Інституціалізовані відносини

Інституціалізовані відносинирегулюються соціальними інститутами або є складовою соціальних інститутів. Такі зв’язки є життєво важливими для суспільства. Розглянемо це на прикладі усім добре відомого зв’язку між покупцем та продавцем. Такий різновид зв’язку є доволі поширеним і суттєвим для соціального порядку в суспільствах, що спираються на ринкові відносини, обіг товарів та грошей. Він може складатися стихійно або під впливом традицій, що властиві племені, народу або чинні на даній території. У цивілізованих країнах зв’язок має інституційний характер, бо регулюється не тільки традиціями, але й спеціальним законодавством. Закон визначає права та обов’язки сторін та передбачає санкції (кару) за порушення правил поведінки. Наприклад, у США кожнен покупець має право протягом двох тижнів (або місяця) з моменту придбання речі в супермаркеті повернути покупку без обґрунтування причин лише за умови, що зберігся чек і товар не перебував у експлуатації. Інституціалізовані відносини є зручними, бо вносять прогнозованість та стабільність у поведінку сторін. Так, американському покупцеві не треба переживати, чи сподобається подарунок близькій людині, бо він впевнений, що адміністрація супермаркету ніколи не відмовить йому у повернені грошей або обміну речі на інший товар. Єдине, що йому не відшкодують, так це витрати часу та пального для авто для чергового візиту до крамниці. Одночасно і службовці магазину не витрачають час та енергію на суперечки з клієнтами, бо суворо дотримуються правил і знають, що в разі конфлікту суд буде на стороні покупця, і це вийде набагато дорожче для закладу.

Найбільш поширеними видами зв’язків, які можуть мати інституціалізований характер, є: 1) відносини обміну, 2) довірчі відносини, 3) соціальні відносини.

Відносини обмінупередбачають, що сторони зацікавлені в обміні певними матеріальними або нематеріальними цінностями. На цьому принципі традиційно тримаються не тільки відносини “купівлі – продажу” і переважна більшість економічних, фінансових, бізнесових взаємодій, а також шлюбні та побутові зв’язки, пов’язані з культурним і релігійним життям. Політичні відносини також можна інтерпретувати з цих позицій. Наприклад, виборці обмінюють свої голоси на обіцянки політичних лідерів та партій щось здійснити у разі делегування їх до владних органів.

Довірчі відносини є ускладненим різновидом зв’язків обміну, але зважаючи на їх важливість та поширеність, такі взаємодії варто розглядати як самостійний тип. Суть відносин полягає в тому, що клієнт доручає довірителю щось вельми цінне для використання у взаємних інтересах. Такі відносини виникають у фінансово-економічній сфері, наприклад, розміщення депозиту у банківській установі; на прийомі у лікаря та під час лікування, коли пацієнт доручає лікареві своє здоров’я і власне життя; на транспорті, коли пасажир доручає безпеку власної персони компанії, що здійснює авіарейси тощо. Елементи довіри/недовіри присутні у всіх типах та видах взаємодій. Відсутність довіри є суб’єктивною перешкодою на шляху встановлення зв’язків, і, навпаки, почуття довіри відкриває шлях до налагодження відносин. Усі політичні рекламні кампанії, які мають на меті розширити електоральну базу партії або руху, знайти нових симпатиків або членів об’єднань, докладають зусиль, аби збільшити рівень довіри до себе з боку населення взагалі або конкретних цільових груп. Над розв’язанням цього питання працюють професіонали з політичної реклами, так звані політтехнологи, іміджмейкери. Вкладаються великі кошти в процес розтоплення “криги недовіри”, яка є проявом здорового інстинкту населення, виборців. Політичні відносини, як і бізнесові, не можливі без довіри сторін.