Суперетноси

Етнічність з огляду на чисельність груп має певну ієрархію, вищий щабель якої посідають суперетноси. Не важко помітити, що між певними етносами існує близькість, спорідненість – расова, мовна, географічна, історична. Це дає підстави розглядати суперетноси як більш об’ємні етнічні утворення. Можливо, вони є залишками великих протоетнічних спільнот, які існували у давні часи і на базі яких виникали сучасні народи. Наприклад, вчені вважають, що більшість сучасних європейських етносів зобов’язані так званій індоєвропейській спільноті, яка формувалася у Передній Азії, на Іранському плато. Кілька тисячоліть тому саме з боку сучасних Індії та Ірану до Європи примандрували племена, що осіли по Дніпру, Дністру, Дунаю, Рейну… За ознаками мови лінгвісти виділяють сім’ї народів, групи народів, окремі народи. Наприклад, до індоєвропейської сім’ї входять слов’янська, германська, романська і декілька інших груп, а також окремі народи – албанці, вірмени. Слов’янська група нараховує 13 етносів: білоруси, болгари, македонці, мусульмани (боснійці), поляки, росіяни, серби, словаки, словенці, українці, хорвати, чехи, югословени. Певна культурна й історична спорідненість народів зовсім не виключає напружених стосунків. Саме між сусідами часто виникають непорозуміння, боротьба за впливи та лідерство у регіоні. Саме такі відносини мали місце за віссю “поляки – українці – росіяни”. Етнічна структура цього рівня підтримується як традиційними регуляторами, що виробили народи, так і міждержавними угодами та зобов’язаннями.

У Росії набула поширення теорія етногенезу, яку запропонував Л. М. Гумільов (1912–1992). Він акцентує увагу на географічному чиннику і застосовує радше не гуманітарну, а природничо-наукову методологію. Етноси розглядаються не стільки як явища історії та культури, скільки природи і біосфери. Суперетнос, згідно з теорією Гумільова, є групою етносів, що виникають в одному географічному регіоні внаслідок пасіонарного поштовху і пов’язані спільною історичною долею. Пасіонарність – внутрішня енергія, що властива етносу від початку його існування; вона витрачається на державне будівництво, розширення території (експансія), мілітаристські акції тощо. Гумільов виділяє західноєвропейський, російський, мусульманський, степовий суперетноси. Західноєвропейський і російський суперетноси нібито розділяє нульова ізотерма січня, що визначає різні географічні умови буття народів “по різні боки ізотерми”. Така методологія дозволяє Гумільову до російського суперетносу зарахувати найрізноманітніші етноси: усі сибірські народи, карелів, вепсів, комі, мордву, удмуртів тощо і, звичайно, українців. Ідеологічні, політичні витоки подібних теорій вельми прозорі – обґрунтувати історичне право росіян на імперську державу, що охоплювала б величезну територію і включала десятки великих і малих народів. До того ж Гумільов стверджує, що російський і степовий суперетноси є духовно близькими, дружніми, мовою оригіналу – “комплиментарные”; а російський і західноєвропейський суперетноси ворожо ставляться один до одного [4]. Якщо йти цим шляхом, то українці повинні мати, наприклад, особливі сим­патії до калмиків і бути насторожі з австрійцями… І ця теза легко пояс­нюється, якщо мати на увазі певну політичну течію в Росії, що наголошує на історичному праві росіян контролювати євразійський простір і з підозрою ставиться до впливів на народи колишнього СРСР, що надходять з європейських країн або мусульманського світу. На жаль, тема етносів і етнічних стосунків тісно вплетена в сучасну політику, зачіпає державні зацікавлення, що сприяє народженню теорій, в яких наукова істина, об’єктивність, неупередженість поступаються ідеологічним мотивам і симпатіям.

Так звані суперетноси мають стосунок до сучасних цивілізацій. Якщо сучасні країни виникають на базі достатньо великих етносів, то цивілізації формуються, скоріше, на основі суперетносів. Професор С. Хантінгтон висунув гіпотезу, згідно з якою у ХХІ ст. добре відомі міжнаціональні та міждержавні конфлікти поступляться міжцивілізаційним тертям. Наприклад, у регіоні України сходяться умовні кордони трьох цивілізацій: західноєвропейської, російсько-православної, арабсько-ісламської. Саме на розломі різних цивілізацій можливі регіональні конфлікти і навіть виникнення ситуацій, які призводять до світових воєн. Отже, на перше місце в політичному процесі вийдуть відносини між суперетносами-цивілізаціями. Відповідно, розгляд питань щодо врегулювання подібних колізій має посісти чільне місце у діяльності міжнародних інституцій, зокрема ООН.