Субетноси

Великі етноси можуть, у свою чергу, поділятися на так звані субетноси, етнографічні групи. Так, у німців вирізняються нижньосаксонці, шваби, баварці; у французів – бретонці, нормандці, прован­сальці; в італійців – флорентійці, генуезці; у поляків – мазури, підгаляни, краков’яки, кашуби та ін. Ознаками субетносів є говірки, діалекти, а також самоназви, власні фольклорні традиції; натомість обов’язковою рисою субетносу є етнокультурна спільність з усім народом, частину якого він становить. Існування субетносів пов’язується з історією формування того чи іншого народу: вони, наприклад, можуть мати своє коріння у племенах, що свого часу об’єдналися з іншими спорідненими племенами.

Типовими прикладами субетносів є українські поліщуки (Полісся, прикордонна зона з Білорусією), гуцули (Прикарпаття, Східні Карпати), бойки (Центральна частина Карпатських гір), лемки (найбільш західні етнографічні українські землі). Також можна виділити полтавчан, слобожан, подолян, степовиків. В основу загальноукраїнської літературної мови свого часу був покладений полтавсько-слобідський діалект. У степовій Лівобережній Україні не збереглися давні етнографічні самобутні райони, бо ці території повторно українці опанували вже в нові часи, і сюди мігрувало населення з різних частин Західної та Правобережної України. А от у Карпатах, зонах, захищених лісами, збереглися природним шляхом справжні етнографічні музеї – фольклор, архітектура, одяг, говірки, що сягають тисячоліть. Збереження реліктових традицій робить загальноукраїнську культуру більш змістовною та різнобарвною.

§3. Етнічні відносини та методи їх виміру

Гострота теми етнічних відносин полягає в тому, що вони часто несуть у собі зародки потужних соціальних конфліктів, які у перспективі можуть зруйнувати суспільство. Ось чому найбільш продуктивним з наукової точки зору є конфліктологічний підхід до етнічних відносин. За критерієм конфліктності можна виділити кілька типових форм етнічних відносин: 1) урівноважені безконфліктні відносини; 2) відносини з елементами внутрішньої напруги; 3) ситуація відкритої ескалації конфлікту; 4) інституалізовані форми етнічного насильства подібні до етноциду, примусової асиміляції, апартеїду, сегрегації; 5) етнічні чистки, геноцид як найбільш антигуманні форми розвитку конфлікту.

Безконфліктні відносини

Перша форма, тобто безконфліктне існування поряд різних етнічних груп, притаманна мультиетнічним спільнотам, де діють головним чином традиційні принципи й регулятори, що підтримують міжетнічну злагоду. Строкаті етнічні суміші виникають у прикордонних районах, на зламі різних цивілізацій, у портових і торговельних центрах. Необхідність існувати і виживати в однакових умовах завжди підштовхувало поселенців до розробки неформальних кодексів поведінки, яка б не порушувала етнічного миру. Наприклад, понад два століття в Одесі більш-менш мирно уживалися українці, євреї, росіяни, греки, вірмени, болгари, молдовани тощо. Міжетнічний мир, як правило, існує не завдяки державі, законодавству або поліції. Втручання офіційних чинників у площину етнічних відносин означає зворотне – або провокацію конфліктів, напруги, або намагання загасити конфлікт через неправові або силові дії сторін. Мультиетнічні спільноти виробляють власні неформальні механізми підтримання етнічного миру. Вони базуються на певній культурі міжетнічного спілкування і діалогу. Культура етнічної злагоди включає принципи толерантності, поваги до сусідів, їх традицій та релігії, відкидає різноманітні форми дискримінації й культивує справедливі економічні відносини без огляду на етнічність суб’єктів тощо. У подібних спільнотах може бути різнонаправлена стихійна асиміляція, наприклад, внаслідок міжетнічних змішаних шлюбів. Але ніколи не слід вдаватися до примусової асиміляції, утисків певних етносів, переслідувань та випадків дискримінації, бо у цьому разі ситуація змінюється в гіршу сторону.