Субкультури

Культури локалізуються не лише у межах великих суспільств, націй, народів, але є форми, що відповідають тим чи іншим соціальним групам. Національна культура, як правило, складається із загальних культурних форм та субкультур. Загальні форми можуть співпадати з панівною культурою – культурою більшості або культурою панівних класів. Субкультура – це соціальні форми, які поширені в межах соціальної спільноти, наприклад, сюди можна віднести культури національних меншин або субетносів, молодіжну субкультуру, навіть так звану кримінальну субкультуру. Остання є сукупністю культурних форм, що притаманні професійним і звичним злочинцям, тюремному соціуму. До них належать: кримінальний сленг (у нас так званий блатний жаргон, “фєня”); знакові системи, наприклад, татуювання з певним прихованим змістом; особливий тюремний фольклор, характерні пісні; специфічні норми й традиції, які діють виключно у цьому середовищі. Між певними субкультурами може встановлюватися обмін культурними формами – певна акультурація. Так, у нашій країні спостерігається негативна тенденція поширення кримінальної субкультури в різних соціальних прошарках, особливо тривожним фактом є позитивне сприйняття її молоддю. Субкультура може набувати форми контркультури – свідомого й спрямованого відкидання загальнокультурних форм, нехтування основних моральних норм та національних традицій. Контркультури є епатажними, їх функція – збурити суспільство, викликати інтерес до носіїв “андеграунду”, заробити певний імідж. Як приклад такого феномену можна навести різновид молодіжної субкультури – рух панків, який почався у Великій Британії в 70-ті рр. ХХ ст. Робити наперекір тому, що очікує суспільство від “гарних хлопців і дівчат” – ось кредо панків. Цікаво, що на піку популярності руху лідери масової культури, відомі співаки, заробили пристойні гроші на експлуатації іміджу розбещених і відразливих панків.

Культура і цивілізація

Близьким за значенням до терміну “культура” є поняття цивілізації. Іноді ці слова вживаються як синоніми, але кожен з цих термінів є полісемантичною конструкцією, тобто з багатьма значеннями. Цивілізаціями ми позначаємо історико-культурні типи, як от Грецька, Європейська або Китайська цивілізації. З іншого боку, цивілізація як історична фаза розвитку людства протиставляється варварству та дикунству. Відомий німецький філософ О. Шпенглер розглядав цивілізацію як вищу стадію існування культури, коли відбувається її скам’яніння, занепад і вмирання. Саме такої фази, на його думку, сягнула європейська культура в ХХ ст. Криза Європи полягає у тому, що духовна культура розвивається з іншою швидкістю, ніж матеріальна складова – засоби виробництва та комфорту. Криза європейської культури розглядалася протягом ХХ ст. багатьма авторами, у тому числі й П. Сорокіним у фундаментальній монографії “Соціокультурна динаміка”. Логіка його дискурсу приблизно наступна. Духовна культура високих зразків поступилася так званій масовій культурі. Остання є товаром для масового продажу на ринку для невибагливих споживачів, які перебувають у захваті від кінопродукції Голлівуду, книжкових мелодрам і детективів у “м’яких обкладинках”, поп-ідолів тощо. Одночасно економічні зрушення формують суспільство масового споживання, що спричиняє суттєві зміни у соціальній психології. Гаслом часу стає споживання, насолода як товар, матеріалістичне ставлення до життя. Це підриває соціальні, екологічні, біологічні основи цивілізації. Духовна культура перестає відігравати роль провідного чинника, свого роду компасу для суспільства. Такий соціокультурний стан відомий на пізніх етапах великих цивілізацій минулого (наприклад, Римська імперія), які чекала загибель. Шпенглер назвав свою відому працю “Закат Європи”, а Сорокін вважав, що Західний світ чекає переродження в інший соціокультурний світ на основі нової моралі й духовності.