Злочин як тип соціальних відносин

Інституційний підхід є функціональним за суттю, бо розкриває роль кримінальних заборон і покарання стосовно соціального порядку. Але він не вичерпує соціологічних характеристик злочину. Зі структурної точки зору злочин можна розглядати як особливий тип соціальних відносин,де фігурують дві провідні сторони:злочинець і потерпілий. За способом здійснення усі соціальні взаємодії можна поділити на два класи:легальні й нелегальні зв’язки. Легальний тип зв’язків зовсім не свідчить про їх досконалість, навіть моральність. Експлуататорські зв’язки, відносини панування й пригноблення в тій чи іншій формі визнавалися протягом тисячоліть як легальні, тобто припустимі. Але в усі епохи був тип зв’язків, що не визнавався законом, хоча й міг бути вельми поширеним. Кримінальні зв’язки відносяться до нелегальних взаємодій. Вони мають як спільні риси зі “звичайними” відносинами, так і важливі відмінності.

Кримінальна дія, з якої й починається встановлення подібних стосунків, – “класичний” різновид соціальної дії, де є усі формальні атрибути останньої: (1) фізична дія або зумовлена бездіяльність; (2) раціональне осмислення як самої дії, так і її наслідків, попереднє планування й підготовка (з боку злочинця); (3) соціальна зумовленість дії, орієнтація на Іншого, врахування різних умовностей і обставин, хоча і в дуже специфічній та спотвореній формі. Кримінальні стосунки мають звичайну для соціальних відносин внутрішню структуру; вони вельми поширені, масовидні; існують усталені форми (патерни) як кримінальних дій, так і поведінки потерпілих; більш того, кримінальна поведінка може бути функціональною як з точки зору способу життя окремих верств населення, так і існування “великого” суспільства, де інститути права, моралі, релігії склалися під тиском загрози злочинності.

Кримінальні стосунки різняться від легальних відносин кількома обставинами: по-перше, вони у більшості випадків брутально нав’язуються однією стороною (злочинцем), тоді як потенційні жертви намагаються уникнути зустрічі з уявним злочинцем і часто докладають до цього великих зусиль, укріплюючи оселі, охороняючи різними способами власність, змінюючи стиль життя й форми активності;по-друге, здебільшого є латентними (прихованими), власне, ніч завжди була метафорою злочину;по-третє, виступають як гостро конфліктні взаємодії, іноді подібні конфлікти (у посткримінальній фазі) тривають роками;по-четверте, відрізняються підступністю, раптовістю виникнення, нагадують військовий напад, коли атакуюча сторона сподівається захопити супротивника зненацька й неготовим до опору;по-п’яте, будуються на принципах, які є антиподом соціального порядку, знищуючи елементи довіри, емпатії, альтруїзму, на яких власне й постала людська цивілізація.

Специфіка кримінальних стосунків виявляється і в окремих їх різновидах. До них належать: (1) стосунки за типом “хижак – жертва”, (2) відносини кримінального симбіозу, (3) кримінально-довірчі стосунки.

Перший різновид притаманний більшості загальнокримінальних злочинів. Найбільш яскраво він проявляється у насильницьких і корисливо-насильницьких злочинах, де об’єктом нападу безпосередньо виступає людина. Убивство, завдання тілесних ушкоджень, зґвалтування, розбійний напад, грабунок, різні напади на особу, які супроводжуються насильницькими діями, тероризуванням, приниженням гідності, залякуванням – є традиційними злочинами, де злочинець часто полює на свою жертву, як мисливець на дичину. Але найбільш поширеним злочином відтоді, коли майно поділилося на “своє” і “чуже”, є “тихе полювання” на власність громадян, тобто різноманітні крадіжки. Так, в Україні вони складають близько половини від загальної кількості злочинів, які щорічно реєструються правоохоронними органами. Предметом кримінального зв’язку тут виступають речі, майно, гроші, які опосередковують кримінальний зв’язок. Сама дія відбувається таємно від хазяїна, але це не змінює суті стосунків, де фігурують “хижак” та його “жертва”.

Але кримінологи знають також інший тип злочинів – “злочини без жертв”. До них відносять корупційні дії, нелегальний обіг наркотиків, проституцію та інші подібні діяння, де ніби то немає потерпілих і ніхто не гукає: “Караул!”. Тут виникає злочинний симбіоз сторін, які домовляються про нелегальну оборудку, а страждає хтось третій, або взагалі потерпають інтереси суспільства в цілому.

Нарешті, у третьому випадку кримінальні стосунки складаються як перевтілення довірчих стосунків, без яких не може існувати сучасне суспільство. Ми приречені довіряти іншим при купівлі речей у крамниці, на прийомі у лікаря, в банківській установі, коли користуємося послугами громадського транспорту або літаків і залізниці, та у безлічі інших ситуацій. Саме це й використовують різноманітні шахраї для збагачення за рахунок довірливих громадян. Епоху 90-х рр. ще довго будуть згадувати ті українці, хто довірив свої гроші, готівку так званим трастовим компаніям, фінансовим пірамідам, які часто створювалися з однією метою – обікрасти й припинити своє існування. А недбалість посадових осіб, чиновників, фахівців, що мали б контролювати безпеку роботи атомних реакторів, санітарний стан міст, якість питної води тощо, призводить до кримінальних подій іншого характеру: “позапланових” злочинів, аварій, техногенних катастроф тощо, які фактично тримаються на тому ж типі відносин – зловживанні довірою.

У підсумку можна констатувати: злочин дійсно можна розглядати як особливий тип відносин – кримінальні стосунки, які на відміну від нерідко кон'юнктурних статей кримінальних кодексів, що раз по разу змінюють свій зміст, за своєю суттю є вічними супутниками соціального життя.