Соціальні норми

Норми є значеннями, що фіксують міру можливого або належного в поведінці людини. Норма є сукупністю вимог і очікувань, які соціальні спільноти пред’являють своїм членам. Норми реалізують такі функції: а) збереження та розвиток соціальних цінностей; б) включення індивідів у соціальну структуру, здійснення соціального контролю; в) регуляція зв’язків і стосунків, соціальних взаємодій у соціокультурних системах. Норми бувають двох типів: а) норми-рамки; б) норми-цілі. Норми першого типу, по-перше, чітко визначають кордони того, що дозволено, а що ні; по-друге, вони пе­редбачають певні санкції, міру покарання за невиконання вимог. Кримінальний кодекс, наприклад, складають норми саме такого типу. Норми-цілі – це стандартні очікування, що орієнтують індивіда на так звані соціально позитивні зразки поведінки. Але вони не передбачають конкретного покарання щодо порушників. Наприклад, для молодої людини шлюб є норма-ціль: оточення, родина очікує цього кроку, а для юнака чи дівчини – це свого роду соціальна програма, яка визначає подальше життя. Між тим, неодруженість не є підставою до прямих каральних санкцій. Розрізняють декілька видів норм: юридичні, моральні, адміністративно-службові, релігійні, естетичні норми, а також традиції, ритуали, дійства.

Юридичні норми встановлює Законодавець, державні органи, що здійснюють законотворчу функцію. Ці норми містять конституції, кодекси і збірки законів (кримінальні, цивільні, адміністративні, сімейні, житлові тощо), законодавчі акти, різні постанови, укази тощо. Вони захищають найважливіші суспільні цінності – життя, здоров’я, гідність людини, природне середовище, майно фізичних і юридичних осіб тощо; або мають реституційний характер – відновлюють права громадян. Юридичні норми й санкції – деіндивідуалізовані, формальні, створюються не під конкретну людину або подію, а стосовно типових ситуацій і соціальних дій. Держава бере на себе не тільки функцію розробки юридичних норм, але й забезпечує правозастосування. Правоохоронні органи (поліція, прокуратура, служба безпеки) і система юстиції (судові органи) виконують роль суб’єктів, які охороняють юридичну нормативну структуру і застосовують санкції щодо порушників.

Моральні норми встановлює не держава, а громадська думка, загал, що виходить з багатовікового досвіду і традиції. Моральні норми не можуть змінюватися радикально або так швидко, як це робить держава з правовими нормами; вони є консервативними і досить стабільними. Ці норми дають відповіді на запитання: “що є добро, а що – зло?”, “справедливе – несправедливе?”, “шляхетне – підле?” Моральні норми переважно відносяться до норм-цілей, але ігнорування їх вимог може призвести не тільки до суспільного осуду, але й до обструкції з боку оточення. Моральні правила тісно пов’язані з юридичними нормами: у більшості випадків державне право будується на громадській думці, традиціях та оцінках, джерелом яких є моральні настанови. Моральні норми захищають життя, здоров’я та гідність членів суспільства, власність та різноманітні права осіб, які у свою чергу знаходять підтримку у кримінальному або цивільному кодексах. Обов’язок батьків піклуватися про своїх неповнолітніх дітей, а дорослих дітей – про літніх батьків є добре відомою моральною настановою, що існувала тисячі років. Вона виступала одним з регуляторів родинних відносин. У традиційних общинах, сільських спільнотах сусіди, загал контролював виконання взаємних сімейних обов’язків, а до порушників застосовувалися різні неформальні санкції. Але в різні епохи і державні закони передбачали цю норму. У сучасному Кримінальному кодексі України низка статей (ст.164–166) визначає кримінальне покарання за такі діяння, як ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків, злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною…

В різних установах, організаціях функціонує велика кількість інструкцій, відомчих документів, наказів тощо. Вони часто мають стосунок до конкретної спільноти (групи, організації), але не поширюються на все суспільство. Ці документи і норми, що в них містяться, видає адміністрація в межах своєї компетенції та чинного законодавства. Адміністративно-службові норми передбачають певні санкції, наприклад, найбільш жорстокою і досить поширеною санкцією є звільнення з роботи.

Релігійні норми можна розглядати як різновид моральних, що діють у межах певної конфесії, громади, котра сповідує ту чи іншу релігію. Ці норми встановлюються віровченням, церковними установами і авторитетами з посиланням на Бога і його заповіді. Релігійні норми регулюють поведінку віруючих, їх спосіб життя, взаємовідносини з церквою. У державах, що офіційно проголосили себе теократичними, наприклад, ісламськими, релігійні норми (вимоги Корану) розглядаються як базис для юридичних законів. У демократичних країнах діє принцип свободи сумління, релігія розглядається як приватна справа, її норми не пов’язують з політичними, державними справами.

Звичаї, традиції, ритуали – це зразки поведінки, що склалися історично; їх норми регулюють поведінку людей під час свят, весілля, похорон тощо. Люди керуються традицією і в буденних справах, що спрощує стосунки, робить їх передбачуваними. Естетичні норми закріплюють уявлення людей про прекрасне (та його протилежність) у мистецтві, зовнішності, одягу й поведінці людини, нарешті, у природі.

Ми фактично завершили огляд базових елементів соціального, дослідивши їх у двох аспектах: статичному та поведінковому. Перший напрямок дозволив нам розкрити соціальну топоніміку, тобто структуру соціального простору, а другий – механізм взаємодії суб’єктів і виникнення реального суспільства. Соціальна топоніміка – категорії соціальних позицій, статусів, груп – у свою чергу дозволили простежити закономірності соціальної стратифікації й мобільності; а дослідження взаємодії – включити до дискурсу культуру та її складові. Культуру можна визначити як сукупність певних значень, цінностей і норм. Культурне середовище неоднорідне, воно сегментоване залежно від поділу суспільства на соціальні групи, існують субкультури. Категорії, ідеї, теорії, що розглянуті у другому розділі, є підставою аналізу більш складних конструкцій і рівнів соціального.