Внутрішньо напружені відносини

Українське суспільство на сучасному етапі характеризується в цілому толерантним станом міжетнічних відносин, хоча певна внутрішня напруга зберігається. У великих багатоетнічних спільнотах завжди знаходяться приховані колізії та конфлікти або причини, що можуть їх провокувати.

Наприклад, у Криму протягом 90-х рр. кілька разів стихійно спалахували відкриті конфлікти за участю кримських татар. Зовнішньо вони виглядали як етнічні конфлікти між кримськими татарами і мешканцями Криму слов’янського походження. Для того, щоб зрозуміти справжню природу цих подій, треба розглянути структуру етнічних відносин. Специфічними предметами етнічних зв‘язків є: (1) політичні (владні) питання, що врегульовують розподіл владних повноважень, державних посад між представниками різних етнічних груп; (2) матеріальні, речові чинники, наприклад, земля, розподіл прибутків та інших дефіцитних ресурсів; (3) різні релігійні та мовні проблеми; (4) закріплення за етнічними групами певних привілеїв або, навпаки, дис­кримінація. Саме ці соціально-економічні, культурні або правові чинники і ставали каменем спотикання в Криму.

Найбільш гострим питанням для переселенців, що поверталися на батьківщину, було відведення землі під оселення і забудови. Особлива напруга викликала через намагання кримських татар мати оселі на Чорноморському узбережжі. Місцеві органи влади переселенцям часто в цьому відмовляли і паралельно розпродавали ці землі російським компаніям і бізнесменам. Це викликало обурення кримських татар і намагання самостійно захопити ділянки, а посадові особи і бізнесмени підбурювали місцеве населення до масових антитатарських дій.

Або візьмімо проблему влади. Сьогоднішні Конституції України й АР Криму не враховують наявності в Україні кримських татар як корінного народу. Кримські татари вимагають особливого політичного статусу, зміни системи представництва у ВР Криму або офіційного визнання поки що неформального політичного органу – Курултаю.

Конфлікт або внутрішню напругу у відносинах можна спровокувати навіть зовні незначними діями – усе залежить від їх інтерпретації та чутливості народу щодо посягань на власну гідність або права. Наприклад, на початку 2000-х рр. УПЦ Московського патріархату почала кампанію зі встановлення великих дерев’яних хрестів на горах і видних місцях Криму, а кримські татари це розцінили як спробу символічного, ідеологічного наступу на їх спільноту… Таким чином, витоки міжетнічної напруги мають конкретні й нерідко матеріальні передумови, а не абстрактну неприязнь чи ненависть. Звідси й стратегія профілактики етнічних конфліктів: (1) послідовне усунення причин етнічних конфліктів; (2) прогнозування можливих наслідків політичних рішень, законодавчих актів, адміністративних заходів та господарських дій; (3) дотримання у політиці принципів справедливості та верховенства права, поширення культури міжетнічних взаємин.

Треба зазначити, що ксенофобія, хоча й прихована, має місце в усіх суспільствах. Ксенофобія (від грец. хenos – чужий, phobos – фобія, страх) – нав’язливий страх перед незнайомими особами, в даному випадку – щодо представників інших етносів. Ксенофобія є вкоріненою соціально-психологічною рисою, вона посилюється під впливом відповідної пропаганди або слухів та побутових пліток. Цікаво, що ксенофобія зменшується у мультиетнічних спільнотах, де люди добре поінформовані про побут та настрої представників інших етнічних груп. У демократичних країнах ксенофобія, як і расизм, вважається виключно негативним явищем і ставиться на карб тим, хто кориться цим почуттям.

Причиною прихованого протистояння між різними етнічними групами може бути зв’язок етнічної й класової структур. Відсутність зв’язку означає, що у суспільстві немає етнічної дискримінації щодо освіти, кар’єри, бізнесу, отже, усі етнічні групи є більш-менш однаково розвинутими у соціально-економічному відношенні. Тобто, серед бідних і багатих, представників нижчого й середнього класів спостерігається таке ж саме співвідношення етносів, як і в цілому по країні. В іншому випадку ми маємо суспільство, де є привілейовані і непривілейовані етноси (етнічні аутсайдери). Зв’язок між класовою і етнічною структурою спостерігається в багатьох країнах світу, навіть у найбільш демократичних і багатих. У США вищий та середній класи “належать” переважно білим, перш за все, англосаксам, а “притулком” кольорового населення, чиканос (мексиканці), латинос (іспаномовні американці) є нижчий і найнижчий класи. Таке становище турбує американських політиків, бо вони в ньому вбачають бомбу уповільненої дії. Класи не є закритими спільнотами й немає офіційних заборон підійматися по суспільним сходинках “угору”, але є закони соціальної стратифікації, які утруднюють вихідцям з “низів” підняття “угору” через брак виховання, освіти, стартового капіталу, зв’язків тощо. Отже, емігранти першої хвилі, особливо, з бідних країн Півдня, нащадки рабів у США поповнюють нижчі щаблі суспільних сходів.