§2. Класи і класові теорії

Класова структура – це соціальні класи та відповідні соціальні відносини, які регулюють взаємодію класових груп. Тема класів вперше з’явилася у працях англійських економістів та французьких істориків наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Саме тоді руйнувалася станова система і на перше місце у суспільному житті виходила класова система стратифікації. Тема класів завжди пов’язана з соціальною нерівністю. Попередньо можна визначити, що класи є великими соціальними групами, які посідають у вертикальному вимірі соціального простору різні соціальні позиції. Специфіка соціальних класів полягає в тому, що, з одного боку, вони не є чимось чітко визначеним та зафіксованим документально, а з іншого, – класи не можна розглядати і як уявні або суто статистичні групи. Саме в цьому є різниця між поняттям соціальної страти і класу. Соціолог або статистик може виділити довільну кількість соціальних страт, наприклад, розподілити усе населення на десять майнових груп. Про такі студії звичайним людям нічого не буде відомо, й вони себе, скоріше, не ідентифікують з обраними групами. Інша справа класи – тут присутні самоідентифікація, солідарність, згуртованість, етноцентризм, тобто ознаки реальної групи. Хоча ці ознаки далеко не завжди набувають чітких рис, люди інтуїтивно усвідомлюють “хто вони є”: бідні – середні – багаті, робітники чи капіталісти, роботодавці або наймані працівники і т. ін. Особливої уваги заслуговує те, що на класовій основі історично виникали політичні течії та партії, революційні рухи, тобто класи за певних умов можуть виступати як суб’єкти історичного процесу. Усе це з точки зору соціолога додає темі класів актуальності.

Економічні теорії XVIII–хіх ст.

Фізіократи (школа економічної теорії у Франції середини XVIII ст.) аналізували класову структуру під кутом зору своїх поглядів на землю як головне джерело суспільного продукту й багатства. Вони виділяли три основні соціальні класи: а) продуктивний (землероби), якому належить провідна роль у процесі відтворення суспільного продукту; б) землевласники; в) безплідний клас, до якого зараховувалася решта суспільства – власники мануфактур, ремісники й усі люди, що не були зайняті у сільському господарстві. До продуктивного класу фізіократи зараховували: багатих фермерів, орендарів землі (підприємці-землероби) і наймитів, що працювали у фермерських господарствах. Ці погляди не набули розвитку у подальшому: по-перше, теза про землю як головний чинник економіки й класового розшарування виглядає досить сумнівною; по-друге, “земельна” класова структура не відображала реальну стратифікацію; по-третє, вона не відповідала епосі індустріалізації, що саме швидко наближалася й охоплювала провідні європейські країни.

Видатний англійський політеконом Адам Сміт (1723–1790) запропонував більш вдалу класову модель. Він поділяв населення на три класи залежно від способу розподілу суспільного продукту й отримання людиною прибутку. Перший клас, таким чином, складали землевласники (отримують прибуток в вигляді ренти на землю); другий – наймані робітники (мають заробітну плату); третій – капіталісти (прибуток на капітал). Цей погляд на класову структуру в різних модифікаціях дійшов до наших днів і не втратив своєї актуальності.