Властивості соціальних груп

Соціальні групи як базова форма існування соціального є постійно “під прицілом” соціологів, становлять пріоритетний предмет соціологічних досліджень. Отже, виявлено низку властивостей людських об’єднань, сформульовано низку категорій, в яких відображено закономірності виникнення й існування груп. Дамо лише стислі визначення й характеристики цих властивостей.

Ідентичність – корегування поведінки людини, способу життя, зовнішнього вигляду тощо з вимогами й очікуваннями групи. Ідентичність має об’єктивну й суб’єктивну сторони. Наприклад, українці, що з діда-прадіда живуть на своїй Батьківщині, розмовляють українською мовою, дотримуються народних звичаїв та християнських традицій об’єктивно демонструють свою етнічну ідентичність. Але, як свідчать спостереження, не усі етнічні українці чітко усвідомлюють свою належність до великої спільноти. Самоідентифікація – суб’єктивне ототожнення індивідом своєї персони з певною групою.

Інтегрованість – згуртованість членів групи довкола лідерів, цінностей, ідей; міцність внутрішніх зв’язків, що об’єднують групу в одне ціле. Інтегрованість може коливатися у широких межах: від ледве помітних зв’язків та невиразної ідентичності до міцних об’єднань, що здатні витримати важкі випробування. Усесвітньо відомим є девіз мушкетерів: “Один за всіх і всі за одного” – яскравий приклад свідомого посилення цієї властивості.

Солідарність – визнання членами групами спільних правил, традицій, поглядів, дотримування норм поведінки, які вітаються іншими членами групи, або безпосередня матеріальна чи моральна підтримка свої членів. Високий рівень солідарності відповідає значній інтегрованості соціальних груп. Е. Дюркгейм розглядав солідарність як одну з центральних категорій соціології, яка відображає показник згуртованості й життєздатності суспільств.

Етноцентризм – переоцінка членів “своєї” групи, власних традицій та недооцінка “чужинців”, або навіть вороже ставлення до останніх, приниження традицій і цінностей інших груп; одночасно чіткий поділ світу на “Ми-група” й “Вони-група”. Феномен етноцентризму вперше докладно проаналізував американський соціолог Вільям Самнер (1840–1910). Він вважав його універсальним принципом сприйняття групою свого оточення, представників інших об’єднань. Почуття групової гордості певним чином інтегрує спільноту, перешкоджає розпаду, анархії. Дуже важливу роль, наприклад, воно відіграє під час національно-визвольних змагань, військових дій. Без почуття “Ми” не може утворитися нація і зміцніти держава. Але дихотомічна свідомість може сприяти поширенню конфліктів на етнічній, релігійній, класовій або іншій основі.

§3. Соціальна стратифікація Нерівність природна і соціальна

Соціальний простір обов’язково має вертикальний вимір – це загальносоціальна закономірність, фундаментальна властивість соціального. Вона означає, що люди не рівні поміж собою, вони включені до груп, які розташовані на різних щаблях соціальних сходів. Проблема вертикальної диференціації соціального простору в соціології вивчається в межах теорії стратифікації. Термін стратифікація дослівно перекладається як “утворювати шар” (лат. stratum – шар і facere – утворювати, робити). Він був запозичений з геології, де означає розшарування (неоднорідність) гірських порід, яке візуально, наприклад, спостерігається на зрізах скель. Соціальна страта у соціології – це соціальна верства, суспільний шар або прошарок, отже, група людей, яка має спільну позицію у вертикальному вимірі соціального простору, користується приблизно однаковим обсягом прав та обов’язків, має спільне (близьке) матеріальне становище. Соціальна стратифікація – процес розподілу людей та сімей за соціальними стратами, поділ соціального простору на нерівні соціальні групи.

Люди від народження є нерівними у фізичному, фізіологічному, психологічному, ментальному аспектах. Це закладено у природу Homo sapiens, є біологічним, генетичним законом. Фізична й фізіологічна нерівності головним чином визначаються статевою та віковою диференціацією. Але навіть у гомогенних популяціях спостерігається значний діапазон індивідів: від видатних атлетів, олімпійських чемпіонів до фізично неспроможних і хронічно хворих людей. Так само і в інтелектуальному аспекті: від геніїв та особливо обдарованих – до розумово відсталих осіб. Люди також мають різний темперамент, швидкість реакцій, чутливість тощо. Як правило, зазначені речі визначено природою, закладено у наші гени. Але природна нерівність не збігається із соціальною. Остання має інші джерела й ознаки.

Соціальна нерівність є наслідком включення людини до соціальних відносин, її породжує суспільне життя. Соціальна нерівність означає різний доступ індивідів, соціальних груп до соціальних ресурсів, якими володіє суспільство. Соціальні ресурси включають різні матеріальні й нематеріальні блага, у тому числі такі чинники як от: влада, освіта, соціальні зв’язки, різні привілеї. Нерівний розподіл цих факторів між населенням і створює соціальну нерівність. Поміж соціальною і природною нерівністю існує певний зв’язок. У первісному суспільстві більш високі статуси – вождя, воїна, шамана – отримували переважно фізично сильні і більш кмітливі особи. У суспільствах, де існує право наслідування власності, де поширені успадковані статуси, безпосереднього зв’язку між фізичним розвитком, інтелектом, волею і соціальною позицією не спостерігається. Хоча цей зв’язок не зникає остаточно. У сучасних демократичних суспільствах боротьба за досягнені статуси не в останню чергу визначається природженими якостями – інтелектом, волею, можливостями витримати високі психологічні навантаження тощо. Але фізіологічні якості сьогодні не визначають механізм утворення соціальної нерівності, вони, радше, відіграють роль допоміжних факторів та умов.

Люди завжди гостро сприймали й сприймають нерівність, тисячами років існував ідеал рівності. Отже, комуністична ідея не є вигадкою самого Маркса, він лише намагався її обґрунтувати теоретично. Цікаво, що сприйняття нерівності, ставлення до неї диференціюється залежно від соціальної позиції індивідів. Як правило, “верхи” суспільства вважають ієрархію природним і потрібним явищем, пояснюють нерівність богообраністю або різним внеском прошарків до державної “скарбниці”. Середні верстви в цілому підтримують нерівність, але вимагають, аби вона була справедливою, обумовленою талантами та працею людей. Нижчі верстви, особливо люмпенізовані прошарки, завжди підтримували ліві рухи і були не проти, аби “зрівняти усіх”. Ця тема є політизованою та ідеологізованою, тут перехрещуються різні соціальні інтереси. Але останнє не виключає наукового аналізу проблеми нерівності, хоча й остаточну крапку в цьому питанні ставити завчасно.