§2. Соціологи про злочинність: від Кетлє до сьогодення а.Кетлє – засновник соціологічного вивчення злочинності

Засновником соціологічного вивчення злочинності можна вважати бельгійсько-французького вченого Адольфа Кетлє (1796–1874). Він зробив злочинність об’єктом емпірико-соціологічного спостереження, використовуючи дані статистики. З 1827 р. у Франції щорічно оприлюднюються звіти судової статистики, які містять дані стосовно рівня злочинності в країні і в окремих департаментах, абсолютні дані за видами злочинів і способами їх скоєння. Така практика в ХІХ ст. поширилася на більшість країн Європи. Щорічні звіти кримінальної статистики включали підрахунки злочинів за соціально-демографічними групами, за віком, статтю, а також – соціальним станом особи, професією, сімейним становищем тощо. Це давало цінний матеріал для соціологічного аналізу і виявлення відповідних закономірностей. Кетлє фактично першим з європейських вчених скористався даними звітів для кримінально-статистичного аналізу злочинності. Таким чином, статистичний метод був історично першим науковим методом соціологічного вивчення злочинності.

Кетлє на основі статистичних спостережень сформулював кілька закономірностей злочинності. По-перше, закономірністю було вже те, що рівні злочинності в країні й за окремими регіонами з року в рік є сталими величинами. У ХІХ ст. це отримало назву “залізного закону злочинності”, тобто сам факт злочинності почав розглядатися не як випадкове явище, а як об’єктивна суспільна закономірність. 1829 р. засновник соціології злочинності оприлюднив перший в історії кримінологічний прогноз на наступний рік, базуючись на висновках щодо закономірної природи злочинності. Його попередні підрахунки по країні і окремих департаментах Франції підтвердилися через рік, коли з’явився черговий звіт кримінальної статистики, і це справило велике враження на громадськість.

По-друге, Кетлє й інші дослідники, які досліджували злочинність, зокрема Андре Геррі, сформулювали різноманітні структурні й динамічні закономірності, яким “підкорялася” злочинність. Так, вчені підрахували співвідношення між чоловіками й жінками, що скоїли злочини. Статевий розподіл злочинності виявився доволі сталим: на 80% чоловіків з року в рік припадало близько 20% жінок. Подібні структурні закономірності є вельми стабільними для певної країни і культури. На початку соціології злочинності було простежено зв’язок між віком і злочинністю. “Схильність до злочину, – писав Кетлє, – зростає достатньо швидко під час досягнення зрілого віку. І далі, сягнувши maximum-у, вона зменшується до кінця життя. Вочевидь, це є постійним законом… У Франції, для злочину взагалі, maximum стосується 24-річного віку; в Бельгії двома роками пізніше…” [14, с.89]. Безумовно цікавим є те, що соціально-демографічні закономірності зберігають свою актуальність і по сьогодні, хоча і з певними корективами. Сьогодні злочинність ще помолодшала, у розвинутих країнах свого піку вона сягає, якщо брати статистику арештів і вироків, у групі молодих людей, яким не виповнилося 20 років. На рис.5.4 подано графік, що відображає коефіцієнт кримінальної активності громадян США залежно від віку в розрахунку на 100 осіб. Він повністю відповідає закономірності, що описав засновник соціології злочинності, хіба що крива трохи “зсунулася” у напрямку більш молодого віку.

Рис.5.4

А. Кетлє був математиком і ставив за мету застосувати “числовий метод”, тобто арсенал математичних методів, у процесі вивчення суспільства. Зокрема, він використовував поняття теорії математичних вірогідностей для того, щоб у формі числового індексу визначити схильність різних соціальних груп до скоєння злочину. Так, за його підрахунками у Франції між 1826 і 1844 рр. ймовірність бути засудженим за злочин дорівнювала 0,0001366; для чоловіків – 0,0002243, жінок – 0,0000449. Практичного значення подібні математичні викладки не мали, але вони окреслили важливу тенденцію – сполучення математики з емпіричною соціологією. І, нарешті, Кетлє заснував тенденцію пояснювати злочинність та її коливання соціальними причинами. Суспільство він вважав головним винуватцем злочинності, воно нібито готує усі злочини, а злочинець є лише випадковим знаряддям для виконання того, що має відбутися через недосконалість соціальної системи.