Профілі стратифікації

Соціальний простір має тенденцію до звуження: кількість позицій та чисельність осіб, що їх “наповнюють”, на верхніх сходинках зменшується. Цю закономірність не важко простежити на прикладі будь-якого самодостатнього соціального об’єкта. В Україні обирають десятки тисяч депутатів місцевих Рад, але в Верховній Раді – лише 450 парламентаріїв (існують пропозиції щодо зменшення їх чисельності). У структурі великих кампаній, підприємств, навчальних закладів вищими статусами наділено одну або кілька персон, роль менеджерів середнього рівня відіграють десятки осіб, а низових керівників та виконавців може нараховуватися кілька сотень або тисяч осіб. Класичні піраміди існують у війську, в поліції. Вищі позиції та високі статуси, що пов’язані з кращим соціальним становищем, “притягують” людей і навколо них точиться запекла конкуренція. Така пірамідальна структура є загальною закономірністю побудови суспільств. Форма, структурні характеристики стратифікаційних пірамід можуть коливатися історично і змінюватися залежно від типу суспільства. Закономірності цих коливань свого часу дослідив П. Сорокін. Він дійшов висновку, що в суспільствах конкурують дві тенденції. Перша – до поглиблення нерівності, друга – до скорочення нерівності, встановлення більш справедливого поділу соціальних ресурсів і гасіння соціальних розбіжностей. У першому випадку форма стратифікаційної піраміди змінюється у напрямку її зростання, геометрично вона витягується. Суспільні полюси стають дедалі більш віддаленими. Така тенденція рано чи пізно призводить до небезпечного стану соціального збурення, бунту, революції, що закінчується реформуванням соціально-економічної системи у напрямку перерозподілу соціальних ресурсів і більшої рівності. Панування другої тенденції, що, наприклад, є характерним для соціалістичних експериментів, несе іншу небезпеку: певний застій, інертність, відсутність у населення стимулів до ділової активності. Рано чи пізно такі періоди змінюються на протилежну тенденцію. Отже, відбувається флуктація, тобто періодичні коливання форми соціального простору суспільств. Пострадянські суспільства, у тому числі Україна, переживають період “витягування пірамід”, розриви між бідністю та багатством особливо у перші роки після комуністичної епохи швидко нарощувалися. Російські соціологи на початку 2000-х рр. зробили підрахунки, згідно з якими так званий децільний коефіцієнт (співставлення середніх прибутків 10% найбільш багатих з 10% найбідніших громадян) сягає позначки 30 : 1 при соціально небезпечному 10 : 1. А щодо співставлення одного мільйона найбагатіших росіян з одним мільйоном найбідніших, то зазначене співвідношення складає 100 : 1. Зазначимо, що на Заході децільний коефіцієнт, як правило, не доходить критичної межі (10 : 1), хоча у ХІХ ст. існувала зовсім інша ситуація. Власне, ХХ ст. на Заході було позначено тим, що маятник нерівності рухався у зворотному напрямку до більшої соціальної справедливості й перерозподілу національного прибутку на користь широких верств населення.