – академічну фазу, культурний підйом і політичний етап (більш докладно подано у табл. 5.7).

Таблиця 5.7

Етнічна мобілізація і шлях до нації

Етап	Зміст	Рушийні сили
Академічний етап	Дана етнічна група стає предметом уваги дослідників, які збирають і публікують народні пісні й легенди, прислів‘я тощо, вивчають вірування і звичаї, складають словники, досліджують історію. Це може робитися мовою іншого народу. Виникає перша національна ідея – ідея самобутності, відокремленості етносу	Вузьке коло національних пророків, “будителів”, видатні історики, поети, етнографи, мовознавці тощо
Культурна фаза	Мова з предмета вивчення стає літературною мовою, народну мову вводять як викладову до шкіл, починаючи з нижніх ступенів системи освіти й закінчуючи вищою освітою; народна мова “приходить” із села до міста, вона починає вживатися у науці, політиці, громадському житті. Ідуть процеси національного відродження, виникають мотиви етноцентризму, зароджується націоналізм як ідеологія перехідного періоду	Широкі кола національної інтелігенції, національна еліта, що формується
Політичний етап	Виникають політичні організації та партії, які висувають гасла самоврядування, автономії, а врешті – й самостійності. Спалахують національно-визвольні змагання, які завершуються виникненням нації-держави	Народні маси, широкі кола інтелігенції, національна буржуазія, аристократія

Перші сучасні нації сформувалися в економічно розвинутих регіонах Європи. Незламний дух молодої нації, потяг до свободи блискуче змалював Шарль де Костер у відомих образах книги “Тіль Уленшпігель”, в якій переказуються події ХVI ст. на теренах сучасних Бельгії й Голландії, коли точилася боротьба проти іспанського панування. У середині ХVІІ ст. мав нагоду утворити націю український народ, але внаслідок хитань у середовищі нової козацької еліти програв національно-визвольні змагання, був розчленований між Московським царством і Річчю Посполитою, припинив свій поступ на три віки. Наприкінці ХVIII ст. (1776 р.) здобув незалежність американський народ, точніше – тринадцять англійських колоній, населення котрих утворило сучасну американську націю. У XIX ст. виникають національні держави на теренах Південної та Центральної Америки. Але на початку XX ст. дві третини людства ще перебували в колоніальному стані. Національно-визвольні рухи й революції в Азії та Африці повністю знищили колоніальну систему: за декілька останніх десятиліть виникло більше сотні молодих національних держав. Розпад СРСР – остання крапка в історії існування великих імперій. Імперії не мали міцної соціальної основи і були нетривкими конструкціями. Радянський Союз – типова імперська держава – розпався напрочуд легко від незначних політичних поштовхів, а ось Франції, наприклад, така доля не загрожує. Чому? Французьке суспільство спирається на націю, СРСР такої основи не мав. Намагання сформувати з конгломерату етносів супернацію – радянський народ – зазнало поразки.

Національно-визвольні змагання були однією з яскравіших рис ХХ ст. Можливо, це століття і увійде в історію цивілізації як доба остаточного розпаду імперій та колоніальних систем. Якщо підсумувати історичні приклади, то усе розмаїття подій можна укласти у п’ять типів, як це показано в табл. 5.8.

Таблиця 5.8