Чисельність чоловіків на 1000 жінок в Україні

1959	1970	1979	1987	2001
797	826	838	854	863

Демографічна структура України демонструє доволі унікальне явище: так звані “відлуння” трагічних історичних подій, пов’язаних з масовими винищеннями населення, геноцидами. Наглядно це демонструє демографічна піраміда. У табл. 3.15 наведено вихідні дані для побудови ґендерно-вікової піраміди українського суспільства за даними на початок 1992 р.

Таблиця 3.15

Чисельність постійного населення за статтю та за окремими віковими групами на початок 1992 р. (тис. осіб)

Вік (років)	Обидві статі	Чоловіки	Жінки
Усього	51.802	24.004	27.798
У тому числі
0-4	3.474	1.779	1.695
5-9	3.875	1.971	1.904
10-14	3.616	1.839	1.777
15-19	3.718	1.887	1.832
20-24	3.401	1.719	1.682
25-29	3.591	1.790	1.801
30-34	4.036	1.995	2.041
35-39	3.756	1.834	1.922
40-44	3.521	1.697	1.824
45-49	2.349	1.100	1.249
50-54	3.967	1.818	2.129
55-59	2.780	1.262	1.518
60-64	3.186	1.349	1.837
65-69	2.574	0.882	1.692
70-74	1.413	0.431	0.982
75-79	1.262	0.338	0.924
80-84	0.837	0.214	0.623
85 і старші	0.445	0.100	0.345

Числа відбивають кілька визначальних особливостей структури населення України, які відразу впадають в око: по-перше, профіль піраміди відповідає типу структури із тенденцією до природного зменшення населення; по-друге, ґендерна асиметрія, значна диспропорція між чоловіками й жінками, особливо, у старшій віковій групі; по-третє, наявність “демографічних ям”, що відбивають у структурі масове винищення українського населення в 30–40-х рр. Неприродно мала кількість наявного населення в окремих вікових групах є або прямим свідоцтвом масової неприродної загибелі населення, або так званими “демографічними відлуннями”, що свідчать про голодомор і масові репресії 30-х рр. та втрати людей, пов’язані з Другою світовою війною. “Демографічна яма”, що утворюється через загибель мільйонів громадян, не зникає протягом багатьох десятиліть, хоча відповідна “ущербна” вікова група старіє й нібито підіймається вгору по щаблях демографічної піраміди. Диспропорція добре простежується у вікових групах 70–80 річних, де чоловіків пересічно утричі менше, ніж жінок, і загальна кількість населення різко зменшується (саме ця генерація найбільше постраждала у роки війни).

На нижчих рівнях піраміди можна спостерігати так звані “відлуння”. Вони виникають через різке зменшення репродуктивної сили населення внаслідок винищення молодих чоловіків і жінок дітородного віку. Ненароджені діти, коли вони повинні були досягти репродуктивного віку, у свою чергу не можуть народити онуків, і таким чином відлуння геноциду не тільки існує у демографічній структурі суспільства протягом тривалого часу, але й дублюється з періодичністю близько 25 років. “Відлунням” війни є група 45–49 років (ненароджені діти, які мали б з’явитися у 40-х рр. у мирний час), і група 20–24 літніх громадян (друге “відлуння” або “ненароджені онуки”). У 90-х рр. настала черга з’явитися третьому “відлунню”, хоча його масштаби з кожним циклом зменшуються. Можна побачити і наслідки голодомору та репресій 30-х рр.: група 55–59 років у структурі є дещо нижчою від можливих природних показників. Вона є “відлунням” голодомору (зменшення народжуваності у 30-і рр. внаслідок неприродного зменшення населення). Саме 1993 р. в Україні вперше відкрито відмічалися “скорботні жнива” 60-річної давнини. Втрати населення 30-х рр. були настільки помітними, що коли 1937 р. в СРСР було проведено перепис населення, то Сталін визнав його “шкідницьким” і “вилазкою класових ворогів проти радянської влади” – наказав знищити дані й розстріляти організаторів перепису.