Соціальні статуси

Вертикальний вимір соціуму формують нерівні між собою групи. Це означає, що люди, які до них належать, користуються різним доступом до соціальних ресурсів. Вони мають різні обсяги матеріальних благ, користуються відмінними правами та обов’язками, їх місце у суспільстві по-різному оцінюється загалом, вони не рівні з точки зору владних повноважень, нарешті, якась група може бути щодо нижчих панівною. Соціологи оперують спеціальним терміном для позначення щаблів “вертикальної драбини” – “соціальний статус”. Статус – це рангова характеристика соціальної позиції та відповідної соціальної групи (рангом називають порядок об’єкта, позиції у певному списку). Соціальні статуси є інструментом для порівняння ваги соціальної позиції у соціальному просторі. Статуси можуть бути “високими” й “низькими”, “вищими” й “нижчими”.

Одночасно категорією “статус” соціологи користуються для того, аби визначити зміст соціальної позиції, її належність до тієї чи іншої вісі виміру, наприклад, у цьому значенні використовуються такі терміни, як “професійний статус”, “майновий статус”, “ґендерний статус”, “класовий статус”. Отже, терміни “позиція” і “статус” можуть вживатися як синоніми. Є категорія статусів, які за законами або традиціями успадковуються від батьків (характерно для феодальної епохи і станової системи), або автоматично приписуються людині при народженні (стать, громадянство, етнічність, у деяких випадках – віросповідання). Такі соціальні статуси ми будемо називати успадкованими або приписаними. У сучасному суспільстві за найбільш важливі статуси треба боротися, докладати багато зусиль, талантів і здібностей, аби їх досягти, опанувати. До них належать і професійний статус, і службові статуси, і у більшості випадків майнові статуси. Такі статуси звуться досягнутими. Чим більше суспільство дає можливість своїм членам конкурувати й у чесній боротьбі досягати лідерства у бізнесі, політиці, службі, тим воно є динамічнішим, отже, має внутрішній потенціал до поступу й досягнення цивілізаційних вершин. Навпаки, закриті, корумповані, кланові суспільства, де діють феодальні закони й переважають успадковані та приписані статуси, втрачають здатність до розвитку, бо ці системи пригнічують енергію і таланти загалу.

Але не варто й недооцінювати функції приписаних статусів. Американський соціолог Ральф Лінтон (1893–1953), досліджуючи функції статусів першого і другого роду, дійшов висновку, що приписані статуси відігріють роль стабілізаторів суспільного життя. Вони є більш ефективними із соціальної точки зору, оскільки задають членам суспільства від народження програму соціалізації, виховання. Дійсно, статус шляхтича міг успадковуватися, але це й накладало значні обсяги соціальних зобов’язань, бо королівська служба вимагала тривалої підготовки у дитинстві та отроцтві. Успадкувати землю, капітал, виробництво означало необхідність певної спеціальної освіти, оволодіння навичками менеджменту тощо.

Оскільки соціальний простір є багатовимірним, то кожна соціальна позиція сполучається з різними соціальними групами, отже, індивід може мати кілька статусів. Наприклад, одночасно виступати і як “чоловік” (ґендерний статус), і як “син” (сімейний статус), і як “майор” (службовий статус), і як “футбольний вболівальник” (неформальний статус) тощо. У цьому разі може виникнути проблема визначення основного статусу. Останній виконує важливу соціальну функцію, бо оточення часто сприймає індивіда відповідно до його суспільної ваги. Для чоловіків переважно основними статусами є службові, професійні, бізнесові статуси; для жінки цю роль може відігравати й статус дружини або матері. Раніше суспільство відводило жінкам саме такі статуси, це було притаманно традиційному суспільству. У сучасних розвинутих країнах доволі потужним є рух за ґендерну рівність, і більшість сучасних жінок роблять вибір на користь освіти, кар’єри подібно до чоловіків. Основний статус може бути як власним вибором людини, так і визначатися оточенням у контексті панівної культури.