Праця й престиж професій в Україні

У сфері поділу праці в Україні за останні роки відбулися значні структурні зрушення. Наприкінці 1980-х рр. економіка України була мілітаризованою з виразним ухилом до важкої та добувної промисловості. Основна частина міського населення працювала на великих державних промислових підприємствах. Економічно активне населення в Україні складало 50% загалу (у Західній Європі частка працевлаштованого населення ста­новить 40%). З табл. 3.17 [17, с.53] видно, що структура зайнятості в Україні значно відрізнялася від показників розвинутих країн.

Таблиця 3.17

Зайнятість населення по секторах економіки (у %)

Сектори	Україна	США	Великоб.	Франція	Японія
Сільське господарство (первинний)	19,8	2,9	2,3	6,8	7,9
Промислове виробництво (вторинний)	53,8	26,9	29,6	30,3	34,1
Обслуговування (третинний)	26,4	70,2	68,1	62.9	58.0

Економіка була часткою загальносоюзного господарського комплексу і нагадувала величезний заготовчий цех, який поставляє різні напівфабрикати, вироби металургійних і машинобудівних підприємств для подальшої доробки і складання за межами України. Раптове закінчення “холодної війни”, розпад військово-промислового комплексу, набуття економічної незалежності і розпад кооперативних зв’язків на теренах зниклого СРСР, з одного боку, а з іншого, – відкриття кордонів для обміну з країнами світу мало серйозні наслідки: масово припиняли роботу підприємства, продукція яких вже не була нікому потрібна або не витримувала конкуренції з дешевими виробами азійських держав. За 12 років суттєво змінилася як частка зайнятого населення, так і структура зайнятості. Кількість населення, зайнятого в традиційних галузях економіки, поступово зменшувалася з 25,4 млн 1990 р. до 20,9 млн 2001 р. Натомість збільшилася частка самозайнятого населення і зайнятого поза “офіційними” галузями: з 0,7 млн. до 6,0 млн. За даними опитувань частка самозайнятого населення у структурі економічно активного населення складає 15,6%. У 90-і рр. вітчизняні самозайняті для отримання прибутку переважно використовували свою власність: земельну ділянку, автомобіль, домашніх тварин, комп’ютер.

В Україні поширилося відкрите (офіційне) і приховане безробіття. Дані стосовно зареєстрованих безробітних подає офіційна статистика (див. табл. 3.18 [16, c.193]), а масштаби прихованого безробіття встановити доволі важко. Особливість “українського безробіття”, яка яскраво проявилася в першій половині та середині 90-х рр., полягає у тому, що робітники фактично не працюють, не мають заробітку, але і не отримують офіційного статусу “безробітний” через те, що виробництва формально не зачинялися, не проголошували себе банкрутами, не звільняли робітників. Значна частка населення зайнята у так званій “тіньовій” економіці, яка не контролюється банками, податковими службами і не підвладна статистиці. Перехід працівника з офіційної до “тіньової” економіки у більшості випадків пов’язаний з пониженням професійного статусу, але нова професія дає реальний прибуток, що в умовах безробіття є вирішальним. Масовими професіями 90-х рр. були “човники” і продавці речових ринків, але офіційна статистика практично не фіксує цього сплеску, бо більшість представників цих категорій працювали без оформлення трудового статусу і не потрапляли до офіційної статистики. Але на загал перетік трудових ресурсів з промисловості до сфери послуг є об’єктивною закономірністю, яка буде у перспективі нівелювати мілітаризований тип трудової зайнятості в Україні.

Таблиця 3.18

Динаміка кількості зареєстрованих безробітних (тис.осіб)

1996	1999	2000	2001	2002
126,9	1003,2	1174,5	1155,2	1008,1

Кожна професійна й посадова група посідає у соціальному просторі певну стратифікаційну позицію, яка визначається економічним становищем (прибутками, рівнем оплати праці) і престижем. Останнє можна розглядати як узагальнюючий показник, він засвідчує, в якій мірі в очах оточення популярна та чи інша професія або вид діяльності. Професійний статус можна вимірювати засобами емпіричної соціології. Для цього використовується масове репрезентативне опитування населення. Респонденти відповідають на запитання стосовно престижу тієї чи іншої професії (роду діяльності) у суспільстві. На рейтинг виставляється певна кількість професій (посад), які оцінюються за ранговою шкалою. У табл. 3.19 [7, c.151] наведено дані двох подібних досліджень, які здійснювали фахівці Інституту соціології НАН України в 1994 і 1996 рр. на базі загальнонаціональної вибірки. Престижність професій оцінювалася за симетричною п’ятибальною ранговою шкалою: 1) дуже високий престиж, 2) високий, 3) середній, 4) низький, 5) дуже низький. Індекси престижу професій розраховуються як середні арифметичні значення позицій шкали, яким було надано числові значення 1; 0,5; 0; -0,5; -1. Отже, індекс може коливатися від +1 до –1.

Таблиця 3.19

Індекси престижу професій та занять

Професії	1996		1994
	Індекс	Ранг	Індекс	Ранг
Керівник банку	0,731	1	0,727	1
Міністр	0,699	2	0,721	2
Директор заводу	0,554	3	0,576	3
Депутат	0,511	4	0,455	6
Адвокат	0,485	5	0,440	7
Підприємець	0,432	6	0,506	4
Комерсант	0,430	7	0,465	5
Лікар	0,370	8	0,333	8
Бухгалтер	0,294	9	0,288	9
Вчений	0,270	10	0,245	10
Журналіст	0,266	11	0,240	12
Викладач вузу	0,201	12	0,160	13
Фермер	0,164	13	0,146	14
Продавець	0,098	14	0,242	11
Актор	0,097	15	0,073	17
Агроном	0,062	16	0,091	16
Телемеханік	0,022	17	0,111	15
Військовий	0,010	18	-0,039	24
Ветеринар	-0,032	19	-0,046	26
Будівельник	-0,033	20	-0,013	20
Медсестра	-0,038	21	-0,060	27
Художник	-0,061	22	-0,019	21
Водій	-0,071	23	-0,026	22
Офіціант	-0,079	24	-0,063	18
Учитель	-0,096	25	-0,030	23
Перукар	-0,097	26	-0,008	19
Майстер-годинникар	-0,121	27	-0,066	28
Інженер	-0,148	28	-0,147	29
Слюсар	-0,188	29	-0,164	30
Швачка	-0,190	30	-0,144	25
Механізатор	-0,202	31	-0,170	31

Дані віддзеркалюють реалії ринкової економіки. Минули ті часи, коли перше рангове місце належала посаді секретаря обкому, а за нею йшла посада професора вузу. Сьогодні навіть бухгалтер у свідомості широких верств населення посідає більш високе місце, ніж викладач вузу, військовий або інженер. Щоправда, наведений список має суттєву ваду, бо реально існують не суто професійні, а професійно-посадові групи. Наприклад, викладачі вузу реально розподіляються за посадами “асистент”, “старший викладач”, “доцент”, “професор”, “завідувач кафедрою”, що мають різне соціальне становище і престиж. Але порівняння двох соціологічних вимірів навіть близьких за часом проведення (відстань у 2 роки – не дуже великий термін) підтверджує генеральні тенденції: поволі в українському суспільстві будуть реально цінитися ті ж професійні позиції, що і в інших країнах і навпаки. Суттєво впав престиж перукарів, офіціантів, продавців, які ще у радянські часи асоціювалися з матеріальним достатком і мали доволі високий статус. Після різкого падіння починає поволі виправлятися позиція військових, медичних працівників, викладачів вузів. Статус інтелектуальних професій уже не має тенденції до падіння, популярність вищої освіти піднялася. Якщо на початку 90-х рр. краще заповнювались переважно гуманітарні факультети й відділення, то на початку 2000-х рр. абітурієнти знову повернулися до технічних університетів і спеціальностей. В умовах підйому виробництва знову виник попит на виробничі спеціальності, інженерно-технічних працівників.