§2. Професійно-посадова структура Формування й розвиток

Професійно-посадова структура – це поділ зайнятого населення за характером та змістом праці та супутніми ознаками.Зайняте населення є економічно активною частиною суспільства, це – працевлаштовані особи, що працюють, отримують заробіток або прибуток. Професія – рід трудової діяльності, визначений чинним у суспільстві розподілом праці. Розподіл праці – ключова характеристика суспільства і економічної системи. Розподіл праці змінюється разом із суспільним поступом і кожного разу (на кожній ступені цивілізаційного розвитку) визначає присутність тих чи інших професійних груп. Професійна група є великою неорганічною соціальною групою, яка об’єднує осіб за спільним родом діяльності. Їх, наприклад, утворюють медики, адвокати, вчителі, кваліфіковані робітники, різноробочі, військові, поліцейські тощо. Термін “професійно-посадова структура” враховує той факт, що для трудової діяльності важливим є не тільки поділ за професійним принципом, але і за посадою, яка визначає соціальну позицію в професійній ієрархії або у конкретних трудових колективах. Так, до медиків належать медсестри, лікарі, головні лікарі (останні очолюють медичні установи). Військові й поліцейські поділяються на рядових, прапорщиків і молодших офіцерів, старших офіцерів, вищий начальницький склад, генералітет. Професія і посада часто ототожнюються або плутаються. Професія – більш широка категорія, вона пов’язана із суспільним поділом праці. Посади означають поділ праці в межах професії або конкретної організації.

Існує кілька соціальних ознак, які вирізняють професійно-посадовий тип соціальних спільнот. По-перше, професійна діяльність передбачає винагороду і певний соціальний статус, що пов’язує представників цих спільнот з класовою структурою суспільства залежно від рівня оплати праці та її престижності. По-друге, сучасні професії вимагають тривалої попередньої підготовки, спеціальної освіти, за характером яких можна визначити зміст професії. По-третє, професіоналізація передбачає набуття людиною певної суми знань, навичок, вмінь, професіонального досвіду та нерідко й специфічного способу життя, відмінного від інших груп населення. У результаті може спостерігатися так звана “професійна деформація” особистості. Професія “відбивається” на зовнішньому вигляді, поведінці, манерах та стилі життя людей. Іноді кількох хвилин спілкування з людиною досить, аби з великим ступенем вірогідності вгадати її професію. Термін “професійна деформація” іноді вживається у виключно негативному значенні як сума небажаних особистісних змін. Професійні ознаки можуть зберігатися протягом певного часу і у непрацюючих – пенсіонерів, безробітних. Але зміна роду діяльності починає нівелювати старі ознаки й особа набуває нових рис.

Професійно-посадова структура є похідною від поділу праці у суспільстві. Примітивні суспільства не знали детального поділу праці й відповідно не мали розгалуженої професійної структури. Натуральне феодальне господарство породжувало універсальний тип робітника, який залежно від пори року або потрібності займався тим чи іншим родом діяльності – сільським господарством, ремісництвом, будівництвом, ткацтвом тощо. Розподіл праці головним чином визначався статтю й віком. Але вже у Середньовіччі в містах складається цехова система розподілу праці. Професіоналізм стає сімейною справою, професійний статус успадковується від батька до сина. Люди однієї професії утворювали закриті для сторонніх організації – цехи; вони навіть селилися в містах окремо. Діти переймали професії батьків. Сьогодні ці стародавні традиції залишилися на згадку у назвах міських районів, вулиць, в прізвищах людей (Бондаренки, Коваленки, Кравчуки, Стельмахи, Гончаренки тощо). Капіталізм, “індустріальна революція”, яка в різних країнах відбувалась у різний час, рішуче змінили ситуацію на користь дрібного поділу праці й вузької спеціалізації працюючих.

Сучасні суспільства “тримаються” на глибокому розподілі видів діяльності між окремими професійними групами. Наприклад, “Алфавитный словарь занятий”, що був виданий в СРСР 1978 року, містить 33 тис. найменувань професій; “Квалификационный справочник должностей служащих” (виданий НДІ Праці 1976 р.) – 505 кваліфікаційних характеристик, з них: 206 – керівники, 218 – фахівці, 81 – технічні виконавці. Професійно-посадова структура дуже рухома, вона постійно змінюється, що обумовлено науково-технічним прогресом, невпинним розвитком знарядь праці, виробництва. Старі традиційні професії зникають, натомість з’являються нові, сучасні. Наприклад, поява ЕОМ і масова комп’ютеризація “народили” такі поширені професії, як оператор ЕОМ, програміст, інженер з обслуговування обчислювальної техніки, системний адміністратор тощо. Цей процес може мати різні суспільні наслідки: з одного боку, пришвидшується поступ в економіці, утворюються нові “робочі місця”; з другого – люди у разі зникнення попиту на власну професію змушені перекваліфіковуватися, шукати собі нові заняття. Може виникнути так зване структурне безробіття, коли є вільні робочі руки, але вони не придатні до нових “інтелектуальних” видів діяльності. Або навпаки, наприклад, менеджер із зовнішньоекономічної діяльності, що попередньо працював у потужній корпорації, має вищі професійні показники, не може знайти собі роботу з відповідним професійним статусом і оплатою. Отже, сучасна професіоналізація є процесом утворення професійно-посадових спільнот відповідно до рівня розподілу праці у суспільстві і одночасно – формуванням претензій на статус, винагороду, привілеї, що пов’язані з професією.